План Перемоги-2024: плюси і мінуси 2023 року для України та як не допустити нових помилок

Україна перейшла з важкого 2023 року із закривавленим фронтом та ледь не зневіреним тилом у новий і тому ще не відомий 2024 рік.

Чи поглибиться розкол між владою і суспільством, який проглядається неозброєним оком, чи українці таки згадають про те, якими згуртованими були у 2022-му?

Звісно, багато залежить від політичного керівництва, яке вбачає «єдність» лише у телемарафоні та у трикутнику влади, де офіс президента є вершиною, яка роздає команди контрольованому уряду та монобільшості у Раді.

Тоді як усе більше експертів наголошують, що Україні у час смертельної небезпеки потрібен справжній уряд національного порятунку (з числа безпартійних технократів), а не уряд національної єдності (бо в такому Кабміні влада й опозиція лише втрачатимуть час на безглузді суперечки).

Отже, про підсумки року минулого та пропозиції на рік новий — «Україна молода» проаналізувала думки окремих експертів з цього приводу.

Війна на знищення

Так, волонтер і військовий Юрий Касьянов не став бажати перемоги в новому році. На його думку, перемоги у 2024 році не буде...

«Не буде нічого, крім поту, крові та сліз, як колись сказав Вінстон Черчилль, налаштовуючи британців на важку, криваву, довгу війну з нацизмом. Ми повинні були налаштуватися на цю боротьбу ще два роки тому, і тоді зараз були б набагато ближчими до перемоги. Але ми втратили час. Ми втратили час, людей, можливості. Тепер буде важче. Проте перемога — через рік чи через два — все одно буде за нами. Терпіння нам усім», — написав він у соцмережах.

На думку Касьянова, війна вступає в нову фазу — у фазу війни на знищення. І масштабний обстріл України 29 грудня — ще одне тому підтвердження.

Тож він проводить історичні паралелі:

«Тривалий час Україна не відповідала на удари по мирних містах симетричними діями. Як довгий час британські міста зносила з лиця землі нацистська авіація в роки Другої світової війни. Потім союзники розбомбили всю Німеччину. Знищили Дрезден. Японська атака на Перл-Гарбор закінчилася ядерними ударами по Хіросімі і Нагасакі. Атомний терор змусив Японію капітулювати і зберіг життя принаймні пів мільйона американських солдатів у разі битви за японські острови. І сьогодні ядерні боєголовки, націлені на багатомільйонні міста, остуджують запал не в міру войовничих правителів. Тому що ціна агресії — війна на знищення. У яку ми вступили».

Цю думку підтримує колишній очільник МВС та Генпрокуратури Юрій Луценко, який вважає, що масовані ракетні удари — це психічна атака Кремля.

«Чому саме зараз? Бо путін побачив, що наш тил за останні два тижні розхитався у своїй дезінтеграції, у своїй зневірі, роз’єднаності, небажанні прийняти той факт, що ми у смертельно небезпечній фазі війни. Ракетами залякують тих, хто вирішив, що мобілізація не для них, хто шукає привід відсидітися дома», — пояснює Луценко.

Щоправда, він не критикує суспільство за зневіру, а пояснює причини таких настроїв у тилу:

1. Очевидне абсурдне протистояння Зеленського і Залужного.
2. Щотижневі корупційні скандали у величезних обсягах.
3. Невдалий візит вищого керівництва держави до США та провал переговорів у ЄС в питанні подальшої фінансової допомоги і боєприпасів.
4. Постійне збільшення уваги до політичних «віпів», які не воюють.
5. Останньою краплею стала відмова президента очолити процес мобілізації і демонізація самого закону.

Юрій Віталійович має своє бачення виходу з цього глухого кута:

1. Потрібна спільна заява президента і головкома. І Конституція, і закон про мобілізацію, і відповідальність, і совість вимагають від Зеленського це зробити. Війна — це не роль, Верховний головнокомандувач — це обов’язок. Разом Зеленський і Залужний мають завдати потужного психологічного удару, зняти облуду легкої перемоги.
Потрібно нарешті чесно сказати, скільки людей загинуло і важко поранено.
Кожен, хто підлягає мобілізації, згідно з обов’язком громадянина України, має запитати себе: я готовий стати на місце пораненого чи вбитого героя?
2. Необхідно публічно призвати політичних віпів: друзів президента, колишніх і нинішніх політиків, урядовців.
3. Всі без винятку правоохоронці мають в однаковій пропорції бути мобілізованими. І поліція, і ДБР, і президентська охорона УДО.
4. Мають бути продемонстровані готові до навчання центри 2-3-місячної підготовки призову.
5. Негайно треба реформувати центр несправедливості — ВЛК. Усі, хто купив непридатність, мають повторно пройти комісію, всі, хто отримав інвалідність на нулі, мають отримати демобілізацію.
6. Президент Зеленський і головком Залужний мають спільно заявити про наявність плану Перемоги. Бо віра суспільства і армії — головний фактор єдності, стійкості і мужності.

Плюси та мінуси

Утім журналіст Юрій Бутусов не впевнений, що у влади є той самий план Перемоги. На його переконання, остання підсумкова пресконференція президента продемонструвала, що влада не має стратегії війни на 2024 рік.

