Не дай себе використати: як наративи російських лібералів впливають на український медіапростір

Оригінальні оповіді, «неоднозначні» позиції, заперечення колективної відповідальності, ігнорування логіки, мовчазна терплячість і першочергові москальські інтереси. Якщо побачите ці тези у представника країни-агресорки, можете не сумніватися: перед вами «хороший росіянин». Той, що «не винний ні в тому, що почалася війна, ні в тому, що вона ще не закінчилася, ні в тому, що не повалив путіна».

Ця думка російського опозиціонера Максима Каца чудово ілюструє обличчя типового публічного росіянина, котрий сьогодні критикує путіна, а завтра (свідомо чи ні) активно поширює меседжі ворожої пропаганди.

Хто ж він — «хороший русскій»?

Цей термін походить від іронічного «хорошого німця», що характеризував громадян Німеччини, які під час і після Другої світової війни стверджували, що не підтримували нацистський режим, але мовчали та не чинили суттєвого опору.

За що ж борються ці ліберали-інтелектуали? Свідомі люди і без них розуміють: головна загроза повномасштабного вторгнення — у цілковито російській, а не путінській ідеї. Не кремлівський очільник приходив ґвалтувати бучанців, катувати маріупольців, вбивати харків’ян, виснажувати одеситів, топити херсонців тощо. Це стало можливим тільки колективно: завдяки людям із російськими паспортами і відсутністю причинно-наслідкових зв’язків у голові.

«Путіністи сприймають Україну як гіршу версію росії, ліберали — як кращу. Усі з них небезпечні. Уявімо, вони приходять до влади... і кажуть: ми ж браття, давайте знову об’єднуватися й робити спільну країну. Ось тут ми й потрапляємо в пастку, адже рано чи пізно подібна співдружність стане ще одним СРСР, ще одним тоталітарним інструментом», — зазначає філософ і журналіст Володимир Єрмоленко.

Коли все розпочалося?

Згадаємо, що український інформаційний простір недалекого минулого — це всепоглинаючий російський контент. Усюди. У медіа, книгах, музиці, відео, соцмережах... Там багато українців відкрили для себе альтернативні майданчики — з російськими блогерами, лідерами думок, інформаційними приводами тощо.

Повільний й непевний розвиток українського обширу тільки ускладнював ситуацію. Наприклад, у нашому сегменті YouTube зміни почалися в 2014-му, але значних зрушень досягли тільки у 2020—2021-му роках: саме тоді український YouTube почав переважати проросійський.

Звісно, повномасштабне вторгнення не примусило російських кумирів зникнути. Ба більше, їхні «ліберали» перетворилися на «хороших росіян» для українців, котрі довгий час прагнули відшукати їх у росії.

«Коли ми говоримо про «хороших русскіх», — зазначає експертка зі стратегічних комунікацій та протидії гібридним загрозам Любов Цибульська у проєкті «Як не стати овочем», — давайте подивимося, за що велика частина з них зараз бореться. Коли тільки починалася війна, російські інтелектуали написали великого спільного листа-звернення, котре починалося словами «Війна в Україні — це сором...». Я одразу подумала: як так сталося, що зі всіх слів вашого «магучєго русского язика» ви вибрали саме це слово? Тобто геноцид, злочини проти людяності, страшні вбивства й варварство якось оминулися, і ви говорите тільки про себе (що це просто сором для вас)». І, на жаль, таких прикладів безліч...

Кого можемо виділити?

Приміром, Ніколая Солоднікова — автора відеоканала «ещёнепознер» для так званих російських інтелектуалів, де він любить пофілософствувати з гостями про сенс життя чи «вєлікую русскую культуру».

В інтерв’ю Дудю він минулого року так пояснив своє ставлення до російського офіцерства після початку повномасштабного вторгнення в Україну: «Буває, коли тобі нестерпно соромно. Так, буває, особливо зараз. Але чи готовий я сказати, що готовий поставити хрест на своєму уявленні про те, які можуть бути російські офіцери, які були, які будуть, то ні, звичайно. У мене один із синів навчається у суворовському училищі. І я вірю, що він буде блискучим офіцером».

Надалі розмова стає ще цікавішою:

— Міста наших сусідів, міста країни, де живуть або жили родичі, стираються з землі.
— Так.
— Там гинуть люди.
— Так.
— Судячи з усього, здійснюються військові злочини.
— Так.
— Знущаються над людьми.
— Так. Розумієш, останнє, що я готовий зробити, — це всіх офіцерів брати й звалювати в одну вигрібну яму. Я ніколи в житті цього не зроблю. Я певен, що переважна кількість офіцерів дотримується правил війни.

Завіса. Ось вам черговий «хороший русскій», який живе у мильній бульбашці, де точно не залишилося місця для колективної відповідальності й відповідальності як такої. Тільки певна методичка наративів і пожиттєве двобічне ставлення: путіна не підтримую, а народ (що й виконує доручення диктатора) ви­правдовую.

Ще один любитель заперечення колективної відповідальності — уже відомий російський юрист та блогер Марк Фейгін, що став широковідомий в Україні через спільні щоденні ефіри з Олексієм Арестовичем, а до того — як адвокат ув’язненої свого часу російським режимом українки Надії Савченко.

