Будьмо уважні й обережні: як не потрапити на гачок російських ІПСО

Війна сьогодні є одним з визначальних чинників нашого життя.

Соцмережі повняться фото рідних, які на передовій, розповідями про загиблих, волонтерськими оголошеннями про збір на авто, «Мавіки», тепловізори та інші потрібні для військових речі.

Ми емоційно реагуємо на такі новини, намагаємося хоч щось зробити, щоб виправити ситуацію, а через це стаємо вразливими до маніпуляцій.

Тема війни часто стає благодатним полем як для російських фахівців з ІПСО (інформаційно-психологічних операцій), так і для шахраїв. Тому хочеться детальніше зупинитися на таких моментах.

Емоційний хаос як інструмент маніпуляцій

Те, що російсько-українська війна, яка почалася ще в лютому 2014-го, є гібридною, не чув хіба що лінивий. Якщо чесно, то ми до неї не були готові як на інформаційному фронті, так і в реалі. «Зелені чоловічки» зі зброєю, «купленою у воєнторзі», викликали розгублення і хаос.

Бо, з одного боку, ми розуміли, що почалося російське вторгнення і військові сусідньої держави діють на півострові незаконно. З іншого — ніхто з офіційних каналів прямо це не озвучував. А тому виникали дисонанс, сумніви, вагання.
    

Особливо чітко ці російські ІПСО спрацювали у березні-квітні 2014 року з активізацією подій на Донбасі. ЗМІ нам показувало картинку агресивного натовпу, бабусь із плакатами «Путин, введи войска». І ми повірили, що Донбас увесь виступив проти України.

І навіть інформація про те, що бойовиків очолювали громадяни росії Стрєлков, Бабай, Моторола та інші, не вплинула на наше переконання, що «Донбас сам винен у тому, що сталося». Лише повномасштабна агресія змусила нас шукати правдиву інформацію, намагатися зрозуміти, що тоді сталося і продовжується зараз.
    

Те ж саме росіяни спробували зробити і в лютому 2022 року. Правда, тоді ІПСО було спрямоване в першу чергу на підвищення емоційного сприйняття дійсності, залякування і провокування панічних настроїв. Чати у вайбері повнилися повідомленнями про те, щоб у жодному разі не користуватися додатком WhatsUp, бо там усе прослуховується.

Радили бігати шукати мітки на асфальті й замальовувати їх, «бо прилетить». Була купа повідомлень про те, що з Харкова на Закарпаття привезли дітей 2021 і 2022 року народження і їх треба терміново всиновити. Все це перепощувалося сотнями тисяч повідомлень, і в тому хаосі губилася по-справжньому корисна інформація.
    

Яка мета таких вкидів? Психологи пояснюють, що в мозку людини є два так звані «центри прийняття рішень». Один з них, розміщений у лобній частині мозку, називається «неокортекс» і відповідає за раціональне мислення, аналіз, логіку. Інший — у місці переходу спинного мозку в головний, називається «рептильний центр» і відповідає за виживання.

Він діє на інстинкти і проявляється переважно в одній із трьох форм: «бий», «біжи» або «завмри». Найцікавіше, що ці дві ділянки мозку не можуть працювати одночасно: коли беруть гору емоції, будь-які логічні аргументи просто не сприймаються. А коли поведінкою людини керує рептильний центр, нею дуже легко маніпулювати. Чого, власне, і добиваються поширювачі ІПСО.
    

«На початку, перед повномасштабним вторгненням і в перші дні, ішло багато вкидів, які були спрямовані на хаос, на залякування, які в своєму комплексі були успішними, бо вони були гібридні: бо на нас летіли ракети, на нас їхали танки, для багатьох це було несподівано, і на цьому ефекті воно спрацювало. Зараз українці звикли і до ракет, і до війни, тому спроби вкидів, наприклад, про те, що білоруси зараз прорвуть кордон і підуть в атаку, вже не відгукуються так. Росія продовжує проводити багато ІПСО. Але вони не досягають тієї мети, яку хотіли б росіяни», — розповідала в інтерв’ю каналу «Ґрунт» медіаекспертка, засновниця волонтерської ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз.

Що не варто перепощувати?

