Фермер з Полтавщини ділиться з військовими кавунами й овочами, а снайперам — ще й патрони підкидає

У розпалі сезон кавунів.

До повномасштабної російсько-української війни ми традиційно чекали на ці соковиті солодкі плоди з Херсонської та сусідніх з нею південних областей.

Нині ж, коли на півдні України армія рашистської федерації окупувала частину Херсонського та Запорізького регіонів, а на звільнених територіях лишила після себе значні площі замінованих полів, за вирощування кавунів узялися фермери тилових областей.

Поміж них — керівник ФГ «Господар», що в Миргородському районі, заступник голови Полтавської обласної асоціації фермерів та приватних землевласників «Відро­дження Полтавщини» Віктор Галич.

Цього року в господарстві збільшили площі для вирощування овочевих та баштанних культур (відвели під них третину своїх земель — 80 гектарів) не тільки для того, щоб заробити, а й щоб було чим поділитися з нашими оборонцями.

«Добре, коли є що дати, — розмірковує вголос фермер. — Це наш внесок у наближення перемоги над агресором».

Кавуни в ФГ «Господар» вирощують на площі 50 гектарів — порівняно з минулим роком її збільшили майже у 2,5 раза. Втім голова фермерського господарства ремствує, що, хоча цієї баштанної культури насіяли й багато, її врожайність менша, ніж торік. Чоловік додає, що сільське господарство — це своєрідна лотерея, яка далеко не завжди буває виграшною.

«У нашому регіоні кавуни виростають такі, як треба: солодкі й соковиті»

— Узагалі врожай буде непоганий, щоправда, дещо запізнілий. Бо кавуни в нас масово тільки починають спіти, — констатує Віктор Галич. — Усе тому, що перша половина літа була прохолодною. І тільки в серпні настала спека. Відтак кірка фактично всіх плодів покрита «сіткою» — це якраз і вказує на те, що погода здебільшого була прохолодною.

А кавун може обходитися без достатньої кількості води, але без сонця не зможе дозріти, не набере цукристості, програватиме за смаковими якостями. Я б сказав, це досить примхлива культура. Спілкуюся з фермерами з Одещини, де, здавалося б, цілком достатньо тепла, — там теж немає очікуваного врожаю кавунів.

— Для фермерів у цьому є не лише мінуси, а й плюси, хіба не так?

— Ну, якщо говорити про ціну на ці солодкі соковиті плоди, то вона не надто падатиме. Тобто дешевих кавунів цьогоріч точно не буде. Нині багато колег понасівали їх, знаю, що дехто навіть вдавався до зрошення. Та, бачте, більшість із тих, хто спробував, були розчаровані. Бо цю баштанну культуру треба відчувати. Не кожному вдається її успішно виростити. А нам вдається. У такому разі треба вирощувати.

Я віддаю перевагу сорту «АУ Продюсер» — це кавун, як кажуть, на всі випадки життя. Найбільші плоди важать 8-10 кілограмів, але, завважте, вони ще ростуть. Цьогоріч посадив і ранньостиглі гібриди сортів «Топ Ган», «Леді». І ними цілком задоволений.

— Вирощені вами кавуни за смаком поступаються херсонським?

— Нічим. Полтавські кавуни навіть мають свої переваги — вони соковитіші. От зараз продають багато великих кавунів — це якраз ті, що вирощені за допомогою сучасних технологій на поливі. Проте щодо їхніх смакових якостей часто виникають запитання. Я ж переконаний: цей плід має набирати масу природним способом.

У нашому регіоні унікальні ґрунтово-кліматичні умови, які ідеально підходять для вирощування кавунів. У нас вони виростають такі, як треба: солодкі й соковиті. От мені телефонують минулорічні клієнти з Івано-Франківська, а я в них і цікавлюся, чому вони не закуповують, наприклад, вінницьких кавунів — їхати по них усе ж таки ближче. Мені відповідають: у них, мовляв, не такий довершений смак, як у полтавських.

Безперечно, на смак цієї, за твердженням учених, помилкової ягоди впливає і зловживання мінеральними добривами. Ми, скажімо, вносили лише передпосівне добриво, та й то в мінімальних дозах. А здебільшого використовували для кореневого підживлення багатий на калій та кальцій попіл (збирали його по олійницях).

— Таким чином, на вашому полі кавуни ростуть, вважай, і без міндобрив, і без поливу?

