Толстоєвський і пушкіністи: правда про міфічне «вєлічіє» москальської культури

«Вєлікая русская культура» — офіційна державна політика росії, що активно просувалася ще з ХVІІІ століття, а формувалася в результаті наслідування, переважно привласнення, національних культур епохи романтизму.

Тоді московія тільки розпочинала важливий етап просування «власних» наративів за кордоном, котрий триває досі й набуває все нових сенсів.

Російська культурна велич насправді — не більш ніж фікція

На противагу іншим цивілізаціям, що безпосередньо несли свою культуру й просвітництво поневоленим народам, росія лишень поглинала культурні надбання захоплених етносів та робила все можливе, аби, наприклад, українські митці мали шанси на розвиток і самореалізацію, тільки відмовляючись від власної ідентичності й мови.

Отже, яка вона — «велика російська культура»? Де її шукати?

Певно, у творах Чайковського, де українські мотиви «Ой не ходи, Грицю», веснянки та лірницькі наспіви розкидані у славетному першому фортепіанному концерті (1874—1875). Чи елементи народної пісні «Журавель» у Другій (за назвою «Українській») симфонії або ж романсі «Вечір» на переклад Шевченкового «Садка вишневого...».

А може, в Гоголя, котрий певний час завуальовано боровся з москальською гидотною натурою та, наскільки було можливо, розповідав про шляхетність своєї Батьківщини. Як-от у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» або «Миргороді» — специфічних гоголівських творах, насичених українськими словами й виразами. До того ж мусив значно відкоригувати «Тараса Бульбу», аби задовольнити владну верхівку.

Або ж у музиці «ісконно русскіх» композиторів: грузина Бородіна, вірменина Хачатуряна, поляків Шостаковича й Стравінського, Шнітке німецького походження, татарина Рахманінова, Римського-Корсакова з українським корінням тощо.

Чи в балеті, що «впєрєді планєти всєй». Сергій Кримський для «Главкома» написав про це так: «Класичний італо-французький балет, що починався тут із кріпосних театрів, у росіян чомусь вважають власним надбанням.

На класиці балету в росії зупинилися давно, у танці модерн і сучасному танці росіяни відстають від Заходу на стільки, на скільки відстають у сфері електроніки... Російський класичний балет і досі вартий уваги, втім, не більше, ніж уваги.

При цьому не можна забувати, що цвіт сучасного балету росії становлять, наприклад, кримчанка Уляна Лопаткіна і не менш феноменальна Світлана Захарова, яка народилася в Луцьку, а основи навичок танцю осягала в Києві, і  яка дозволяла собі зізнаватися в непереборній любові до своєї батьківщини України.

На жаль, російські шанувальники балету знають лише ці імена, але не чули і не бачили на сцені, наприклад, чудову Шарлін Жізендандер або Матьє Ганьо, та й багатьох інших сотень західних виконавців. Сказано: «Вивчайте світовий досвід...».

Опера, балет, живопис, література, театр, кінематограф — нині у росії лише наслідують відкриття західної думки, західної емоції та її натхнення. Те гідне, що з’явилося на афішах москви чи петербурга за останні кілька десятиліть, — винятково продукти неросійських творців.

Саме російські танцівники спеціально літають до Парижа побачити постановки Прельжокажу, а не французи до москви. Сучасні оперні та балетні спектаклі в росії, поставлені тут вітчизняними фахівцями, напрочуд безпорадні.

Про рівень постановок у російській провінції немає сенсу навіть згадувати. Безпорадність, некреативність і вторинність у сучасному творчому процесі росії стосується абсолютно  всіх напрямів мистецтва, продукованих автентичними авторами з просторів російської рівнини».

Безумовно, існують імена, саме російські за походженням, що мали певні культурні надбання. Однак цього не скажеш про тих, хто, на переконання росіян, творив те саме «вєлічіє» їхньої культури.

Росія вже давно не збагачує світ

Увесь парадокс полягає в популярних фразах росіян на кшталт: «У нас свойо, «вєлікоє» іскуство», «нам нє нужни еті Амерікі, Європи», «Хто би оні билі бєз наших композіторов, пісатєлєй, поетов»...

Однак у цих словах криється гірка правда сучасного стану москальської імперії. Митці, що дійсно збагатили світову культуру і дійсно вартують уваги, — переважно імена минулого. До того ж, як сказано вище, аж ніяк не суто російського.