Багато таких вкидів поширюють сайти та сторінки в соцмережах, які в професійному середовищі називають «інформаційні помийки». Часто вони мають дуже патріотичні назви типу «Непереможна Україна» чи «Я люблю Украину свою», але там весь контент — пристрасно-емоційного забарвлення, у стилі «Битви екстрасенсів»: «ви не повірите», «очі на лоба», «мурашки по шкірі».
    

І тут треба бути справді дуже уважними й обережними. Не так давно соцмережами з цих сторінок, зокрема у фейсбуці, розлетілося повідомлення: «Укpaїнці любі, Молітьcя... He полінyйтecя тa зpобіть від ceбe поcт, щоб ycім нaгaдaти — мовчaння вбивaє! Щойно повідомили пpо новиx nолонeниx. Bід поcтy зaлeжить життя нaшиx зaxиcників! Xлопці в полоні живі ... Можливі xтоcь впізнaє pідниx».

А під ним — два фото: на одному — два молоді хлопці на колінах, на другому — четверо чоловіків у шерензі з руками за спиною. І все б нічого, якби хлопці не були у болотяній формі російської армії, а в чоловіків на нозі не було білої пов’язки.

Лише на сторінці «Я люблю Украину свою» — майже 22,5 тисячі перепостів. Коли ж придивляєшся ближче, впадає в око, що замість літери «о» в цьому повідомленні стоїть «0», що під повідомленням стоїть приписка «продолжение в комментариях», та й слово Україна в назві сторінки написано дивно. Але хто з тих 22,5 тисячі звертав увагу на такі «дрібниці»?
    

Є й інші «вірусні» повідомлення, які роками мандрують різними соцмережами і чатами. Серед «старожилів» можна виділити два: про трьох бійців, які втратили пам’ять і лікуються «в госпіталі Бурденка» (в Україні такого госпіталю немає, натомість російський головний клінічний військовий госпіталь у Москві носить ім’я Миколи Бурденка) та про пошук поранених із черепно-лицьовими травмами, яких безкоштовно оперуватимуть у Винниках.

Ця інформація спростовувалася десятки разів, телефон у другому повідомленні давно неактуальний, але ніхто не завдає собі клопоту перевірити це. Усі ведуться на прохання поширити інформацію, яка міститься в повідомленні, — і автоматично репостять.
    

Але якщо ці випадки (як і фото симпатичних дівчат і хлопців у формі з припискою «вони сироти, з дитячого будинку, у них сьогодні день народження, привітайте їх») більше належать до так званого інформаційного сміття, які просто констатують відсутність у користувачів соцмережами критичного мислення, то масові перепости інформації про зниклих безвісти може завдати значної шкоди.

Почнемо з того, що якщо боєць загинув у бою, то пересічний користувач того ж фейсбуку, якщо він не з того бойового підрозділу, навряд чи може щось про нього знати. Якщо ж людина таки потрапила в полон або переховується на непідконтрольній території, то додаткова інформація про неї, яку можуть отримати вороги, тільки нашкодить.
    

Але найгірше — цією інформацією часто користуються шахраї, які телефонують родичам (номери найчастіше теж вказані в дописах), розповідають, що їхні рідні в полоні, й обіцяють їх викупити за гроші.

Таке було можливим у 2014-му, але зараз практично не існує чітких алгоритмів, як визволити людину. Цим займаються офіційні органи, які подають списки на обмін. А решта все залежить від російської сторони. І тисячі перепостів фото бійця жодним чином не прискорюють ці процеси.

На чому нас ловлять інтернет-шахраї?

Взагалі, тема шахрайства в інтернеті — практично невичерпна. Особливо останні півтора року, коли волонтерські збори ідуть практично безперервною стрічкою, кожен з яких емоційно зачіпає.

Часто шахраї мімікрують під волонтерів, виставляють фото поранених бійців (а іноді — й давно загиблих) і номер своєї картки. Іноді вони пропонують потрібні на фронті речі (автомобілі, коптери, тепловізори, прилади нічного бачення) за зниженими цінами, а отримавши завдаток чи всю суму, блокують тебе і зникають.
    

Як убезпечитися від цього? По-перше, донатити бажано тим, кого знаєш особисто (а у нас зараз пів країни волонтерів, знайти серед них знайомих нескладно).

Якщо ж не знаєте, спробуйте перевірити інформацію: проженіть через гугл-пошук фото, які є на сторінці, уточніть адресу, зателефонуйте в лікарню (якщо гроші збирають на пораненого) або знайдіть когось іще, хто підтвердить чи спростує інформацію.

Перевірте, на чиє ім’я картка, і, якщо воно не збігається з тим, що висвічується, — це має насторожити. Ще один спосіб — запропонуйте зустрітися особисто, щоб подивитися товар і розрахуватися на місці. Зазвичай після такої пропозиції шахрай «зливається» або блокує вас.
    

Ще один поширений спосіб шахрайства — це коли зламують твою сторінку і від твого імені починають стукатися в приват до твоїх друзів і просити терміново позичити певну суму грошей. На цей гачок часто потрапляють навіть дуже помірковані і тверезомислячі особи.

Бо як не допомогти, коли прохання надходить з акаунту добрих знайомих? І все ж перед тим, як відкривати в телефоні «Приват24» чи інший інтернет-банкінг, не полінуйтеся набрати друга і запитати, що сталося. Можливо, про те, що у нього проблеми з грошима, друг дізнається саме від вас?

Як вижити і залишитися сильним?

Війна наклала свій відбиток на кожного з нас. Ми стали більш емоційними, категоричними, вразливими. Все це виливається в різні інтернет-дискусії, які плодяться практично щодня. Цим користуються і творці ІПСО, аналізуючи тенденції і провокуючи нас на відповідні реакції тими чи іншими вкидами.
    

«Росія багато проводить інформаційних операцій, багато з яких тривають роками, а то і десятиліттями, ще з часів Радянського Союзу. Це і питання мови, і питання поділу України на захід і на схід, так званої «різниці менталітетів», — зазначала в тому ж інтерв’ю Оксана Мороз. Від себе додамо, що таким же є і плекання почуття меншовартості, мовляв, у нас усе пропало, а от «за кордоном»...
    

Це яскраво проявилося після 7 жовтня, коли соцмережами почали ширитися фото ізраїльських резервістів, які літаком поверталися додому, чи історії героїв ізраїльського спротиву.

Довелося нагадувати і про черги до військкоматів та тисячі заробітчан, які повернулися в Україну в лютому 2022-го, і героїв Бузкового гаю в Херсоні та чоловіка, який руками зупиняв російський танк (до речі, ми так і не знаємо його імені), і тисячі прикладів відваги і самопожертви, які дала ця війна і які не варто знецінювати.
    

Інша тенденція з криками «все пропало» — постити картинки про «голих-босих і голодних наших хлопчиків в окопах» (іноді — з картинками тих же росіян). Або, наприклад, нещодавно великий резонанс серед людей, дотичних до фронту, викликав пост про «м’ясні бригади», які нічим не забезпечені і їхнє завдання — затикати собою всі діри в той час, як інші бригади піаряться.

Натрапляючи на такі пости, одразу подивіться, хто пише. Якщо це людина з фронту описує власний досвід (а таке буває дуже рідко) — на це реагуєш по-одному. Якщо ж пише невідомо хто і невідомо про кого з величезним ореолом втаємниченості — можете сміливо ділити на 10 і запитувати себе: «Це написали тут, щоб що?», а не поспішати тиснути на перепост.
    

До такого типу інформації відносяться і повідомлення на кшталт «усі крадуть», «усі відмазалися», «усі втекли», «нікому нічого не буде», «хай депутати воюють», «тут ніколи не буде толку» (список можна продовжити). Одна справа — якщо є окремі факти, імена (але ці повідомлення і треба сприймати як окремі випадки з усіма обставинами).

Інша — якщо головний мотив «толку не буде, бо вони всі такі». В будь-якому випадку, перед тим, як емоційно реагувати на таку інформацію, варто запитати себе: «Що це мені дає, що я особисто можу зробити в цій ситуації, щоб на це вплинути?». Якщо відповіді немає, варто скористатися принципом з єврейського анекдоту: «Якщо ти не можеш вирішити проблему — це не твоя проблема».
    

Тому що наше головне завдання нині — вижити і виграти цю війну. Виграти, підтримуючи армію морально і фінансово. Готуватися в будь-який момент замінити хлопців на фронті, а не кивати на інших «а чого вони не йдуть». Робити те, що вмієш, і робити це якнайкраще. І бути сильними.
    

Ми маємо виграти цю війну. Інакше нічого не буде. І нас із вами також. Досвід Бучі, Ізюма, Маріуполя, на жаль, не дає підстав розраховувати на інші варіанти.