Кав’ярня біля собору ПЦУ в Полтаві весь прибуток спрямовує на підтримку ЗСУ

От уже рік і три місяці біля стін головного храму Полтави — Свято-Успенського кафедрального собору ПЦУ — працює незвичайна кав’ярня, увесь прибуток від діяльності якої спрямовують на підтримку ЗСУ. Вона й назву має відповідну — «Благокава».

Як народилася концепція такої кав’ярні, розповідає керівник та ідейний натхненник цього проєкту — голова благодійної організації «Полтавський батальйон небайдужих» Наталія Гранчак: «Як ви знаєте, ми займаємося волонтерською діяльністю з 2014 року. Тож уже приблизно розуміємо, як відбуватиметься збір коштів, коли при цьому будуть підйоми і спади.

Коли в нас з’явився Будинок святого Миколая, це давало нам можливість і раніше збирати трохи грошей на потреби наших захисників. Але там ми реалізували лише сувеніри, а люди, придбавши їх, дуже швидко насичуються. Отож із часом це стало приносити менше коштів, що для нас означає менше можливостей робити добрі справи. Відтак ми задумали створити тут кав’ярню. Однак усе бракувало сміливості, адже з правилами ведення бізнесу були абсолютно не знайомі».

Почали з того, що, реалізувавши ласощі, придбали автомобіль

За словами Наталії, отак років 2-3 думали — усе не наважувалися ризикнути. Та повномасштабна війна пришвидшила цей процес. Десь наприкінці квітня минулого року, коли надходження пожертв від людей суттєво зменшилися,

Наталія Гранчак озвучила свою ідею про відкриття кав’ярні волонтерам із координаційного штабу «Полтавського батальйону небайдужих», навівши такі аргументи на її користь: каву люблять усі, а отже, цей бізнес у майбутньому точно даватиме стабільний дохід. Усім ідея видалася привабливою. Після цього почали шукати тих, хто допоміг би реалізувати згаданий бізнес-проєкт із нуля.

«І Бог послав нам потрібних людей: Анатолія Бистрая, який був керівником заміського готельно-ресторанного комплексу «Мис Доброї Надії», та Інну Литовченко, котра управляла там рестораном. Оскільки в них була і своя кав’ярня, то, відповідно, вони мали необхідний для нас досвід, — продовжує свою розповідь Наталія. — Можна сказати, що це народний проєкт, адже інтер’єр кав’ярні ми створили з простих речей. Наприклад, барну стійку виготовили з дверей шафи, які Анатолій привіз із дому. Потім узяли в оренду кавоварку, кавомолку, почали закуповувати хорошу зернову каву — отак і народився наш невеликий затишний заклад громадського харчування».

                                                                                 Інна Якобенко привезла чергову партію смаколиків.

А загалом усе розпочалося торік із травневої акції «Мамине печиво», координатором якої стала волонтерка Інна Якобенко. Одні активні містяни тоді підкидали необхідні для випічки продукти, інші — готували домашнє печиво, яке майже протягом місяця продавали в кав’ярні. Сама ж Інна Якобенко придумала рецепт печива з начинкою, якому дала назву «Піксель». За той місяць вдалося зібрати 90 тисяч гривень. Ці кошти спрямували на придбання автомобіля для потреб військових — його перефарбували й також назвали «Піксель».

«А в січні цього року я звернулася по допомогу до своїх друзів із Берліна. Довелося пояснювати їм, чому вони мають виділити 5,5 тисячі євро на розвиток нашої кав’ярні, а не цілеспрямовано на допомогу ЗСУ. Моїм головним аргументом було те, що інвестовані кошти ми з часом зможемо суттєво примножити.

