Самих пиріжків — сотні: жителька Сухинівки на Полтавщині щотижня готує випічку для захисників

«А буває таке, що й двічі або тричі на тиждень, — уточнює 67-річна Галина Анатоліївна під час нашої розмови. — Зазвичай після безсонної ночі рано-вранці передаю волонтерам для наших армійців і 130, і 200, і 300 пиріжків. От останнього разу напекла 176 — і це тільки пиріжків. А ще ж печу й булочки, і буханці та паляниці пшеничного хліба, а також книші, пампушки з часником і кропом до борщу — хлопці їх особливо люблять».

Військові на передовій уже добре знають випічку пані Галини

Усе почалося з того, що кобеляцька волонтерка Марина Сідаш у соцмережах закликала членів своєї територіальної громади жертвувати посильні кошти на підтримку українських сил оборони. Пані Галина знала молоду жительку Кобеляк: свого часу та навчалася з її сином у паралельних класах (у Сухинівці своєї школи давно немає).

«Оте звернення зачепило мене за душу. Проте на ту пору я мала настільки жалюгідну пенсію, що навіть не хочеться озвучувати її розмір. Попри це, мені дуже хотілося чимось допомогти нашим військовим, — ділиться Галина Кравченко. — Тож написала в месенджері Марині, що воліла б внести лепту в нашу майбутню перемогу своєю працею. Через деякий час очільниця волонтерської групи запитала, чи можу я напекти хліба, пиріжків для наших бійців. Та нема проблем.

Попервах і справді не було проблем. Та згодом далося взнаки те, що пенсія, як уже зазначала, мізерна, а ціни в магазині на борошно, олію, вершкове масло, цукор тощо, самі знаєте, нині добряче «кусаються».

І тоді Марина сказала, щоб я не соромилася й озвучувала потребу в продуктах для приготування виробів з тіста. Так вона почала підкидати мені борошно, яйця, олію, дріжджі тощо (а щось, як і раніше, сама докуповую).
Привозить усе Маринин чоловік Сергій Сідаш, а бува, Микола Міщенко — імен та прізвищ інших людей узагалі не знаю».

Після цього справи пішли значно веселіше. Запитую в Галини Анатоліївни, в чому її секрет приготування печених виробів з тіста, чому все виходить так смачно. У відповідь жінка всміхається й знизує плечима: мовляв, жодних секретів.

«Просто до всього треба підходити творчо, — радить вона. — От, скажімо, рецепт вимагає, щоб до складу тіста входило молоко, а в мене його якраз немає. Тож натомість додаю вершкове масло, сметану. Знаєте, якщо готувати з душею, то і з дріжджового тіста на воді можна спекти надзвичайно смачні вироби».

«Чи не з перших днів повномасштабної війни до моєї волонтерської команди приєдналася чудова господиня Галина Кравченко, і тепер жодна наша поїздка до захисників не відбувається без запашних смачних виробів з тіста домашньої випічки від цієї супержінки, — зазначає на своїй сторінці у фейсбуці Марина Сідаш.

— Навіть коли потрібно було приготувати незаплановану партію хлібобулочних виробів у короткий термін, Галина Анатоліївна жодного разу не відмовила. Хлопці на передовій уже добре знають її випічку, завжди чекають на цю смакоту й дуже хвалять».

Пані Галина ще раз наголошує: усе готує з великою любов’ю в серці — можливо, тому й випічка виходить смачна. Бува, пече малі пиріжечки (таких на жаровні й 25-30 поміщається).

Хоч більше полюбляє ліпити великі пиріжки, як це колись робила її бабуся Оришка, щоб одним таким виробом з тіста можна було наїстися. Аби бодай чимось порадувати наших вояків, старається урізноманітнювати начинку. З усмішкою перелічує види начинок, які використовує: це й картопля з кропом, і капуста, і вишні, і яблука або густий джем із плодів та ягід, і кисломолочний сир з родзинками.

«І отак увесь час мудрую. Кисломолочний сир інколи купую сама, кілька разів його підкидала сваха, — конкретизує Галина Кравченко. — А ще родина Холодних із села Гайове, яка тримає кіз, вряди-годи постачає як сир, так і молоко, сироватку, сметану чи вершкове масло. Бува таке, що й односельці зрідка допомагають. Одна жіночка якось принесла 16 яєць, друга — дві баночки варення, десь 5 кілограмів борошна, сухі дріжджі. Хлопчина, який тримає корів, одного разу привіз молоко, сироватку й сир. Я їм усім вклонилася».