Більше немає «вєлікой русской культури»: театру, балету, літератури, живопису. Є тільки вбивці і ґвалтівники, виродки й гидота, яка не має права претендувати на хоча б якесь місце в цивілізованому світі. Ми просто не можемо надалі існувати в єдиному топографічному, тим більше культурному, просторі з тими, хто щоденно намагається знищити нас.

Бруд, лапті, дикі поля, занедбані хати, шалена жага захопити чуже й привласнити собі — ось росія не  тільки минулого, а й теперішнього та, імовірно, майбутнього.

Мапа перейменованих урбанонімів в Україні.

Міф про «вєлікую» російську культуру — не більш ніж ілюзія, що стала можливою завдяки примусу талановитих митців творити російською, вимушено покидати батьківщину заради самовдосконалення й навчання та використовувати імперські наративи, часто всупереч власним думкам і переконанням.

Звільнення від російської топонімії — неминучий крок

На цьому тлі у квітні минулого року президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який, безперечно, є важливим кроком у справі дерусифікації і деколонізації.

З того часу почалися масові перейменування вулиць, пов’язані з державою-агресоркою та її сателітами. На сьогодні змін зазнали вже тисячі урбанонімів у різних куточках України.

Приміром, у столичному додатку «Київ цифровий» функціонувало відповідне опитування, де киян запросили підтримати перейменування. Так, за результатами голосування вирішили змінити вулиці Московську на Князів Острозьких, Льва Толстого — на Українських Героїв, Пушкінську — на Євгена Чикаленка, Тургенєвську — на Зінаїди Тулуб, а Волгоградську — на Романа Ратушного тощо.

Нові назви також стосуються столичного метрополітену. Зокрема, площа Льва Толстого нині є площею Українських Героїв, а Дружби народів — Звіринецькою (історичною назвою місцевості).

Зміни торкнуться навіть проєктної станції київської підземки «Проспекту Правди». Її хочуть назвати «Варшавська», аби вшанувати столицю Польщі — місто-побратим Києва.

Маємо змогу побачити ці процеси на інтерактивній мапі перейменованих вулиць нашої держави, створеній ГО «Лун Місто». За цими даними, змін зазнали вже 777 урбанонімів у Києві та області, 151 — у Чернівецькій і Хмельницькій, 111 — у Львівській, 328 — у Запорізькій, 285 — у Тернопільській областях тощо.

Маємо розплющити очі й нарешті побачити ганебний вплив росії на світ.

Усвідомлення постає неминучим. Російська «вєлікая» культура повністю уособлює московію: наслідуваністю, безальтернативністю й минулою славетністю. Отож і розвінчувати міфи про цю «велич» дуже важливо й потрібно. Аби не допустити шалених нісенітниць, які, приміром, нещодавно пролунали з вуст Папи Римського.

«Ніколи не забувайте про спадщину. Ви — нащадки великої росії: великої росії святих, правителів, великої росії петра І, катерини ІІ, тієї імперії — великої, освіченої, великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини. Ви — нащадки великої матінки росії, крокуйте вперед із цим. І дякую вам — дякую за ваш спосіб бути, за ваш спосіб бути росіянами», — звернувся Франциск до учасників Х Всеросійського дня католицької молоді в петербурзі 25 серпня.

Блаженнійший Святослав — отець і глава Української греко-католицької церкви — прокоментував цю промову так: «Слова про «велику росію петра І, катерини ІІ, тієї імперії — великої, просвіченої, країни великої культури та великої гуманності» — найгірший приклад імперіалізму та крайнього російського націоналізму». І ми не можемо не погодитися.

Так само не можемо проігнорувати цей (на жаль, один із тисяч) зразок впливу росії на світову спільноту й допустити, щоб жертвами таких міфів стали представники інших, і української зокрема, спільнот.

Бо Україна майбутнього — місце, де накопичуються ідеї й закладаються найкращі взірці світового мистецтва та сучасні наукові відкриття. Де багатоманітна творчість процвітає й не обмежується імперськими віруваннями.

Де панує безумовна свобода від будь-якого впливу кривавої імперії зла — економічного, психологічного, політичного, культурного й медійного.

Для цього маємо зрозуміти важливість позбавлення росії її багатовікового культурного впливу та, аналізуючи теперішні реалії й спростовуючи міфи, активно ширити це по всьому цивілізованому світі.

Валерія МУСХАРІНА,
студентка Київського університету імені Бориса Грінченка