Воскресіння «Золотого лева». Міжнародний театральний фестиваль із 34-річною історією знову зібрав у Львові аншлаги

Початок жовтня у Львові, попри повномасштабну російсько-українську війну, розкошував великими культурницькими подіями: 30-й Форум видавців, продовження Львівського тижня скульптури, дводенні заходи проєкту «Культура VS війна»...

Й однак виділявся 6-денний міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев-2023», який має 34-літню історію.

На львівських сценах, а також вуличних майданчиках цього разу показували вистави театри з Луганська, Сум, Херсона, Києва, Вінниці, Кропивницького, Чернігова і власне Львова, а також Праги.

У чарівній осені клоунські усмішки і позитивні емоції львів’янам та гостям міста дарував Pat Belland із Франції.

Театральні рефлексії за п’єсами Сергія Жадана і Наталки Ворожбит та польоти до небес

Гаслом фестивалю «Золотий лев-2023» стали слова «Театр — мистецтво нескорених». Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну вітчизняні театри змушені були переналаштувати свою діяльність.

Однак це не завадило продовжувати творчий пошук та рефлексувати про сучасну російсько-українську війну. Упродовж шести фестивальних днів у Львові показували переважно вистави, прем’єри яких відбулися після 24 лютого 2022 року.

Найсвіжіша — новаторська «Земля» за твором Ольги Кобилянської режисера Давида Петросяна Львівського національного драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Усього, разом з театралізованим відкриттям, відбулося 20 показів. Найурочистішою локацією став храм Гробу Господнього, де лунала поезія Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».

Компанія Art Prom і чеський театр VOSA представили вуличну виставу «Перший крок», актори якої направду здіймалися до небес (використовуючи спеціальний пристрій) навколо великого макета земної кулі.

У період повномасштабної війни особливо актуальними стали вистави про реалії, які спричинила російська агресія. Уже двічі переміщений Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр показав сюрреалістичний абсурд на одну дію за мотивами п’єси Алекс Вуд «Четверта стіна» режисера Максима Булгакова. І хоча на сцені глядач бачить ніби театральний кастинг, утім при перегляді не зникає постійне відчуття алюзії на країну-агресорку.

Сумський національний театр імені Михайла Щепкіна показав виставу «Хлібне перемир’я» за п’єсою Сергія Жадана 2020 року. В ній сімейно-сусідські події 2014-го — коли неподалік підірвано міст і горять поля — нагадують, у які обставини ввела людей російсько-українська війна від початку і який хто вибір робить.

Молодшого брата Толика блискуче грає Владислав Писарев, який родом із Горлівки. Старший брат Антон — Юрій Кулик, тьотя Шура — Наталія Дехта. Разом із Валічкою і Катею вони нагадують Мойр, хоча долі у виставі — не часів Давньої Греції.

У постановці режисера Дмитра Некрасова акцентуються символи землі, води і вогню. Вони вписані у ситуації непорозумінь, але особливої родинної любові між братами, «віджатого» бойовиками транспорту і недорахованих дуже багатьох однокласників у шкільному альбомі.

Дивляться, сміються і плачуть, — такі глядацькі реакції на виставу «Зелені коридори» про біженок із Бучі, Чернігова, Харкова за п’єсою Наталки Ворожбит у постановці Максима Голенка Київського Театру на Подолі.

Перемежовування чорним гумором й іронією — це, напевно, найкращі мистецькі рішення, які допомагають не скотитися до виття, коли після 24 лютого 2022 року у когось знищено квартиру (тож не болить голова, що треба платити за комунальні послуги), а когось ґвалтували... А потім — торби, коти, виїзд за кордон українських біженців, адаптація, примусова євроінтеграція і... повернення додому.

Актори вистави «Зелені коридори» столичного Театру на Подолі.

У чергах на кордонах стоять героїні вистави, яких зіграли Лариса Трояновська, Катерина Рубашкіна, Наталка Кобізька і Даша Малахова. Всюди їх переслідує Привид війни жіночого роду, якого втілила Марія Деменко, котра стала й пісенним голосом вистави.

Неочікувано в ній також постають образи Степана Бандери, Олени Теліги, Олега Ольжича і Миколи Леонтовича — як звернення до історичної пам’яті та самоідентифікації українців, коли світ продовжує зачитуватися достоєвськими, мало зважаючи на звірства, які вчинили росіяни в незалежній європейській державі Україні в ХХІ столітті.

Театральний «Золотий лев», народжений театром «Воскресіння»

Кажуть, що у Львові можна знайти кілька тисяч зображень лева. Театральний «Золотий лев» унікальний тим, що щоразу набуває нових форм і відтінків та дарує нові емоції, бо збирає для глядачів найкращі вистави.

Витоки фестивалю сформувалися у 1989 році, коли у Львові було проведено всеукраїнський огляд незвичних для попередніх часів радянського застою недержавних театрів-студій. Назву отримав у 1992-му вже як повноцінний фестиваль незалежної України.

Ініціатором і творцем міжнародного фестивалю театрального експерименту «Золотий лев» до 2020 року був Ярослав Федоришин — засновник і художній керівник академічного театру «Воскресіння», режисер, актор, заслужений діяч мистецтв України. Коли митець пішов у засвіти три роки тому, фестиваль став продовженням його багаторічної справи.

Ярослав Федоришин, народжений на лісоповалі у Хабаровському краї, куди батьки були виселені як «вороги народу», не любив брутального театру і хотів, щоби вистави якомога частіше виходили за стіни будівель, — тому створював вуличні постановки з акторами на ходулях. Тож покази просто неба незабутніх «Коли ангели спускаються на землю» та «Йова» бачили тисячі людей у Львові і Києві, а також за кордоном.

«Хлібне перемир’я» Сумського театру імені Щепкіна.
Фото надане організаторами фестивалю «Золотий лев».

Ще навчання в Харківському інституті мистецтв подарувало молодому митцю спілкування з колом Леся Курбаса: його дружиною Валентиною Чистяковою, а також Романом та Юлією Черкашиними, які нічого не розповідали про затаврованого і застреленого радянською владою режисера-новатора. Але вдавалося потайки читати заборонені книжки. Після чого тоді для Ярослава Федоришина відкрився абсолютно інший світ театру.

У програмі «Золотого лева-2023» театр «Воскресіння» показав виставу за п’єсою Ярослава Федоришина «Будинок без номера». Це єдиний драматургійний твір автора, який було написано ще до його 20-ліття.

Народився текст через складні обставини у першій половині 1970-х:­ коли Ярослав Федоришин вчився у Харківському інституті мистецтв, його сильно побили, і він майже рік провів у лікарні, а лікарі не знали, виживе молодий чоловік чи ні.

Роздуми про життя і його цінності Ярослава Федоришина з п’єси втілила минулого року в сценічну постановку дружина пана Ярослава — Алла Федоришина. До речі, прем’єра минулого року у вересні була у день 43-річчя одруження.

Альтернатива поганим звичкам і широкий світ для молоді

Міжнародний фестиваль «Золотий лев-2023» показав, що через театральне мистецтво навіть у період повномасштабної війни варто проговорювати суспільні болі та проблеми, а також обмінюватися творчим доробком різних регіонів країни.

564 км — найдовший кордон України з росією у Сумській області, тож там ні дня не минає без прильотів. Про це у дискусії «Війна і театр: реалії і можливості» нагадав у Львові Сергій Дорофєєв.

Сьогодні керівник Сумського національного театру імені Михайла Щепкіна, а в 2015-му — українського Луганського обласного академічного музично-драматичного театру, вже двічі переміщеного, переконаний, що покази вистав тепер — це й альтернатива у відволіканні людей (військових у період реабілітації і цивільних) під час повномасштабної війни від розради шкідливими звичками. До речі, з минулого року два названі театри у Сумах працюють під одним дахом.

«Ми спеціально приїхали у Львів із Калуша, щоб дивитися вистави, — коментує «Україні молодій» педагог-режисер, співкерівниця молодіжного аматорського театру «ЛюбАрт» з Івано-Франківщини Любов Липовська. — Так робимо останні 28 років. Приїздили, як правило, на 2 дні десь по 30 осіб. Тепер менша група. На фестивалі «Золотий лев» свого часу подружилися, зокрема, з Романом Віктюком і його виставами; слухали постановку дуже мелодійною мовою фарсі... Молоді намагаємося показати широкий світ».

«Золотий лев-2023» відбувся за підтримки Українського культурного фонду, управління культури департаменту розвитку Львівської міськради і департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації.

«Фестиваль став вагомою частиною культурного життя Львова завдяки Ярославу Федоришину, — констатує директорка «Золотого лева» Ксенія Федоришин. — Він завжди казав, що, попри всі труднощі, фестиваль має відбутися і глядач повинен отримати свої незабутні емоції від переглянутих вистав. І навіть зараз, коли ми проводимо фестиваль без засновника, його віра і любов до мистецтва надихає нас та допомагає впоратися з викликами сьогодення».