«План дій головкома Залужного має базуватись на чіткому розумінні кількості поповнення людьми та озброєнням, на забезпеченні армії. Якщо президент заявляє, що не знає, якою буде мобілізація, значить, військові досі не знають, на які сили їм можна розраховувати. Стратегію війни повинна, за законом, визначати Ставка Верховного головнокомандувача», — акцентує журналіст.

І нагадує гірку правду: росія у 2023-му, на жаль, захопила Бахмут і Соледар. Про це Зеленський не згадав ні під час спілкування з медійниками, ні у новорічному зверненні.

«Успіхи ворога варто визнавати, а не замовчувати», — констатує пан Бутусов.

Підсумкові «мінуси» 2023 року ширше визначив Юрій Луценко: великі втрати на фронті, провал нашого контрнаступу на півдні, тисячі в полоні.

А також: економічна політика знищення українського бізнесу, створення союзу рф — Іран — Північна Корея під патронатом Китаю, зруйнована Каховська гребля, неіснуюча армія дронів, незбудована друга лінія оборони, дипломатія хамства та холодний душ Вільнюського саміту НАТО, прийняття законів у ВР союзом СН і ОПЗЖ, брехня «єдиного марафону».

Також до мінусів він відносить: аварію київського метро, невиконані обіцянки ліквідації 5-ї колони московських попів, кричуща несправедливість у ВЛК, безкарна корупція єрмаківської кротоферми, розкрадання у сфері Міноборони, дефіцит боєкомплекту, відмова від уряду національної єдності, авторитаризм дилетантів.

Не варто забувати і про масове ухилення від мобілізації, блокаду польського кордону і мовчання ОП, розкол Зе і За під акомпанемент Безумної, протидія Порошенку в допомозі Україні та ЗСУ, втрата фінансової допомоги союзників.

Втім, є й успіхи, і також багато: героїзм ЗСУ, масове знищення солдатів і техніки ворога, ракети «Нептун» та морські дрони, які знищили крейсер Москва і змусили тікати ЧФ рф із Севастополя та зализувати рани в Новоросійську, розробка ентузіастами й освоєння ЗСУ дронів та інших нових технологій війни, ефективність ППО, самовіддана робота рятівників ДСНС та енергетиків, волонтерський рух, забезпечення зернового коридору, стабільність гривні, ордер МКС на арешт путіна та рішення про початок переговорів з ЄС.

Паперовий левіафан

Водночас викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар дав політичний аналіз нинішній ситуації, від якого залежать і справи на фронті.

На його думку, нинішня мобілізація виявилася завданням, з яким нинішня система управління країною не може впоратися. Бо питання мобілізації — це передусім питання справедливості. Тому, на його думку, «або доведеться міняти систему управління, або міняти прапор над столицею на чужий прапор».

Бо мобілізація є питанням не військовим, а політичним та управлінським. Політичний аспект полягає у справедливості. Управлінський аспект полягає в можливості реалізувати задумане, вважає експерт. І додає, що небачена на українських теренах концентрація влади призвела до того, що така надмірно спрощена система управління не може впоратися з викликами.

«Найкраще можуть упоратися з викликами дві системи: демократія та сильний авторитаризм. Демократія живиться силою громадянського суспільства та здатна на інновації. Сильний авторитаризм на кшталт російського здатен на примус. Слабкий корумпований авторитаризм не здатен ні на те, ні на інше. Залучити громадян він не здатен, бо вони йому не вірять. Застосувати силу він також не здатен, бо все купується», — вважає пан Пекар.

Він підкреслює, що українська система являє собою суміш демократії та слабкого авторитаризму. І нагадує, що демократія показала свою силу на початку 2022-го, коли громадянське суспільство ринуло закривати собою всі управлінські діри: йшло добровольцями до ЗСУ, з нуля створювало тероборону, налагоджувало волонтерські поставки, рятувало людей з тимчасово окупованих територій тощо.

Але громадянське суспільство України — це активна меншість, його потенціал не безмежний. Тоді як решту системи управління становить слабкий авторитаризм — такий собі «паперовий левіафан», який надзвичайно концентрує владу: всі рішення ухвалює невелика управлінська команда.

Висновок експерта: потрібно змінити уряд, бо це ключова точка. Бо нинішній Кабмін не має права голосу і не зможе впоратися з викликами війни, бо рішення ухвалюються в іншому місці.

«Уряд національної єдності, що об’єднує правляче політичне угруповання та опозицію, — це смішно. Там не буде згоди всередині, пропозиції цього уряду не схвалить парламент, а президент накладатиме вето. Це буде безкінечна політична гра у волейбол аж до втрати країни. Потрібен уряд національного порятунку, що складається з фахівців, які не мають політичних амбіцій і готові поставити хрест на подальшій політичній кар’єрі, бо їм на неї начхати. Туди мають увійти цивільні й військові, які мають авторитет принаймні в тих колах, де вони відомі, щоб скористатися підтримкою громадянського суспільства. Такий уряд має робити справу, не слухаючи вказівок з Банкової. Системна і справедлива мобілізація, максимально швидкий розвиток військово-промислового комплексу, порятунок економіки від руйнівних наслідків мобілізації, підтримка фінансової стабільності, стимулювання економічного відновлення — ось основні завдання нового уряду», — наголошує Валерій Пекар.