У рамках проєкту «Сприяння медіареформам та розвитку регіональної журналістики» Тернопільський пресклуб співпрацює в основному з локальними редакціями.
Однак у наших недавніх тренінгах узяла участь і представниця всеукраїнського видання — заступниця головного редактора газети «Україна молода» Ірина Храмова.
Сьогодні вона розповідає про те, як виживає під час війни редакція, та ділиться своїми думками щодо вирішення проблем української преси.
— Ситуація зараз дуже складна. Адже видатки йдуть не лише на зарплату колективу (в найважчий час вона у нас становила якусь мізерну частину від мінімальної). Потрібно закуповувати папір, який на початку війни взагалі невідомо було, звідки брати, бо склади з папером були зруйновані.
Через активні бойові дії на території Київщини та постійні обстріли столиці видавництво «Преса України», де ми друкуємося, на певний час зупинило свою діяльність.
У редакції теж залишилось дуже мало людей, бо хтось виїхав з дітьми за кордон, хтось — в інші регіони України.
Тож газета вимушено припинила вихід, і аж на початку травня 2022-го ми його відновили (газета виходить двоколірним тижневиком на 16 сторінках). Відновили тому, що наші читачі почали турбуватися, куди ми поділися.
Причому передусім читачі з деокупованих територій Сумської, Чернігівської та частково Київської областей. Вони дзвонили і казали, що в них зруйновані вишки, немає інтернету, немає телебачення, і досягає тільки москальський сигнал, але цього лайна дивитися і слухати вони не хочуть, тому просять дати газету. Тож було ухвалено рішення про відновлення виходу «України молодої».
Ми звернулися по допомогу до Спілки журналістів, адже грошей фактично не було ні на що. Реклами немає, паперу залишився мізер, людям платити нічим. До слова, частина наших працівників дуже потерпіли через повномасштабне вторгнення.
Так, приміром, Іван Леонов, який керує нашим сайтом, сам з Ірпеня, вони з сім’єю вийшли звідти останнім «зеленим» коридором, а їхнє житло росіяни зруйнували.
Було зруйноване і житло власкора по Харківській області Лариси Салімонович, яка проживала на Північній Салтівці, а через місяць щоденних атак на Харків змушена була переїхати до брата у Вінницю.
Обом нашим працівникам НСЖУ надала матеріальну допомогу. Загалом же для «України молодої» керівники НСЖУ Сергій Томіленко та Ліна Кущ допомогли знайти грант, що було не так просто, бо грантодавці орієнтовані в основному на локальні засоби масової інформації, а ми ж — національне видання.
Цей грант, що стосувався розвитку медіа, і допоміг нам протриматися у 2022-му. А в 2023-му, здобувши певний досвід, ми вже самостійно подавалися на гранти і отримали їх, тож існували завдяки міжнародній допомозі.
Складні об’єктивні обставини позначилися на тиражі «України молодої». Але зараз ми поступово відновлюємося і, втративши через війну майже третину накладу, потроху його додаємо. Видання вдалося зберегти передусім завдяки стійкості колективу редакції.
Люди самовіддано видавали газету, незважаючи на постійні тривоги, обстріли Києва, блекаути та інші труднощі.
А також — завдяки підтримці міжнародних партнерів, про яку я вже говорила і яка забезпечила фінансову стійкість видання та дозволила реалізувати кілька суспільно важливих проєктів, зокрема і з поширення медіаграмотності серед учнівської молоді.
В цьому році ми підготували нові грантові заявки — із захисту прав ветеранів війни, створення «Галереї героїв» та ще один проєкт із медіаграмотності — «Стоп, фейк» — і зараз чекаємо на результати.
В «УМ», звісно, є сайт, який також за можливості розвиваємо і на якому щодня з’являється до 20 новин. Маємо і сторінки у соцмережах.
Але газета залишається в пріоритеті. Для продовження її випуску редакція дуже потребує як фінансової, так і організаційної та освітньої підтримки.
