«Поки кохаєм до нестями...» Як українці пригощали німців тортом «Залужний»

Шановний читачу, ти зрозумієш, чому я назвала цю статтю цитатою з пісні Тараса Петриненка «Україно», якщо прочитаєш її до кінця.

На вулицях німецьких міст сьогодні можна побачити людей з різним кольором шкіри і почути звучання різних мов. Тому невипадково, що в місті Фарель відбулося видовищне свято під назвою «Зустріч культур».

Треба віддати належне адміністрації міста за чудову організацію заходу, а представникам восьми країн (як підтверджують прапори, яких, окрім німецького, було ще 7) — за проявлену винахідливість та старанність, щоб якнайкраще представити свою країну. Окрім усього іншого, кожна країна мала презентувати і свою національну кухню. Страви, звичайно ж, можна було тут-таки й купити.

Розповім про український стіл. Застелений скатертиною в синьо-жовтих кольорах, прикрашений червоними кетягами калини та букетами з жовтих і блакитних квітів, стіл вгинався від національних українських страв. Звичайно ж, було сало в різноманітному вигляді, вареники з сиром і капустою, крученики, сирники, гречаники, пиріжки, рулети, млинці, компот, тушкована капуста, торт «Наполеон» (правда, наші жартівниці назвали його «Залужний»). А в окремій кімнаті-кафе милували око тістечка та торти. Значна частина з них — українські (а три наші торти гості одразу купили цілими, щоб насолоджуватися ними вдома). Охочих смачно поїсти приваблював не лише вигляд українських страв, а й їхні спокусливі запахи та люб’язні продавці в гарному національному одязі. Серед глядачів у залі також то там, то сям виділялися групки українців в ошатних вишиванках, ніби вкраплення золота в мінералі авантюрин.

Але справжній фурор справив на сцені український жіночий хор. Красунь-українок у віночках і національному вбранні зустріли оплесками, вже тільки-но вони почали з’являтися з-за куліс. Іще гучнішими оплесками супроводжувалось виконання кожної пісні. А їх хор виконав чотири: українська народна пісня «Чом ти не прийшов», українська жартівлива, яку записав ще Іван Котляревський, — «Ой під вишнею, під черешнею», яка супроводжувалась інсценізацією з прекрасною дівчиною та старим зігнутим в дугу дідуганом (юні учасники хору). Потім — «Гей, соколи» — про козака, що поїхав на чужину та тужить за Батьківщиною і своєю дівчиною. Пісня популярна в Україні, Польщі, Чехії, Словаччині, Білорусі та Литві.

А на закінчення хор виконав пісню «Україна» (первісна назва «Поки кохаєм») Тараса Петриненка, якому, до речі, в березні цього року виповнилося 70. Уперше пісня прозвучала  в 1987 році, а написана була ще раніше. Зрозуміло, що тоді вона як співзвучна з «Ще не вмерла України...» не мала шансу бути почутою. Сьогодні ж вона стала неофіційним гімном України. В ці нелегкі для українського народу дні слова пісні набули нового змісту.

Україно, Україно,
Після далечі доріг
Вірне серце свого сина
Я кладу тобі до ніг.

Прозвучали ці слова, а в моїй уяві затріпотіли синьо-жовті прапори над могилами тих, кого на колінах зустрічають мешканці і великих, і найменших населених пунктів, коли вони повертаються додому на щиті.

Поки кохаєм до нестями,
Іще нескоро наш кінець.
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець.

З цими словами відроджується надія і шириться впевненість у нашій перемозі. Я відчула, що потрібно встати і жестом закликала до того ж присутніх. Зал підвівся і дослухав пісню до кінця стоячи. Оплески ще довго не вщухали.
Сподобалася глядачам також група барабанщиків — представників містечка Анагоро з невеличкої африканської країни Бурунді. Гарно зуміли представити себе й інші країни, і господарі свята.

Але знову повертаюся до наших українок, які так достойно представили нашу неньку Україну на міжнародній арені. Вони з різних регіонів — Київ, Суми, Черкаси, Вінниця, Львів, Харків тощо, різного віку, мають різні професії. А як у нас в Україні ведеться, весело — співаємо, сумно — співаємо, співаємо всюди. Коли зустрічаються принаймні двоє — тут же народжується пісня. Ось так вийшло й у них — зустрілись в інтеграційному кафе ще коли приїхали в Німеччину в березні 2022 року, і співають уже другий рік. Це був далеко не перший виступ хору.

А керує ними тендітна Ольга Якименко, мати трьох дітей, диригент хору з Київської Національної музичної академії. В хорі є і свій хореограф — це Ірина із Сум, тому пісні часто супроводжуються хореографічними постановками. А ще одна Ірина — Ірина Ангелова з Черкас, податковий консультант, одна з членів команди розробників програмного забезпечення «Дебет Плюс» для автоматизації бухгалтерського, оперативного та фінансового обліку, до війни проводила онлайн і офлайн презентації для охочих оволодіти цією програмою.

Тут, у Фарелі, вона сама зголосилась організувати українських господинь на представлення національної кухні. У деяких україночок, а проживає їх у Фарелі близько 500, чоловіки воюють на фронті. Тому всі вони займаються благодійністю. Зароблені під час подібних заходів кошти відправляли у фонди ЗСУ, Сергія Притули й інші.

До речі, на цьому святі «Зустріч культур» теж заробили близько 400 євро. І теж обрали адреси, точки, де вони найбільш потрібні.

Ось так українські жінки зі своїми дітьми, перебуваючи далеко від України, зберігають любов до неї у своїх серцях, намагаються своїми палкими серцями розпалити тисячі інших сердець людей, які раніше, може, навіть не знали, що таке Україна. Сьогодні ж українська мова й українська пісня звучать на всіх континентах, закликаючи всі народи стати поруч з Україною.

Тамара СТАНКОВА, член НСЖУ
Фарель (Німеччина)