«Україна молода» завершила курс із медіаграмотності для старшокласників та учнів профтехучилищ

Ми щоденно переконуємося: війна не лише спричиняє колосальні руйнування й людські жертви, а й водночас порушує психологічний клімат.

Наше щоденне життя міцно пов’язане з медіапростором, що формулює головне завдання — осмислювати наслідки й своєчасно реагувати на виклики.

Національна газета «Україна молода» долучилася до важливої місії просвітництва молоді, реалізувавши актуальний проєкт — онлайновий курс із медіаграмотності «Читай. Аналізуй. Розумій», спрямований на учнів старшої школи та студентів професійно-технічних училищ.

Його мета — розтлумачити значення інформаційної гігієни й передати життєво необхідні навички з виявлення та протидії російській дезінформації, тож редакція газети «Україна молода» залучила до створення тематичних відеоуроків справжніх фахівців галузі медіаграмотності.

Зокрема, Наталю Стеблину — докторку політичних наук, кандидатку наук із соціальних комунікацій, медіааналітикиню й фахівчиню з журналістики.

Олену Самойленко — медіаекспертку, старшу викладачку кафедри журналістики ДонНУ імені Василя Стуса. Максима Запорожченка — менеджера медіаосвітніх програм, завідувача Центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Онлайновий курс відеоуроків був переданий у Київський професійний коледж автотранспортних технологій задля демонстрації цільовій аудиторії.

Наприкінці навчання студентам запропонували пройти опитування, аби зафіксувати рівень засвоєних знань із медіаграмотності. Думки респондентів різнилися, однак переважна більшість респондентів дійсно засвоїла дані курсу.

Приміром, на запитання «Як грамотно знайти першоджерело інформації?» відповідали:

— Може бути цілий ланцюжок, тож важливо зрозуміти, яке повідомлення було першим. Звичайно, не в кожній новині ми знайдемо гіперлінк, але все одно маємо витратити час і знайти першоджерело. Це може бути посадова особа, експерт чи документ, і якщо такого джерела немає, то краще не ризикувати.
— Варто подивитися, чи дали цю новину якісь солідні авторитетні медіа, наприклад, liga.net. Такі видання, як правило, дуже серйозно підходять до фактчекінгу. Далі треба перевірити саме першоджерело, чи може в нього бути якась мотивація.
— Спитати того, хто був пов’язаний з подією.
— Знайти офіційні джерела інформації, наприклад, офіс президента України, Генеральний штаб Збройних сил України, Міністерство інфраструктури України тощо.
— Добре пошукати, якщо немає прямого посилання на першоджерело.

Студенти також задумалися над тим, «Як розпізнати викривлену інформацію?», ось їхні думки:

— Іноді викривлена інформація справляє враження суб’єктивності, емоційності або непрофесійності. Отже, важливо перевіряти джерело, переконатися, що інформацію надає особа з хорошою репутацією. Перевіряти факти: шукати їх від кількох незалежних джерел, а не лише від одного. Звертати увагу на заголовки: вони можуть бути емоційними, але не завжди відображати справжній зміст статті чи новини. Також аналізувати контекст, перевіряти дату публікації, зважати на мову та стиль.
— Розпізнаєш, коли бачиш відсутність джерел інформації: суцільну анонімність, інформацію із соцмереж чи акаунтів, які не верифіковані. До того ж насторожує лінк на підозрілі або маловідомі джерела (лінк на сайт huhurtrt.ru) чи повідомлення від організацій, що були помічені в поширенні неправдивих даних. Недостовірні цитати чи дані соціологічних компаній, котрі не були активними в міжвиборчий період або були помічені у співпраці із сумнівними політичними силами, теж не викликають довіри.

Студенти зазначили: факт дає відповідь на питання «хто», «що зробив (зробила)», «коли і де» та завжди відображає чітке посилання на надійне джерело.

А ось поняття фейку визначили по-різному.

Хтось написав про «подання фактів у спотвореному вигляді чи свідомо неправдивої інформації».

Дехто — про «спосіб маніпуляції свідомістю шляхом надання неповної інформації, спотворення контексту з метою підштовхнути аудиторію до дій чи думок, які потрібні маніпулятору».

Чи про «повністю або частково вигадану інформацію щодо суспільних подій та людей, яка містить усі ознаки правдивого повідомлення, але його фактаж умисно викривлений, поданий частково або повністю зі спотвореним контекстом».