Так придбали професійну італійську кавову машину хорошої якості, що вже була у вжитку, встановили фільтр для води з мінералізацією — це також дорога річ, але вона впливає на якість кавових напоїв. Вважай, самостійно зібрали кошти на вітрину (німці тільки трохи доклали) — витратили на неї майже 50 тисяч гривень. У підсумку оту інвестовану суму вдалося примножити в багато разів. Скажімо, зараз від діяльності кав’ярні на місяць маємо десь 100-120 тисяч гривень чистого доходу, який спрямовуємо на підтримку наших армійців».

Біля кав’ярні можна побачити невелику афішу, де міститься вся необхідна інформація про те, на які речі для військових збирають кошти, для якого саме підрозділу, яка сума потрібна і скільки вже вдалося зібрати. Отож, купуючи каву й, за бажання, щось солоденьке до неї, ви в такий спосіб донатите на нагальні потреби наших оборонців. Зараз відбувається збір коштів на пікап для бійців 47-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, яка воює на Запорізькому напрямку.

«Внаслідок бойових дій у наших хлопців з Полтави згоріла автівка, — конкретизує Наталія Гранчак. — Тож ми вирішили допомогти їм зібрати кошти, щоб придбати авто на заміну втраченому транспортному засобу. Загалом потрібно 260 тисяч гривень. І хоч 80 тисяч гривень бійці вже зібрали самі, усе одно лишається доволі значна сума. Відтак збір коштів, як правило, розтягується в часі.

Аби пришвидшити цей процес, стимулювати більші надходження грошей, ми започаткували ще один проєкт — «Благопростір»: проводимо екскурсії до собору та дзвіниці (за одну таку екскурсію вдається зібрати 7-8 тисяч гривень), а також тематичні зустрічі «Кава з владикою», які теж користуються великим попитом серед містян — під час таких заходів усі місця на літньому майданчику зайняті. Виручені від них кошти також спрямовуємо на нагальні потреби наших захисників».

Військові не просто звертаються по допомогу, а записуються в чергу

Перед останнім збором уже придбали для фронту кілька таких вартісних, але, на жаль, недовговічних пристроїв, як квадрокоптери, тепловізори, сонячні зарядні станції, а ще — партію турнікетів для зупинки кровотечі. Наталія зізнається, що всього вже й не пригадає. До речі, волонтери весь час виконують запити військових, причому до них не просто звертаються, а записуються в чергу.

«Звертаються як самі армійці, так і їхні родичі, — уточнює голова БО «Полтавський батальйон небайдужих». — Наприклад, нещодавно збирали кошти на зарядний пристрій для 30-ї окремої механізованої бригади, у лавах якої несе службу чоловік однієї нашої волонтерки, котра працює в Полтавському краєзнавчому музеї. Коли розпочали збір, такий пристрій коштував 52 тисячі гривень. Та вже за тиждень ціна зросла до 64 тисяч. Щоправда, врешті-решт нам таки продали його за початковою ціною».

Кав’ярня «Благокава» має дуже зручне місце розташування, адже це історичний центр Полтави — тут пролягають туристичні маршрути, та й загалом йому притаманна щоденна висока прохідність людей (хоч у вихідні виторг, за словами моєї співрозмовниці, десь у 1,5 раза більший, ніж у будні).

«Але якщо хтось думає, що в нас найкраще місце, то це далеко не так. Бо наша кав’ярня — єдина в Україні, яка розташована біля стін храму. І багатьох людей це поки що відштовхує на підсвідомому рівні. Неодноразово помічала: з боку кав’ярні відвідувачі займають місця за столиками охочіше, а от сідати біля собору ще тільки потроху звикають», — зазначає Наталія Гранчак.

Хоч загалом вона вважає, що цей проєкт є доволі успішним. Адже кав’ярня «Благокава» є впізнаваною, має постійних клієнтів — як волонтерів, прихожан собору, так і підприємців, які призначають тут ділові зустрічі. Сама ж Наталія до того, як у них з’явився цей заклад, за її зізнанням, узагалі не пила кави.

