Великий стрибок: 69-річний полтавець привіз «золото» із ЧЄ з легкої атлетики серед ветеранів

Багаторазовий чемпіон та рекордсмен світу з Полтави — король перекидного стрибка Олег Федорко, якому 31 жовтня виповнилося 69 років, — повернувся до виступів на престижних спортивних майданчиках.

Цього разу він узяв участь у чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед ветеранів, що відбувся нещодавно в італійському місті Пескара (Україну на ньому представляла команда з 61 спортсмена).

Значно відірвавшись від своїх найближчих суперників у віковій категорії 65+, наш земляк здобув золоту медаль.

А от для досягнення омріяного тріумфу — побиття світового рекорду — пану Олегу трохи забракло сил.

Перемога має дещо гіркуватий присмак

Перед цим Олег Федорко «засвітився» на Х літніх іграх ветеранів фізичної культури і спорту з легкої атлетики, присвячених пам’яті М. М. Баки (які, попри повномасштабну війну, відбулися в місті Кам’янець-Подільський), перемігши в змаганнях зі стрибків у висоту на стадіоні з результатом 165 сантиметрів, що лише на 2 сантиметри менше за світовий рекорд, який іще 2014 року встановив словак Душан Прежель.

Цьогорічний старт став для знаного спортсмена-ветерана з Полтави першим після дворічної перерви, адже після перенесеної складної форми коронавірусної хвороби він боровся з її наслідками. Зокрема, ускладненням стали проблеми із суглобами.

За ті два роки пан Олег, за його словами, навіть ста метрів на стадіоні не міг пробігти — настільки допікав біль у суглобах. А про стрибки взагалі не могло бути й мови. Чоловік зізнається: не думав, що в його житті ще будуть якісь старти.

«Відновити суглоби можна з допомогою постійних гімнастичних вправ, легкого навантаження, розтяжки, а ще — дієти, — зазначає Олег Федорко. — Цим і займаюся останнім часом. Тренуюся на голодний шлунок: прокинувшись рано-вранці, одразу ж іду до спортзалу. Харчуюся двічі на день, відмовившись від продуктів, що містять вуглеводи. Якщо хтось думає, що після такої підступної хвороби можна відновитися без будь-яких зусиль, то це далеко не так. Три роки тому, тільки-но ввійшовши до вікової категорії 65+, установив світовий рекорд у закритих приміщеннях, подолавши спершу висоту 170 сантиметрів, а потім і 173 сантиметри. Проте на змаганнях на стадіоні в Кам’янці-Подільському не думав про рекорд. Зробивши дві спроби (до того ж перед цим здійснив 10-15 стрибків), відчув нестерпний біль у суглобі. Тому відмовився від подальших спроб — немає сенсу боротися, якщо ти до цього фізично не готовий».

А от на чемпіонат Європи в Італію полтавець, за його зізнанням, їхав не просто по перемогу (адже добре знав, що за рівнем фізичної підготовки значно випереджає своїх конкурентів), а по новий світовий рекорд.

«Я сам себе отак «запрограмував», — ділиться він. — А недаремно ж народна мудрість гласить: не кажи гоп, поки не перескочиш. У всіх попередніх стартах брав участь тому, що хотів показати хороший результат, а в підсумку в конкурентній боротьбі здобував нові світові рекорди. Цього ж разу міркував так: якщо в Кам’янці-Подільському взяв висоту 165 сантиметрів, будучи в не найкращій спортивній формі, то на чемпіонаті Європи, до якого серйозно готувався, у мене є всі шанси продемонструвати рекордний стрибок. Але не так сталося, як гадалося».

Втім, тоді як інші стрибуни стартували з висоти 115 сантиметрів, Олег Федорко чекав, доки планку піднімуть до позначки 150 сантиметрів.

І коли його суперники вже закінчили змагатися, він тільки-но розпочав: спершу подолав висоту 150 сантиметрів, потім — 155 сантиметрів, 160 сантиметрів. Далі, за логікою, треба було б установити планку на позначці 165 сантиметрів.

«Але ж я націлився на світовий рекорд, тому підняв її одразу до 168 сантиметрів, — не без самоіронії констатує пан Олег. — Та оскільки останнім часом мав дефіцит практики стрибків, це не могло не позначитися на результаті. Бачте, під час стрибків дуже важливу роль відіграє розбіг. До того ж перед подоланням висоти потрібно правильно визначити місце відштовхування ногою. Моя помилка була в тому, що я відштовхувався ногою далі, ніж треба, а вказати на цей промах було нікому. У підсумку я здобув золоту медаль, узявши висоту 160 сантиметрів і відірвавшись від своїх найближчих суперників на 10 сантиметрів. Але ця перемога, як ви вже зрозуміли, має дещо гіркуватий присмак. До речі, 3-тє місце здобув італієць, а 2-ге — швед, з яким ми народилися одного числа, місяця й року».

Коли нагороджували українських спортсменів, оплески були особливо бурхливі

Наприкінці чемпіонату, як завше, відбулася церемонія нагородження переможців, яка зібрала учасників змагань різних вікових груп, представників преси, просто громадськості. Олег Федорко стверджує: коли нагороджували українських спортсменів, оплески були особливо бурхливі.

«Якщо говорити про легкоатлетичні турніри на стадіонах, то в нинішній віковій категорії я вперше стартував на таких змаганнях у Кам’янці-Подільському, взявши висоту 165 сантиметрів. У Пескарі мав шанс поліпшити цей результат. Але не судилося, — ще раз наголошує спортсмен-ветеран.

— У спорті все перед­бачити неможливо. Проте треба не опускати рук, а торувати шлях до успіху. Тепер готуватимуся до чемпіонату Європи з легкої атлетики, що відбудеться в закритому приміщенні в польському місті Торунь у лютому наступного року. Нагадаю, що у віковій категорії 65+ досі тримається мій світовий рекорд зі стрибків у висоту в приміщеннях — 173 сантиметри. А от поліпшити світовий рекорд на стадіоні в цій віковій категорії матиму останню змогу на літніх змаганнях, що відбудуться у другому за величиною місті Швеції — Гетеборгу. Хоч це буде не так легко, адже на ту пору матиму за плечима без двох місяців 70 років».

Нині Олег Федорко вперто намагається повернути дещо втрачену внаслідок хвороби спортивну форму. Займається загальнофізичною підготовкою, 4 рази на тиждень відвідуючи спортзал. Зазвичай прокидається о 6-й годині ранку, о 7-й — уже там. Вправи ж для спини та пресу виконує щодня. Бо переконаний: якщо людина не робить хоча б цих вправ, уже в 40-50 років її наздоженуть проблеми з хребтом.

Припускаю, що серед відвідувачів спортзалу, очевидно, більше немає людей такого ж поважного віку.

«Та ні, — заперечує пан Олег, — є й старші за мене. До речі, одного разу був такий цікавий випадок: у роздягальні до мене заговорив літній чоловік. «Ти ж Олег Федорко? — поцікавився. — Я прочитав у газеті про те, що в тебе були проблеми зі спиною, через що ти перестав виступати на турнірах, а потім зібрався із силами й почав тренуватися. Твій приклад мене надихнув, тож тепер також відвідую спортзал, щодня плаваю». Потрібно займатися своїм тілом — це вже аксіома. Давно доведено, що регулярні вправи й фізична активність можуть творити з вашим здоров’ям та статурою дива. Відверто кажучи, мені самому іноді не хочеться йти до спортзалу — ну, різні ж біоритми бувають. У такому разі пересилюю себе, приходжу й починаю тренуватися. А коли минають 2 години, ловлю себе на думці, що зов­сім не хочеться покидати тренажерну залу».

Нині ж Олег Федорко має шість світових рекордів зі стрибків у висоту. Чоловік з оптимізмом заявляє, що черговий рекордний стрибок може здійснити й у віковій категорії 70+, яка вже не за горами.

«Коли «заходиш» у нову вікову категорію, то вважаєшся молодим, — жартує він. — У цьому є певна логіка, адже з тими, кому вже «стукнуло» 75 років, значно легше змагатися. Так що продовжую вести здоровий спосіб життя і тренуватися — як відомо, саморозвитку, самовдосконаленню немає меж».