Студентів запитали і про інформаційні маніпуляції: навіщо до них вдаються? Відповіді підтверджують нинішню обізнаність молоді щодо цієї важливої теми:

— До маніпуляцій удаються з метою добитися від нас бажаної поведінки. Головна особливість у тому, що нікого не примушують, а діють так, аби це стало нашим власним бажанням. Людина, котра стала жертвою маніпуляції, вважає, що чинить за власним розсудом і вибором. Але усе працює не так — до цього її вміло підвели інші люди.
— Аби впливати на глядача/читача. Маніпулювання здійснюється для того, щоб управляти масами, керувати поведінкою людини через вплив на свідомість, інстинкти та ідеологію людини.
— Інформаційні маніпуляції можуть бути використані з різних мотивів. Деякі люди вдаються до них, щоб здобути владу або контроль над іншими, решта — для досягнення своїх цілей або збагачення. Іноді маніпуляції використовуються для зміни поглядів або переконань людей.

Респонденти окреслили також ознаки маніпуляцій у соцмережах.

— Вони включають: розповсюдження дезінформації з метою впливу на громадську думку; створення фейкових акаунтів для поширення певних поглядів чи ідеологій; масове ретранслювання однакових повідомлень або хештегів для збільшення їх видимості; мікротаргетинг — направлене розсилання специфічних повідомлень для конкретних груп аудиторії з метою впливу на їхні думки; створення контенту з ефектом «бульбашки», де думка внутрішньої групи стає відмінною від загальної дійсності.
— Тиск на емоції, маніпуляції на теми, що хвилюють, обман у соцмережах, накручення підписників, тощо.
— Тобто коли втираються в довіру до людей, а потім використовують їх (бурхливі емоції не дають зрозуміти, чи це маніпуляція).
— Отримання великої кількості вподобайок, коментарів або підписників шляхом штучного підсилення активності, поширення недостовірної або маніпулятивної інформації, використання емоційно заряджених повідомлень, застосування трюків для залучення уваги та збільшення впливу на користувачів.

Не кожен з нас насправді розуміє поняття інформаційно-психологічної війни. Однак після прослуховування онлайн-курсу «Читай. Аналізуй. Розумій» студенти сформулювали різні варіанти визначення цього явища:

— ІПСО — це культурне зіткнення, що проявляється через часткове руйнування основ буття суспільства та ціннісних орієнтацій, дозволяючи супротивнику закріпити свій вплив.
— Це вид протиборства між суб’єктами з використанням інформаційно-психологічних впливів на свідомість/підсвідомість людини.
— Форма конфлікту, де сторони використовують інформаційні та психологічні засоби для досягнення своїх цілей. Основною метою є вплив на громадську думку та психологію, зміна ставлення суспільства до певних питань або суб’єктів.
— Інформаційно-психологічна війна може бути визначена як сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей (їхні погляди, думки, ціннісні орієнтації, настрої, мотиви, установки, стереотипи поведінки), а також групові норми, масові настрої і громадську свідомістьу цілому.
Наприкінці опитані поділилися думками щодо того, які психологічні прийоми використовують фейкотворці.
— Насправді, дуже різні: емоційне залучення — використання сильних емоцій для привернення уваги та сприяння вірі в розповідь; соціальна довіра — імітація авторитетних джерел чи використання її до конкретних інституцій для зміцнення впливу; підсилення стереотипів, маніпуляція доказами; мімікрія інформаційних платформ.
— Аби знайти відповідь, потрібно застосувати метод асоціацій: уявити себе рибалкою, якому потрібно підібрати потрібну приманку. Тільки в нашому випадку риба є потенційними споживачами, море — медіасередовищем, а роль приманки виконують фейки.
— Фейкотворці використовують емоційне залучення, статусні аргументи, фальшиві докази, виклик довіри до джерела, маскування через реальність та створення віртуальної підтримки через використання ботів або фейкових акаунтів.

Якщо підбити підсумки, онлайн-курс «Читай. Аналізуй. Розумій» реалізував поставлену мету: допоміг слухачам/глядачам краще орієнтуватися у медіасередовищі. Студенти опанували навички аналізу інформації, роботи з першоджерелами, а також зрозуміли методику швидкого розпізнавання фейків, викривлень та психологічних маніпуляцій.

Медіаграмотність — це важливо необхідні знання, що формують компетентності для активної й усвідомленої участі в житті медійного суспільства.

Національна газета «Україна молода» активно долучається до поширення таких важливих цінностей та, використовуючи онлайнові платформи й новітні технології, радо ділиться своїм багаторічним досвідом і залучає до опанування нових навичок молодь.

Валерія МУСХАРІНА, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка