Посіяти, зібрати, захистити: в Україні очікується рекордний урожай зернових

В Україні після зменшення врожаю 2022 року на майже 40% очікування на 2023 рік зводились до одного: буде гірше.

Через проблеми з експортом та брак коштів на фінансування сівби українські аграрії мали б зібрати на 13% менше збіжжя, ніж у 2022 році.

У 2023 році мільйони гектарів залишилися незасіяни, навіть попри те, що Україна звільняла території та розміновувала землі. Фермери засіяли на 2,2 млн га менше — додатково до «мінус» 5 млн га, втрачених у 2022 році.

Але все одно наші аграрії не припиняють дивувати своєю стійкістю та незламністю: очікування, що сільгоспвиробники і надалі зменшуватимуть посівні площі та погіршуватимуть технології (помітно економитимуть на добривах) не справдились.

Опитування Мінагрополітики  показало, що 45% фермерів і наступного року не планують суттєво зменшувати площі, а 38% розраховують їх збільшити.

Весняні прогнози українського та американського агарних міністерств «давали» нам урожай зернових та олійних культур на рівні 64 млн т (або падіння на 16% р/р).

Натомість маємо песпективу отримати врожай на понад 80 млн (+11% р/р). Про це повідомила Українська зернова асоціація  на початку вересня, збільшивши оцінку цьогорічного потенційного врожаю зернових та олійних в Україні на 3,7 млн т — до 80,5 млн т.

До того ж урожайність ранніх культур цього року не лише покращилася у порівнянні з минулорічною, а й наздогнала/перевершила результати рекордного 2021 року.

За даними Держстату, у 2022 році в середньому з гектара збирали 45,8 центнера зерна, цього року — 51,8 ц/га, свідчать дані Мінагрополітики.

На думку очільника Української зернової асоціації Сергія Іващенка, урожай може бути й вищий, ніж 80 млн т.

«Кукурудза та соняшник можуть показати кращі результати. Через місяць побачимо ситуацію більш чітко», — говорить він.

Тобто, ймовірно, Україна може перевершити урожай 2020 року (83,4 млн т), незважаючи на майже 20% зменшення посівної площі.

Тільки от із цінами цього року ситуація складається гірша — логістичні витрати лишаються дуже високі, а світові ціни знижуватимуться в 4-му кварталі 2023-го і 1-му — 2024-го (урожай в Аргентині та Бразилії очікується шалений), тому багато господарств перебувають на позначці близько рівня беззбитковості.

«Кращий урожай — це і більший головний біль, враховуючи поведінку нашого неадекватного сусіда. Бо потреба в експорті поки що суттєво перевищує наші можливості», — зауважує експерт Concord Capital Оександр Паращій.

Україна експортувала у 2022/2023 маркетинговому році (з 1 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) майже 49 млн т зернових та зернобобових і очікується, що цього року на експорт підуть 56 млн тонн. Усе, що не вдасться вивезти через морську блокаду та перезавантаженість залізниці, зберігатиметься у сховищах.

У 2022 році перехідні залишки продовольства сягали 20 млн тонн — і це було величезною проблемою. Зупинена зернова угода та постійні обстріли портової інфраструктури обмежують можливості поставок як пшениці, так і іншої агропродукції на зовнішні ринки.

Після виходу рф із зернової угоди в середині липня 2023 року російська армія розбиває ракетами та дронами порти та зерносховища в Одеській області.

І хоч в останні тижні британські літаки патрулюють Чорне море, щоб утримати росію від завдавання ударів по цивільних судах, без вирішення проблеми зернового коридору на міжнародному рівні не можна говорити про безпеку українського експортного потеціалу.

Поволі складаються альтернативні маршрути експорту зерна з України через європейські порти з подальшим відвантаженням до третіх країн, вже у вересні Україна розпочала експортувати зерно через хорватські порти.

Україна веде переговори з Румунією та Болгарією щодо альтернативного морського маршруту, також Дунаєм можна перевозити до 3 мільйонів тонн зерна на місяць, або 35 мільйонів тонн на рік. Але ці маршрути не можуть цілком покрити потреби у транспортуванні.

Активну посередницьку роль узяв на себе президент Туреччини Реджеп Ердоган. Старший дослідник Atlantic Council Євгенія Габер вважає:

«Ердогану важливо зберегти зернову угоду, бо це його дітище. Йому важливо зберегти статус Туреччини як країни-посередника, яка одночасно зберігає канали зв’язку і з Україною, і з росією, щоб за контакти з москвою Анкару не критикували, а дякували, оскільки вона намагається використати діалог не лише з вигодою для себе, а й конструктивно для Заходу чи України. Скажімо, щоб відновити зернову угоду».

4 вересня у Сочі відбулася зустріч президентів Туреччини та росії, головною темою якої було відновлення дії Чорноморської зернової ініціативи, але згоди з цього питання досягнуто не було.

Аби задовольнити російські забаганки, Туреччина запропонувала переробляти російське зерно на борошно й відправляти його в бідні країни Африки та слаборозвинені країни, але все марно.

Москва заявляє, що не повернеться до угоди, якщо Захід не виконає її вимог: підключити россільгосп­банк до SWIFT, дозволити постачання запчастин для сільгосптехніки, розблокувати транспортну логістику та страхування, відновити аміакопровід Тольятті—Одеса та розморозити активи російських компаній.

За інформацією ЗМІ, ООН готова піти на ці поступки. Та й президент Туреччини закликає лідерів країн G20 задовольнити деякі вимоги росії. Втім поки що Захід не готовий до такого.

Речник ЄС Пітер Стано переконаний, що «росія підриває Чорноморську зернову ініціативу не лише з політичних міркувань, а й задля фінансового прибутку ... намагаючись замістити українських виробників».

Путін уже заявляє, що росія матиме цього року хороший урожай — 130 млн т зернових, із яких 60 млн т може піти на експорт.

Україні нібито слід пом’як­шити свої умови? Ні. Речник МЗС України Олег Ніколенко написав у FB: «Позиція української сторони залишається незмінною: послаблення частини санкційного режиму проти рф в обмін на відновлення зернової угоди стане перемогою російського продовольчого шантажу і запрошенням москви до нових хвиль шантажу».

Ніколенко наголосив, що світова спільнота має працювати над тим, щоб рф повернулась до виконання своїх зобов’язань, а не «посилювати її відчуття безкарності та заохочувати до нової агресії, пропонуючи поступки».