Артміни як арт-об’єкти. Полтавська художниця перетворює відстріляні набої на чудові сувеніри

Жителька села Горбанівка, що примикає до Полтави, Лариса Лукаш — талановита художниця, яка працює в різних техніках.

За фахом вона художник-графік, але обрала декоративно-ужиткове мистецтво: займалася батиком, створювала колажі з клаптиків тканин.

Потім, за словами пані Лариси, мабуть, вичерпала себе в цих техніках, а відтак захопилася акриловим живописом.

Акриловими фарбами вона розписує й гільзи від артилерійських снарядів та корпуси мінометних мін.

Основна ідея — показати,
що життя сильніше за смерть

Художниця пригадує, що ще в 2014—2015 роках волонтери з «Полтавського батальйону небайдужих» підкидали їй відстріляні набої, а вона їх розписувала.

«А якось одні знайомі попросили розмалювати гільзу від артснаряда великого калібру — виручені від її продажу кошти мали піти на нагальні потреби одного з батальйонів. Я зобразила на ній козака з дівчиною на тлі яблуні з цвітом і плодами, — Лариса Лукаш показує мені фотознімок тієї гільзи. — Загалом, хоч хто б мене попросив розписати відстріляні засоби ураження, нікому не відмовляю. Хоч і свої картини треба малювати, аби заробити принаймні на ті ж фарби. Бо всі боєприпаси я розписую безкоштовно. Але анітрохи не сумніваюся в тому, що роблю добру, потрібну справу».

Із початком повномасштабної російсько-української війни київська компанія Hotline.finance, де працює син пані Лариси, почала активно допомагати кільком нашим підрозділам.

І от, дізнавшись про те, що мати в молодого чоловіка — художниця, бійці вислали з передової використані артилерійські міни з тим, аби вона їх розписала.

Мисткиня пригадує, що корпуси мін з тієї першої партії були не лише брудні, а й покриті іржею. Довелося вдатися до піскоструменевого очищення їхніх поверхонь, тож знайшлася робота і її чоловіку Володимиру.

За словами Лариси Лукаш, іноді сама форма набою
диктує, який має бути малюнок.

«Другу партію артмін (20 штук) підкинули хлопці зі спецпідрозділу прикордонників, який боронить Україну на Сватівському напрямку, — самі й привезли їх автомобілем до нас додому. Ці набої були в кращому стані, тож я їх просто помила, — розказує моя співрозмовниця. — Зображую ж на корпусах мінометних мін різне, від орнаментальних мотивів, народних символів України до котиків на піксельному мозаїчному тлі. Основна ідея — показати, що життя сильніше за смерть. І коли малюю щось душевне, навіть отримую задоволення від самого процесу. Частенько зображую квіти, зокрема волошки, соняшники й мої улюблені маки — символ нескореності, пролитої крові. В Україні здавна кажуть: маки з’являються там, де пролилася козацька кров».

За словами Лариси Лукаш, іноді сама форма набою диктує, яким має бути малюнок. Скажімо, один зі страшних смертоносних засобів художниця перетворила на яскраву рибку з різнокольоровою лускою.

А невеликі погнуті набої, що потрапили до її рук з поля бою, видалися їй схожими на козацьку шапку. «Ну, нехай так і буде», — вирішила мисткиня й зобразила козаків у шапці набакир, що є ознакою завзятості, хвацькості, геройства.

«Коли ж мені підкинули останні міни, запитала в сина, що ще на них зобразити. І він відповів: «бавовну», підірваний Кримський міст, палаючий кремль. Тож я втілила в життя й ці ідеї. Звісно, їх використовує нині багато хто, але в мене свій почерк», — констатує жінка.

Таких специфічних, не притаманних мирному життю арт-об’єктів
 вийшло з-під рук полтавської художниці понад пів сотні.

Зараз багато художників розписують набої різних калібрів, тож продати такі арт-об’єкти навіть на аукціонах не так легко. Тому в компанії Hotline.finance проводять розіграш розписаних артмін серед своїх клієнтів, які протягом місяця донатили на підтримку ЗСУ. У липні вже зібрали 300 тисяч гривень та замовили автомобіль для спецпідрозділу ДПСУ.

Колись ці арт-об’єкти будуть нагадуванням про те, які нелегкі часи ми пережили

Скільки загалом розписала артснарядів та мінометних мін, Лариса Лукаш точно не знає. Говорить: спочатку не лише не рахувала їх, а й не фотографувала. Якщо приблизно, то таких специфічних, не притаманних мирному життю арт-об’єктів вийшло з-під її рук понад пів сотні.

«Знаю, що дехто з колег, розписуючи засоби ураження, відчуває страх, неприйняття, відторгнення. А для мене це все одно, що береш чисте полотно й починаєш малювати, — зізнається пані Лариса. — Я взагалі не думаю про те, що маю справу зі страшними речами. І після мого розпису вони, як правило, стають геть безневинними (за винятком хіба що тих об’єктів, при розписуванні яких реалізувала синові ідеї). До речі, малюнок акриловими фарбами на металевій поверхні стійкий до води, впливу навколишнього середовища. Щодо утилітарності таких предметів, то, відкрутивши верхню частину, їх можна використовувати як вазу для засушених квітів, підсвічник або підставку для олівців. Хоч загалом, думаю, коли врешті-решт закінчиться розв’язана росією війна проти України, вони стануть дуже оригінальним сувеніром, таким собі відлунням цієї жорстокої бійні, нагадуванням про те, які нелегкі часи ми пережили».

Лариса Лукаш любить малювати
на смертоносних засобах
життєствердні квіти.
Фото автора та зі сторінки
Лариси Лукаш у фейсбуці.

Якщо спершу Лариса Лукаш навіть не фотографувала свої роботи, які продиктував такий складний для нашої країни час, то згодом почала виставляти фотозображення їх на своїй сторінці у фейсбуці. І навіть створила інтернет-альбом, давши йому назву «Мої набої».

«Для чого все це роблю? Аби люди знали, що кожен може зробити свій посильний внесок у нашу перемогу над лютим ворогом, — пояснює вона. — Звичайно, наша велика проблема — бідність. Коли багато українців рахують копійки, то як можна закликати їх допомогти нашій армії грошима? Та я переконана: існує багато можливостей підтримати наших захисників, вклавши свої зусилля, витративши вільний час. Колись займалася створенням колажів із клаптиків тканин, тож у мене вдома накопичилося чимало відрізків краму. Зібравши їх, доправила жіночкам, які плетуть маскувальні сітки. Коли на нашій садибі поспіли полуниці, зірвала їх і відвезла до шпиталю пораненим бійцям. Цьогоріч у нас добре вродила смородина, тож наварила чимало варення, щоб було чим поділитися з нашими оборонцями. Я все це роблю, бо хлопці стоять стіною, захищаючи нас. Це наша надія на те, що колись зможемо втішатися мирним життям».

Цими днями художниці привезли чергову партію артмін, тож у неї знову роботи непочатий край. За посильний внесок у захист територіальної цілісності України Лариса Лукаш має подяки від бійців.

А ось які відгуки стосовно її військово-польових арт-об’єктів залишають користувачі фейсбуку: «Це найкраще з усього, що доводилося бачити на цю тему», «Дуже гарні роботи: були засобами, що нищать усе живе, а стали предметами, які викликають естетичну насолоду», «Ви тут стільки душі вклали, стільки любові. Кожна крапля вашої любові наближає нас до перемоги над агресором», «Браво, пані Ларисо! У ваших малюнках на набоях чітко проглядають непохитна віра в наш успіх на полі битви й жага до життя, що неодмінно переможе жахіття війни».