— Цьогоріч ми вдалися до експерименту: посіявши насіння кавунів у теплиці, отримали розсаду, яку потім на земельній ділянці площею 2 гектари посадковою машиною висадили у відкритий ґрунт. І саме оці кавуни, посаджені розсадним способом, зараз збираємо — однією з переваг згаданого способу вирощування баштанних культур є скоро­плідність. Цей спосіб дає змогу забезпечити й оптимальну густоту рослин. Бо через брак вологи або холодний ґрунт насіння кавуна може не прорости.

До речі, з розсади ми виростили нові гібриди делікатесних кавунів. І зараз їх реалізуємо — покупці задоволені. Є замовлення на наші кавуни й із Запоріжжя — торік був добрий урожай, то ми поставляли їх туди, хоч цей регіон традиційно вважається кавуновим краєм.

Та поки що продаємо цей улюблений природний смаколик українців на місці — у своїх торгових точках. А ще — на розташованому в центрі Миргорода фермерському ринку, який ми організували разом із місцевою владою. Це дуже зручно, адже продукція надходить, так би мовити, від лану до столу, щодня оновлюється. Вважаю, цю ініціативу варто поширити, такий фермерський ринок — це приклад для інших міст. Нашу продукцію тут уже добре знають і чекають, бо вона високої якості й за ціною доступна.

Тоді як військові виборюють нашу свободу й незалежність, Віктор Галич робить
усе, аби виграти битву за врожай.

— І почім ви продаєте ті ж кавуни?

— На сьогодні ціна становить 17 гривень за кілограм. Але завважте: ми щодня продаємо кавуни, які зірвані зранку або ж напередодні. Тобто в нас немає залежаної продукції. Коли кавун за ніч захолоне, а рано-вранці ви зірвете цей плід, повірте, його смаку не передати словами.

Це зовсім не ті кавуни, які тиждень везли баржею до місця призначення. А загалом ми вирощуємо не тільки кавуни, а й практично всі овочі, які ростуть на нашому чорноземі: від картоплі, буряків, моркви, цибулі до білокачанної та цвітної капусти.

Аби порадувати поціновувачів нашої продукції, постійно розширюємо асортимент. Скажімо, цьогоріч здивували миргородців таким підвидом капусти, як броколі, вперше посадили болгарський перець, а ще — баклажани нового сорту «Меч самурая»: їхні довгі тонкі плоди практично не мають насіння (думаю, це мрія кожної господині).

Ми любимо експериментувати, тому в нас постійно є якісь диковинки. Самої моркви посіяли десь 5 сортів. Мій улюблений сорт — «Оленка». Коренеплід цього сорту короткий і товстий, не схильний до розтріскування, хрусткий та солодкий на смак.

А от посадку цукрової кукурудзи проводили в 4 етапи, відтак коли одна відходить — їй на заміну достигає друга. Її в мене теж 5 сортів: усі — від компанії ВНІС, тобто ми підтримуємо українського виробника насіння. Уся кукурудза не просто солодка, а суперсолодка. Зараз продаємо її по 8 гривень за качан.

Але, щоб ви розуміли, якщо в ранніх гібридів качан важив 250—300 грамів, то нині реалізуємо качани вагою по 380—400 грамів. Тобто одним таким качаном можна цілком наїстися. У нас є клієнти, які розкуш­тували цю кукурудзу. Тож щодня розпродуємо близько тисячі качанів — і це тільки в Миргороді.

«Скуштувавши мої кавуни й кукурудзу, військові зауважують: неначе вдома побували»

— Знаю, що ви одним із перших серед аграріїв почали ділитися овочами зі свого поля з нашими військовими.

— Моя волонтерська діяльність бере відлік від квітня-травня 2014 року. І зараз, коли маю вільний час, неодмінно привожу пораненим бійцям, які лікуються в нашій лікарні, щось смачненьке: цукрову кукурудзу, кавуни, помідори тощо.

До того ж у мене є друзі-волонтери, які от уже 10 років мотаються на фронт — це стало їхнім покликанням. Вони приїжджають до мене, бо впевнені, що я завжди поділюся, чим можу. Ці люди заслуговують на велику повагу. Наприклад, Армен Шахарьянц (його багато хто знає) живе з однією легенею — попри це, роками доправляє «гуманітарку» в зону бойових дій, без цього вже просто не уявляє свого життя.