Тому високо цінуємо і допомогу Тернопільського пресклубу, який надав можливість пройти ефективні тренінги з фандрейзингу, роботи медіа у соцмережах та створення якісного відеоконтенту.
Завдяки отриманим знанням уже найближчим часом плануємо дещо вдосконалити у редакційному процесі. Зокрема, провести оновлення сайту і залучити до роботи SMM-спеціаліста.
А також — створити базу грантових проєктів. Це, безумовно, посприяє нашій стійкості на ринку друкованих медіа України.
До речі, на цьому ринку в нас національних газет, по суті, не залишилося. Винятково на сайти і в соцмережі перейшли вже майже всі національні видання — «Дзеркало тижня», «День», «Факти», «Київські відомості», «Сегодня», і навіть друковані органи влади — «Урядовий кур’єр» та «Голос України», замість яких у папері залишились лише бюлетені з документами Кабміну і Верховної Ради.
Крім «України молодої», друком виходять ще «Сільські вісті», але це не суспільно-політична газета, а, швидше, галузеве видання з відповідною специфікою.
Є ще кілька газет, які зареєстровані як національні, але за суттю є регіонально орієнтованими виданнями. З тих же, хто має історію як національна газета, залишилися фактично ми одні... З іншого боку, я не знаю жодної країни у Європі чи Північній Америці (так само і в Японії, Кореї, Китаї), де б не було національних друкованих ЗМІ, до того ж із мільйонними тиражами.
Папір там гармонійно співіснує з інтернет-версіями цих видань і в кожного з варіантів є своя читацька аудиторія, з окремими запитами і вподобаннями.
Нещодавно в НСЖУ я говорила про необхідність створення державної програми підтримки друкованих ЗМІ (не лише локальних та регіональних, а й національних) та про створення спеціального Фонду підтримки друкованої преси. Бо сьогодні гранти є, і вони рятують, але чи будуть вони завтра — невідомо.
Рекламний же ринок «лежить», крім того, рекламодавці надають перевагу інтернету та телебаченню, хоча і там обсяги реклами дуже зменшились. А друкована преса дуже важлива, і вона не повинна зникати!
Є дуже багато людей, яким це цікаво і потрібно, тож ми повинні надавати їм такий продукт, особливо під час війни. І державні програми підтримки повинні бути!
Сьогодні мільйони виділяються з бюджету не тільки на «Єдині новини», а й на такі, приміром, російськомовні канали з невивченою аудиторією, як «Дім» та Freedom, підтримуються на державному рівні і багато сумнівних каналів у телеграмі.
Тож якби навіть якийсь відсоток з мільйонних асигнувань на електронні медіа та телебачення дали на друковану пресу, то з цього був би толк.
Адже газети покривають і ті території, куди не досягає сигнал, де зруйновані вишки, а людям гостро потрібна правдива актуальна інформація.
Тим часом давно недружня до української преси Укрпошта зробила черговий крок на шкоду друкованим медіа — вони закрили ДП «Преса», яке впродовж багатьох останніх років займалося якраз передплатою і розповсюдженням газет.
Із дзвінків у редакцію дізнаємося, що цією справою тепер займатимуться люди без належної компетенції, що ще більше ускладнить ситуацію.
Та повернуся до того, що підтримка сьогодні гостро необхідна не лише місцевим і регіональним, а й національним медіа.
І зараз узагалі не варто виокремлювати національну, регіональну чи місцеву пресу. Бо всі українські газети працюють на одну мету — донесення до споживача правдивої, об’єктивної, невикривленої інформації.
До того споживача, який не користується чи мало користується іншими джерелами інформації. Чи через матеріальні проблеми і відсутність смартфонів, чи через відсутність інтернету в сільській місцевості, чи через розбомблені об’єкти відповідної інфраструктури і таке інше.
Матеріал було надруковано на сайті pressclub.te.ua.