«Оскільки ж тепер маю добре розбиратися в кавовій тематиці, то відвідую різні кав’ярні, порівнюю смак кави, ціни тощо. Окрім усього, хочеться розуміти, на якому рівні ми перебуваємо. Бо якщо це бізнес, то його потрібно розвивати. Інакше тупцюватимеш на одному місці, — розмірковує вголос волонтерка. — Ми кілька місяців не могли зрозуміти, чому наш літній майданчик вечір­ньої пори не заповнений. Відверто кажучи, для нас це було складне питання.

Наша кав’ярня працює до 21-ї години. І от завжди, повертаючись після її закриття додому, бачу, що біля інших подібних закладів громадського харчування ще сидять за столиками люди. А понад тиждень тому якийсь не зовсім здоровий чоловік після 22-ї години вирішив поцупити біля літнього майданчика наші гойдалки, на яких гойдаються діти чи не з усього міста. Пощастило, що в цей час наш колишній кавовар проходила повз і побачила цю картину. Річ у тому, що для нас ці гойдалки — це ще й пам’ять про волонтера з 2014 року, унікальну, світлу людину Романа Людвіка, який їх виготовив (на превеликий жаль, не так давно внаслідок нещасного випадку на воді він загинув).

Шедеври кондитерського мистецтва від Інни Якобенко. (Фото зі сторінки Інни Якобенко у фейсбуці).
Фото автора.

Таким чином, мені довелося повернутися до кав’ярні. І коли я бігла туди, то зрозуміла, чому літні майданчики біля інших подібних закладів заповнені відвідувачами. Бо вони відкриті до 22-ї або й 23-ї години! Нам теж потрібно було працювати довше. Отож наступного теплого сезону, якщо Бог дасть нам сил, здоров’я, — виправимо цю помилку. Тобто ми ще тільки вчимося, бо це для нас нова справа. Але нам цікаво. І мені здається, «Благокава» стала тим місцем, де люди шукають добро. Це додає сил, бо ти створюєш ілюзію, що навколишній світ добрий.

Часто чуємо від відвідувачів, що в нас дуже затишно. І нам хочеться створити для них якийсь затишок, подарувати відчуття радості, щастя — те, чого так бракує в нинішньому світі. Бо людині для того, щоб віддавати, треба щось одержувати навзамін».

Неподалік будівлі Свято-Успенського собору волонтери відкрили і свою пекарню (коштами допоміг співзасновник мережі магазинів «Аврора» Тарас Панасенко). Придбавши професійне обладнання, тепер тут готують проскури для потреб собору, а також усю випічку для кав’ярні. Звичайно ж, вишукані тістечка Інни Якобенко, які вона готує на власній кухні невеликими партіями, — поза всякою конкуренцією.

Як запевняє Наталя Гранчак, відвідувачі люблять їх найдужче — розбирають фактично за день, а буває таке, що й за якихось кілька годин. У «Благокаві» вже навіть ввели бренд «Від Інни», тож навіть ті, хто їх іще не куштував, налаштовані на те, що це щось особливе.

Вночі готує енергетичні батончики для військових, а вдень — тістечка для «Благокави»

Багато начувшись про неймовірний кондитерський талант Інни Якобенко, вирішила дочекатися, коли вона на своєму автомобілі привезе чергову партію тістечок, і поспілкуватися. Інна розповіла, що займалася благодійною діяльністю, ще будучи директором обласного радіо ОДТРК «Лтава». Тож цілком логічним є те, що 2014 року стала волонтеркою «Полтавського батальйону небайдужих».

Знаю, що вона вже зробила бозна-скільки кілограмів енергетичних батончиків для наших військових.

