Із циклу «Свобода — моя група крові»

ПОЕТ І СВОБОДА

 Ну що про нього не тринділи...
 Віками йшли на його лов.
 Але поет — він мегасоло!
 І світ поета не зборов.
 
 Тож дмуть в його вітрила
 Весносили!
 Бо без поета світ —
 Не здійснена любов.
 Бо, мов
 Зерно в ріллі,
 В нім проростає Слово.
 І не вбити поета
 Ні холодним булатом,
 Ні свинцевим дуплетом,
 Ані з арбалета
 Не спинити стріли.
 
 Бо поет — веснокрил!
 Бо поет — весновир!
 Бо поет — веснояр
 В тисяч літ
 На чолі!
 
 Бо який ти поет,
 Коли меч
 У чохлі.
 
 ЛЮБИ ДО ЗАБУТТЯ!
 
 Люби до забуття
 Світання й зорепад.
 Біжить, біжить життя
 Крізь гомін естакад.
 
 Не прийде вороття
 До нас, як в зелен-сад.
 Люби до забуття,
 Що не вернуть назад.
 
 А спомини життя,
 Мов хроніка в кіно.
 Люби до забуття,
 Допоки нам дано.
 
 І перше почуття
 У спомини візьми.   
 Люби до забуття —
 Тоді щасливі ми.
 
 І дзвоном своїх справ,
 І голосом молитв,
 Щоб світові сказав,
 Що є ти на землі.
 
 В гармонії буття,
 О, мудрість перейми.
 Мелодію життя
 Ми пишемо самі.

Я ЙДУ В ПОЛІТ З ЕКЗЮПЕРІ
 
 Вже інший час
у стременах.
 І ходять інші імена.
 А я казок гортаю
сторінки,
 Адже в житті —
все навпаки...
 
 Новітніх сонмища турбот.
 Кому ти треба, Дон Кіхот?
 Але без тебе —
мир другий.
 О Дон Кіхот! О лицар мій.
 
 Та доки зрію світ зорі —
 В мені живе Екзюпері!
 Мене зове Екзюпері!
 Я йду в політ з Екзюпері!

 
 * * *
 — О, мудрий гноме,
скажи ти:
 Що найдорожче
всього людям?
 Найдорожче у житті —
 Там, де ждуть,
де ждуть і люблять.
 
 КАЛИНОВІ ГРОНА
 
 Закурликав обрій
 В тиші світанковій.
 А мені не журно,
 А в мені розмай.
 Засвітились грона,
 Грона калинові —
 Запалили серце,
 Запалили гай.
 
 Дощ їх не погасить.
 Вітер не остудить.
 Кличе всіх у гості
 Калиновий рай.
 Калинові грона
 Засвітились людям.
 Запалили осінь
 Аж за небокрай.
 
 Червона калина.
 Як ти серцю рідна!
 Пісня журавлина
 Над тобою знов.
 Червона калина,
 Як моя Вкраїна.
 Червона калина —
 Як сама любов!

Андрій ДЕМИДЕНКО,
народний поет України