Як дати собі раду, коли охоплює зневіра? Поради від психологині

Повномасштабне вторгнення триває 600 днів...

З того часу наше життя раптово змінилося й наповнилося переживаннями, втратами, новинами, повітряними тривогами, ракетами й невизначеністю.

Намагаючись утримати баланс між роботою, адаптацією та безліччю справ, українці втомилися і морально, і фізично.

Утома є настільки сильною, що часом блокує натхнення, енергії та віри в майбутнє. Люди майже не відпочивають, не можуть розслабитися, виговоритися, а отже, емоційний стан тільки погіршується та викликає нову симптоматику — зневіру й песимістичні настрої.

І тут питання не тільки в тому, що це за ситуація, в яку втрапила переважна більшість українців, а як із цим упоратися, дати собі раду, пережити непрості часи.

Чому так реагуємо?

Так продукуються емоційні гойдалки: сьогодні людина реагує зважено, а завтра, після прочитання якогось повідомлення, впадає у відчай. Ба більше, постить відповідні дописи у соцмережах (не завжди аналізуючи їхню правдивість), чим розхитує інших.

Зрозуміло, це все відстежує й заохочує російська пропаганда, а ще це активно поширюють наші ж блогери, котрі не перевіряють інформацію на достовірність та перехоплюють «естафету» від ворога, навіть не усвідомлюючи цього.

Оцей концепт про «мені погано, тож має стати погано усім»: яке його психологічне підґрунтя, чому він імпульсивно з’являється та як із ним чинити, щоб було екологічно для оточення?

«Причини можуть бути різні й детерміновані, зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми факторами, — пояснює кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри психології Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Богдана Хмельницького Ірина Остополець для «України молодої».

— До речі, таку стратегію людина може навіть не усвідомлювати, адже кожен реагує на події по-своєму — через власну індивідуальність і неповторність. Хтось прагне самотужки розібратися в усьому, відокремлюється, уникає розмов і, як страус, «зариває голову в пісок» та робить вигляд, що «нічого страшного» чи «мене це не торкнеться». Інша ж людина використовує стратегію «розкидання вогнища» і прагне поділитися своїми переживаннями з оточенням, таким чином терапевтуючи себе».

Утомлені аналізувати

«Накриває» і від розуміння, скільки людей досі не володіють навіть базовими навичками медіаграмотності й мають ресурс на створення дезінформаційних дописів у соцмережах, додатково створюючи розкол в українському суспільстві.

Чути про те, що ми роз’єднані, корумповані, слабкі, неграмотні й байдужі, — мед для вух росіян. Це стосується й мовної лінії, яка стабільно несе з собою скандали.

Не виняток і останній із них — пост української мовознавиці та екснардепки Ірини Фаріон про оборонців Маріуполя: «Я не можу назвати їх українцями... У мене запитання до них: що вам, хлопці, заважає, коли ви такі моцні? І ви дуже розумні. Що вам заважає виконувати 29-ту статтю закону про Збройні сили України? Ви, хлопці, знаєте, що таке дисципліна в армії? Якщо в армії немає дисципліни, то немає армії, це зброд тоді... Якщо вони не говорять українською мовою — то нехай себе назвуть «руськими». Чому вони такі очманілі? Якщо вони такі великі патріоти — покажіть свій патріотизм. Вивчи мову Тараса Григоровича Шевченка».

Періодично варто «чистити мізки»
від інформаційного непотребу.

Повага й пам’ять про те, що зробили військові «Азова» задля наших життів, відійшла на задній план. Натомість бачимо дуже знайому методичку і тему, на якій так радо спекулюють росіяни.

Хіба ці «лідери думок» не розуміють поняття самоцензури чи наслідків своїх слів? Хіба живуть в окремому вакуумі, відокремлені від реального світу, де щосекунди тривають запеклі бої, обстріли, а поміж цим — героїзм наших військових, незалежно від статі, віку й мови? Цей приклад — черговий доказ неспроможності звертати увагу на інформаційну гігієну й принаймні трішки аналізувати думки, перед тим як висловити їх.

Зневіра: перспективи
загартовування

Звісно, ці слова спричинили шквал непорозумінь у соцмережах, стали причиною вчергове «поділити» українців та викликали почуття зневіри. Тут існує прямий зв’язок із когнітивними викривленнями (коли особа створює ілюзію знання і впевненість у чомусь, а також уперто доводить це).

«Дуже великий потік інформації (часом надто суперечливої), що діє на людину й викликає надмірне напруження та стрес, супроводжується негативними емоціями. Зараз переважна більшість українців живуть у таких обставинах. Відомо, що наслідками тривалого стресу є фізіологічні, психологічні, психосоматичні розлади тощо. Однак оптимізм є у тому, що людина, яка пережила травматичні події та психологічно опрацювала ці переживання, особистісно зростає. З’являються більша впевненість у собі, міцніші стосунки, переосмислення духовних переконань, більша цінність життя тощо», — каже Ірина Остополець.

Фахівчиня додає: внутрішній світ людини — не про поле бою, отже, з почуттями не варто боротися. Ми повинні прагнути створювати конструктивні стратегії мислення, збільшувати кількість позитивних емоцій, пам’ятаючи, що життя — воно зараз і не слід його відкладати на потім. Не слід «боротися» чи засуджувати тих, хто не відповідає нашим очікуванням. Натомість уміти розпізнавати маніпуляції й не заохочувати їх поширення.

Як не провокувати велику тривогу?

Урешті-решт, хвилювання нині вистачає. І хоч з’являється воно невчасно й непередбачувано, це нормальне почуття: так ми подумки готуємо себе до чогось важливого й прораховуємо майбутні події. Сьогодні це як ніколи актуально.

Одначе такі емоції часто переходять у фазу сильного занепокоєння, можуть заважати раціонально аналізувати все навколо й викликати емоційну, а також фізичну напругу.

Звідси ці розчарування та зневіра у соцмережах: хтось намагається довести свою правоту в тому, що «все втрачено, кращого життя не буде, ми програємо», а інший ширить це повідомлення, створюючи розкол у суспільстві.

Ці ситуації можуть провокувати люди, що мають хронічну тривожність, а отже, уникають відповідальності, складнощів та діють переважно імпульсивно. Ми не можемо захистити себе від усього негативу, але точно можемо прислухатися до своїх почуттів і вплинути на них.

«Раджу влаштовувати інформаційний детокс: менше споживати інформації і займатися власними справами, — наголошує пані Ірина. — Якщо ситуація в країні чи регіоні кардинально зміниться, про це нам точно повідомлять. Є багато засобів, як здійснювати самодопомогу задля збереження психологічного здоров’я: арттерапія, бібліотерапія (читання книжок), музикотерапія, тілесно орієнтована терапія, фізичні вправи і спорт та багато іншого.
Треба пам’ятати, що життя триває. Як говорив Епікур: «Поки є ми — смерті немає, коли вона приходить — нас уже нема».

Доки людина живе, у неї є оптимізм жити, творити, спілкуватися, допомагати іншим. Їй також притаманно хотіти знати, що чекає попереду. Однак слід насолоджуватися кожною миттю свого життя зараз і не витрачати його на те, щоб комусь щось доводити, сперечатися, а тим більше створювати розкол у суспільстві.

У важкі часи, коли охоплює зневіра, слід пригадати складні моменти свого життя і сказати собі: «Якщо я тоді пережив це, то і зараз знайду в собі ресурси».

Валерія МУСХАРІНА,
студентка Київського університету імені Бориса Грінченка