Нещодавно заїжджала волонтерка Людмила. У цієї чудової жінки з Криму загинули чоловік та двоє синів — їх розстріляли москалі. Вона, по суті, живе на передовій — говорить, що військові для неї — як її діти.
І таких прикладів міг би навести чимало.

Я довіряю цим людям, знаю, що завдяки їм моя допомога надійде за призначенням. От нещодавно кавуни й помідори з мого господарства поїхали на лінію фронту під Куп’янськом. Волонтери, які доправляють мої кавуни й цукрову кукурудзу військовим, говорять, що ті, скуштувавши їх, зауважують: неначе вдома, мовляв, побували.

Ось дівчата не так давно брали допомогу для медичного центру НГУ в Нових Санжарах, де ставлять на ноги поранених бійців. А нещодавно хлопці їхали на звільнені території Херсонщини, де ведеться розмінування, — і їм підкинув свіжих овочів з поля.

Отак практично через день комусь щось даю. Торік нарахував понад 40 волонтерських екіпажів, до автомобілів яких у моєму господарстві вантажили овочі. Цьогорічний сезон овочів ніби й нещодавно розпочався, а ми вже прийняли 14 екіпажів волонтерів. Приємно, що іноді самі військові знаходять мій номер телефону, дзвонять із передової й дякують за підтримку. Я їм так само дякую за те, що вони нас захищають, дають можливість займатися улюбленою справою.

— Окрім усього, волонтери беруть у вас овочі на переробку.

— Торік із вирощених у моєму господарстві овочів місцеві волонтери готували «сухі» борщі для наших воїнів. А ще — у пластикових баклагах з-під води солили для фронту огірки. Сьогодні, скажімо, розмовляв з ними про те, як законсервувати кукурудзу, щоб зробити запаси цього цінного продукту харчування для військових.

Овочі для переробки брали в мене й волонтери з Києва, а також із героїчного села Мощун, що стало своєрідним щитом для столиці, страшною ціною зупинивши рашистську навалу. Стараюся нікому з тих, хто звертається по допомогу, не відмовляти. Бо прекрасно розумію, наскільки важлива зараз, коли вирішується доля країни, підтримка нашої армії.

— Не секрет, ви ще й фінансуєте деякі інші речі.

— Натякаєте на патрони для снайперів? Раніше чи не щомісяця скидав кошти на 20 патронів одному з волонтерів (такий патрон — це гарантовано мінус один ворог). Чесно кажучи, якийсь час не підкидав, але цього місяця почну знову.

На жаль, наша країна за півтора року так і не перейшла на військові рейки. І хоч це пряме завдання держави — забезпечити сили оборони патронами, наші снайпери досі купують їх за свої або волонтерські кошти. І до економічної політики багато претензій.

Хоч в Україні й існують державні програми з підтримки сільгоспвиробника, зайдіть до наших магазинів і подивіться, які овочі там продають: картоплю з Єгипту або Ізраїлю, кабачки й помідори з Туреччини, часник із Китаю тощо. Та, правду кажучи, великою мірою нам і не потрібна підтримка держави — ми якось виживемо й самі. А от бійців на фронті підтримати конче необхідно, бо брак такої підтримки комусь із них коштує життя.

— Можете пригадати, коли ви востаннє відпочивали?

— Це складне запитання. Я важко працюю день у день, без вихідних і свят. О 5-й годині ранку вже на ногах. Чого варта тільки боротьба з бур’янами — цього року через дощі вони ростуть мов з води. Наприклад, кавуни ми пололи аж тричі, однак і після цього дикорослі рослини вилазять.

Оце вже маємо четверту хвилю бур’янів. Через внесені погодою корективи довелося обробляти помідори від такої напасті, як фітофтора, — інакше просто втратили б урожай цих «яблук кохання», як їх називали в Італії та Франції.

Отак увесь час доводиться боротися за врожай. Даю роботу іншим людям — у моєму господарстві нині щодня працюють 20—25 осіб. Звичайно ж, стомлююся. Але радію від того, що щось із вирощеного врожаю дістанеться хлопцям, які, стоячи в окопах, виконують іще важчу роботу — виборюють нашу свободу й незалежність, право жити і працювати на своїй землі.

От задля того, аби нам перемогти клятого ворога, і треба раніше вставати й пізніше лягати спати. І віддаватися сповна роботі. На моє переконання, перемога настане несподівано, значно швидше, аніж зараз пророкують. Я всім говорю, що запланував продавати цукрову кукурудзу в українських Євпаторії, Севастополі вже наступного року.