«Роблю ці «енергетичні бомбочки» з пластівців «міксу» злаків, подрібнених горіхів, сухофруктів, насіння соняшнику, меду тощо, й зараз у мене є кілька підрозділів, яким висилаю їх постійно. І окремі бійці, яким хтось розповів про мене і дав номер телефону, буває, просять. Як правило, на приготування енергетичних батончиків маю ніч, а вдень готую тістечка для «Благокави», — так Інна Якобенко відповідає на запитання, як вона все встигає. — Усе це треба просто любити. До того ж я з 2015 року вчилася тонкощів кулінарної та кондитерської справи. Зазвичай стараюся наслідувати модні тенденції солодкого столу».

Скажімо, кілька років тому були в моді мусові тістечка, тож Інна освоїла рецепт цього популярного десерту. Зараз у тренді японські тістечка «Моті», відтак часто чаклує над ними. Волонтерка пояснює, що люди постійно хочуть, аби їх дивували чимось новеньким. Тому вона й сама час від часу щось придумує, експериментує.

Наприклад, на «шортбред» (традиційне шотландське печиво) висаджує мармелад, а поверх останнього — ще й зефір. Таким чином, в одному десерті ласуни мають одразу три смаки.

А ще полтавка намагається робити ласощі не тільки смачними, а й корисними. Скажімо, мармелад готує на агар-агарі (це харчовий загущувач, що робиться з морських водоростей), а за основу для зефіру бере яблучне пюре, до якого додає полуничне, вишневе, смородинове тощо. Іще вона принципово нічого не випікає на маргарині, все готує тільки на вершковому маслі хорошої якості.

«Оце ніжне пісочне тістечко з кизиловим пюре й заварним кремом, прикрашене абрикосом і кисло-солодким глодом, — показує Інна один зі своїх справжніх шедеврів кондитерського мистецтва. — Глід дала сусідка, а загалом використовую ягоди зі свого саду — я з 2017 року живу на землі. А оцей придуманий мною рецепт став просто-таки знаковим для нашої кав’ярні. Це кондитерський виріб у формі вареника, та оскільки він випікається, то за аналогією я назвала його «печеником». Це саме завдяки йому ми зібрали кошти на автомобіль для військових, який на честь цього печива назвали «Пікселем».

Зазвичай, приготувавши чергову партію тістечок, Інна Якобенко одразу ж інформує про це поціновувачів свого таланту кондитера у фейсбуці. Усміхаючись, констатує, що один із клієнтів — керівник мережі аптек — приїжджає до кав’ярні чи не щоразу після цього.

«Він так і говорить: прочитав, мовляв, ваш пост і от приїхав дегустувати смакоту. Його улюблений десерт — солона карамель із горіховою пастою та міксом горіхів. У ще одного нашого частого гостя — засновника компанії Premier Socks Олега Хардіна — також є свої улюблені кондитерські вироби. Тобто я вже добре знаю смаки постійних відвідувачів кав’ярні. І завжди говорю, що світом править емоція. Як журналіст чітко знаю, що іноді навіть не зміст, а те, як ти подаси інформацію, викличе бажання приїхати. Тобто людей треба стимулювати», — переконана Інна.

Додам, що всі її пости закінчуються фразою: «Подаємо набої разом!». Відповідаючи ж на закид деяких користувачів соцмережі, — мовляв, продає тістечка, а в кав’ярні ставлять свою націнку, Інна Якобенко відразу вносить ясність: «Мені підкидають продукти для випічки, зокрема борошно, цукор, час від часу — масло. Решта ж продуктів, витрати на енергоносії, бензин (адже сама щоразу доставляю автівкою свої вироби до кав’ярні), а також копітка праця на кухні — це мій волонтерський внесок у забезпечення нашої армії найнеобхіднішим».

«Маємо усвідомлювати, — додає вона, — що до перемоги в цій страшній російсько-українській війні мусить докластися кожен. От я долучаюся в такий спосіб. І якщо в когось мої кондитерські вироби викличуть позитивні емоції й бажання донатити на підтримку наших оборонців, отже, мої зусилля, недоспані ночі були недаремні».