Росіянин визнає війну з 2014 року, засуджує повномасштабне вторгнення в Україну, окупацію Криму, визнає нас окремою суверенною нацією, критикує так званих російських лібералів за прагнення повчати українців та тезу про «адін народ». Росіян називає рабами, закликає не тільки ігнорувати ядерний шантаж москви, а й відновити Україні власний ядерний статус, знищити путіна та його владу воєнним шляхом і так далі.

Водночас його канал постає майданчиком для поширення неоднозначних і шкідливих заяв. Приміром, там 31 грудня 2022 року Арестович розповідав, що, «за його відчуттям», били по центрах прийняття рішень». До того ж саме в інтерв’ю Фейгіну ексрадник ОП зробив ту саму скандальну заяву: про російську ракету, котра влучила в будинок у Дніпрі, бо її нібито збила наша ППО.

Відомою представницею від «хороших русскіх» також є Юлія Латиніна — російська журналістка, що виїхала з росії у 2017 році після того, як невідомі підпалили її автомобіль. Наразі включена до реєстру «фізичних іноземних агентів», а з початку повномасштабної війни регулярно з’являється в українському ютубі, коментуючи новини та виступаючи проти путінського режиму. До речі, за даними Texty.org, лише з 24 лютого 2022 року до 1 червня 2023-го її помітили щонайменше у 238 експертних включеннях чи роликах у форматі інтерв’ю.

Однак нищівна критика путіна не заважає блогерці активно просувати тезу нерозривності та єдності України і росії. Достатньо пригадати допис Латиніної у фейсбуці із закликами відновити Русь у Києві: тоді «приїдуть всі «хорошіє русскіє» сюди, і ми побудуємо нову класну росію без путіна».

До того ж російська лібералка просувала думку про українську столицю в контексті нібито нововідновленого центру Русі. На початку війни у соцмережі «Х» з’явився допис із такою думкою: «все, що є російськомовне у світі — демократичне, ринкове та західне, — тепер буде зосереджено в Києві».

Феномен «корисного ідіота» та як він працює

Хоча кожне нове звірство ворожої армії переконує українців у доцільності більш радикальних позицій і пошуки «хороших росіян» поступово змінюються на заперечення їх існування взагалі, деякі громадяни все ще активно поширюють наративи «хорошего русского» в соц­мережах.

Варто розуміти, що у цьому випадку працює ланцюгова реакція: пошук інформації — сильна емоція — поширення — заохочення алгоритмами соцмереж більшої аудиторії — бурхливе обговорення. Такі дії ведуть до феномену «корисного ідіота» — того, хто відстоює певну ідею без повного розуміння мети цієї ідеї та підтримує погану справу через свою «наївну» віру в діяльність заради загального блага.

За дослідженням 2022 року «Як не стати овочем», кожний другий користувач українського Facebook поширював повідомлення, котрі підігравали російській пропаганді. Цікаво, що більшість із них робили це несвідомо, а отже — взагалі не помічали, як водночас працювали на ворога.

Чи корисні «хороші росіяни» для України? Категорія: журналісти/блогери. В рамках свого дослідження ініціатива «Як не стати овочем» проаналізувала висловлювання 91 публічного росіянина та публікації у 9 російських медіа, що позиціонують себе як опозиційні до режиму путіна.

«Отже, коли ми говоримо про «корисних ідіотів» — це не тому, що хочемо когось образити. Ми намагаємося пояснити це явище, щоб люди на ці маркери звертали увагу і розуміли, що варто кілька разів подумати перед тим, як піддатися певним емоціям», — зауважує фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз.

Що маємо зрозуміти?

Урешті-решт, «хороші росіяни» можуть скільки завгодно критикувати путіна, однак на першому місці в них залишатимуться тільки російські інтереси. Вони чудово розуміють: незгода з діями московського диктатора — це підтримка на Заході, а власне майбутнє для них важливіше за будь-яку позицію.

Публічна критика путінського режиму тільки тоді корисна для України, коли допомагає розхитувати росію, викривати світові її злочини й доводити, що без української перемоги майбутнє росії є вкрай оманливим.

З огляду на актуальні дослідження, публічні заяви «хороших росіян» викликають певні сумніви. Їхній зміст майже не включає тези, що вони самі можуть хоч якось змінити росію чи якимось чином вплинути на неї. Центральним об’єктом в обговоренні є саме політичні та воєнні події в Україні й не більше того.

Маємо пам’ятати, що будь-який росіянин — хороший чи поганий — є насамперед росіянином. І він завжди (на підсвідомому рівні) відстоюватиме власні інтереси, які, зрозуміло, відповідають інтересам його/її країни. Єдине питання, котре маємо ставити, — що конкретно кожен з них зробив для наближення нашої перемоги. І не сподіваємося побачити в таких зверненнях, дописах, постах на Facebook чи Telegram всебічної підтримки.

Натомість маємо завжди аналізувати, своєчасно реагувати на емоційні матеріали та не поширювати те, у чому не впевнені. Тільки так ми розвинемо таку важливу інформаційну гігієну. І тільки так дійсно виженемо росіян з українського інфополя, а в результаті — й із нашої землі.

Валерія МУСХАРІНА, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка