Удар по скрєпах: Греція стала першою православною країною, яка легалізувала одностатеві шлюби

Греція, як відомо, — єдина країна в Європі, де православна церква має статус державного інституту і її вплив на життя греків величезний: при вступі до школи, наприклад, можуть запитати довідку про хрещення дитини, а 79% греків відповідають, що вірять у Бога.

 

Архієпископ Ієронім II, глава Елладської церкви, зайняв «не найрадикальнішу позицію» з питання одностатевих шлюбів, по всіх церквах читали листа, в якому наголошувалось: «двоїстість статей та їх взаємодоповнюваність не є соціальним винаходом, а виходять від Бога».

 

Але це той вкрай рідкісний випадок, коли до священників вирішили не прислухатись.

 

Напередодні в Афінах відбулася демонстрація проти нового закону. На неї з іконами в руках вийшли близько чотирьох тисяч людей — зовсім небагато для охочих до мітингів греків.

 

Тож прем’єр-міністр Кіріакос Міцотакіс позицію церкви визнав, але, спираючись на ліву опозицію, провів закон про «шлюбну рівноправність», зауваживши, мовляв, «ми обговорюємо рішення грецької держави, не пов’язані з теологічними переконаннями». 

 

Виходить, Богові — богово. Грецький закон визнає шлюб у цивільній сфері, але не вимагає від якоїсь церкви здійснювати такі обряди.

 

Втім богословам усе-таки доведеться вирішувати і теологічні питання, такі, наприклад, як складне питання про відмову в хрещенні дітей одностатевих пар, адже закон гарантує одностатевим парам повні батьківські права і, відповідно, право на хрещення дітей. 

 

Трансформація грецького суспільства до певної толерантності зайняла десять років: згідно з опитуваннями, проведеними у 2015 та 2016 роках вашингтонським аналітичним центром Pew Research Center у в країнах, де православні віруючі становили більшість, переважна кількість респондентів вважали, що суспільство не повинно схвалювати одностатеві шлюби.

 

Громадянські союзи — але не шлюби — одностатевих пар були узаконені в Греції ще в 2015 році, коли країною правила партія «Сиріза».

 

Її лідер, Стефанос Касселакіс, у жовтні минулого року одружився зі своїм партнером у США, за що потерпав від політиків-гомофобів. Нещодавно Чорногорія та Кіпр також дозволили одностатеві громадянські союзи. 

 

На відміну від іншого православного світу, в Україні поштовхом для кардинальної лібералізації поглядів на проблеми ЛБГТ-спільноти стала не повільна, як у Європі, трансформація громадської думки, а війна. І цей процес був стрімким.

 

За даними дослідження провідної організації ЛГБТК+ в Україні «Наш Світ», у 2015 році 60% українців негативно ставилися до квір-спільноти.

 

А 2023 року вже 63% вважали, що ЛГБТК+ люди повинні мати рівні права, і лише третина українців ставилася до цього негативно.

 

За деякими оцінками, зараз близько 50 тисяч представників спільноти воюють і також перебувають в авангарді українського гуманітарного волонтерства — і це лише ті, хто відкрито говорить про свою орієнтацію. 

 

На сторінці Instagram «Військові ЛГБТК+» — 19 тисяч підписників, тисячі військовослужбовців за останній рік зробили публічний камінг-аут, розмістивши біля синьо-жовтого шеврона другий — з єдинорогом (символ військової ЛБГТ-спільноти).

 

Чому саме єдиноріг? Бо, як стверджує військова ЛБГТ-спільнота, він вмирає, але не здається.

 

За свідченнями ЛГБТК-військових, ставлення до них з боку товаришів по службі та командирів у цілому є толерантним, хоробрість цих воїнів достойно оцінили їхні побратими, а в російських пабліках часом трапляються перелякані новини, що на позиції перекинули «бойових содомитів».

 

З’явилися відкриті трансгендерні особи попри те, що чинне законодавство досі формально обмежує можливість їх служби в лавах ЗСУ. 

 

Ще в червні 2022 року на сайті представництва президента була розміщена електронна петиція щодо легалізації в Україні одностатевих шлюбів.

 

Вона швидко набрала необхідні для розгляду главою держави 25 тисяч голосів. Зеленський відреагував на це, заявивши, що до цього питання можна буде повернутись після війни, адже, за Конституцією України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка (стаття 51), а в умовах військового чи надзвичайного стану Основний Закон міняти не можна (стаття 157 Конституції України).

 

Було запропоновано ідею реєстрованого цивільного партнерства, та тільки через рік у Верховній Раді народна депутатка Інна Совсун зареєструвала законопроєкт №9103 (його співавторами виступили 18 депутатів) про створення громадянських партнерств для одностатевих пар, що забезпечує основні права, такі як компенсація, якщо один з партнерів загине в бою.

 

ЛГБТ-військовий не може надати контакти свого партнера, бо юридично вони є чужими людьми. Реєстровані партнерства — це підтримка цінностей піклування одне про одного, відповідальності, свідомого планування майбутнього, стійких соціальних зв’язків.

 

«Якщо громадянин України готовий віддати життя за свободу своєї країни, то він має право на те, аби кохана/коханий мали можливість піклуватися про його дітей, наслідувати майно, заходити в реанімацію або поховати тіло», — переконані представники спільноти.

 

Партнерів ЛГБТ-військових не визнають родичами, а отже, їм не повідомлять про полон, поранення, вони не зможуть отримати державну компенсацію за загибель партнера.

 

Ще у 2018 році Віктор Пилипенко створив громадську організацію «Українські ЛБГТ-військові за рівні права», але наші захисники ЛГБТ стали «помітними» тільки під час повномасштабної російської агресії. 

 

«Сьогоді 73% українців вважають, що ЛГБТ+ люди мають бути захищені від дискримінації, а 59% українців підтримують партнерства для ЛГБТ+ пар, — і це вплинуло на уряд та слуг народу. Більше немає страху про це говорити», — вважає Інна Совсун. Зрушення сталися і в ключових відомствах.

 

«Міноборони змінило позицію та підтримало законопроєкт про цивільні партнерства. Але це ще не все. Міністерство юстиції, яке мало розробити альтернативний документ про партнерства, також змінило позицію. Тепер воно готове підтримати мій законопроєкт №9103 і готує до нього редагування до другого читання», — написала народна депутатка у листопаді в Facebook. 

 

Відтепер ініціатива винятково за Верховною Радою. Остання, як зазначила Інна Совсун, має підтримати законопроєкт у першому читанні, тим самим дати можливість Міністерству юстиції внести свої правки до другого читання. 

 

А ось тут можуть бути питання. Адже, як не дивно, значна більшість парламентаріїв схильні дослухатися до позиції представників церкви.

 

Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій, до якої входять дві конкуруючі православні церкви України, виступила проти законопроєкту, а ПЦУ назвала його «антиприродним», стверджуючи, що деякі міжнародні організації використовують нинішню вразливість країни для нав’язування небажаних змін.

 

Мін’юст побачив у законопроєкті №9103 свій зиск: якщо його ухвалять, Україна виконає свої зобов’язання за статтею 8 Конвенції про права людини, зникнуть підстави подавати позови до Європейського суду з прав людини проти України через дискримінацію та буде зроблено крок до стандартів ЄС.

 

Зауважимо, що питання одностатевих шлюбів навіть у ЄС є досить делікатним і його намагаються «не продавлювати» та покладаються на еволюційні процеси у суспільствах. 

 

Румунія та Болгарія є одними з небагатьох членів Європейського Союзу, де не дозволені ні одностатеві шлюби, ні громадянські союзи. Незважаючи на те, що у 2023 році Європейський суд з прав людини вказав, що ці країни не забезпечують права одностатевих пар, це їх аж ніяк «не обходить». 

 

У сусідній Молдові, яка не є членом ЄС, але має офіційний статус кандидата, не дозволені ні одностатеві шлюби, ні союзи. 

 

Сербська православна церква, що підтримує тісні стосунки з російською церквою, виступає проти ідеї одностатевих шлюбів.

 

У Сербії аналогічний законопроєкт так і не пройшов парламентського голосування, а президент Сербії Олександр Вучич заявив, що не підпише його.

 

Однак при цьому багаторічний прем’єр-міністр Сербії Ана Брнабіч є відкритою лесбійкою.