Іноді жінка дивується, як її електричні духовки витримують отаке навантаження

Пані Галина зізнається, що давно мріяла про символ родинного вогнища у своїй оселі — українську піч. І, мабуть, таки втілила б цю мрію в життя, якби на заваді не стала війна. Тож тепер жінка випікає вироби з тіста для наших військових у двох електричних духовках.

Іноді сама дивується, як вони витримують отаке навантаження. Звичайно, її духовки й електроенергію поглинають дай Боже, та Галина Анатоліївна на те не зважає.

«Справді, за місяць лічильник «накручує» добрячу кількість кіловат-годин, — констатує вона, — але я викручуюся, за все плачу сама — і це теж мій внесок у нашу прийдешню перемогу. Найзаповітніше бажання — аби врешті настав мир, щоб більше не гинули наші хлопчики».

На фронті нині перебувають і представники родини пані Галини: зять, чоловік онуки (той був поранений, та після лікування й реабілітації знову повернувся у стрій), а також племінник.

Щодо самого процесу приготування випічки, то все, за словами героїні цього матеріалу, відбувається вночі. Навіть начинки для пиріжків вона не готує звечора, бо хоче, аби все було свіженьке.

Окрім усього, пані Галина бере участь у ярмарках на підтримку воїнів ЗСУ.
Фото Костянтина БОБРИЩЕВА.

«Іноді взагалі не лягаю спати, а інколи, бува, приляжу на кілька годин, та вже о другій годині ночі схоплююся на ноги й замішую тісто на першу партію пиріжків (на 3-4 жаровні). Поки воно підходить, готую начинку — тушкую капусту чи роблю картопляне пюре. А коли пиріжки печуться, замішую тісто на другу партію виробів. Отак налагодила своєрідний «конвеєр», — у Галини Кравченко все вже відпрацьовано до дрібниць.

— Хоч, відверто кажучи, деколи падаю з ніг, серджуся на себе, що звалила на плечі не надто посильну ношу. Мені ж 67 років, уже «стрибає» артеріальний тиск. І не можу цього не робити. Бо розумію, що нашим хлопцям, які стоять на передньому краї оборони, у стократ важче. Кожен нині воює з ворогом, як може. Я «воюю» пиріжками.

До речі, військові іноді телефонують мені з передової й дякують. Я в такому разі не можу стримати сліз. А один воїн з нашої громади — Тарас із позивним «Холод», коли приїжджає, бува, з фронту на короткий перепочинок, щоразу й мене навідує — мені це так приємно. Завжди його обнімаю і, усміхаючись крізь сльози, бажаю, щоб його обминали ворожі кулі та снаряди, щоб він лишався живий і здоровий».

Галина Анатоліївна відправляє печені вироби з тіста на фронт іще гарячими. Перед цим упаковує їх у коробки з-під печива, пряників (спочатку сама збирала такі упаковки по магазинах, а з часом їх почали підкидати інші волонтери), щоб було зручно транспортувати до місця призначення. У такий спосіб смачні ароматні пиріжки, булочки тощо потрапляють на стіл військових завжди свіжими.

«Тієї ночі, коли в мене випічка, і мій чоловік Олександр (разом ми прожили 48 років) не спить — за все переживає, — зауважує пані Галина. — Він інвалід, переніс три інсульти, внаслідок чого ледве пересувається за допомогою палиці. Догляд за ним і підтримка також повністю лягли на мої плечі».

Втім, Галина Анатоліївна всьому дає раду. Серед іншого, охоче бере участь у ярмарках на підтримку воїнів ЗСУ. Марина Сідаш зазначає, що одного разу на виручені від продажу її домашніх смаколиків кошти на суму майже тисяча гривень придбали ліки для наших військових.

Пані Галина чи не все життя є активною учасницею сільської художньої самодіяльності й досі співає у складі жіночого ансамблю на сцені Сухинівського будинку культури, а також під музику декламує патріотичні вірші, полюбляє читати гуморески.

«Про мене вже писали місцеві журналісти, — хвалиться насамкінець моя співрозмовниця. — Справжньою диковинкою їм видалося те, що я висівала у дворі квіти у вигляді нашого національного герба, викладала камінням напис «Слава Україні!». Вирощувати квіти — ще одне моє захоплення: самих тільки лілій, які просто обожнюю, у мене понад сто кущів. Коли зацвітає все оте різнокольорове розмаїття жоржин, гладіолусів, айстр, лілій, здається, немов душа співає поміж них».