ПОЕТ І СВОБОДА
Ну що про нього не тринділи...
Віками йшли на його лов.
Але поет — він мегасоло!
І світ поета не зборов.
Тож дмуть в його вітрила
Весносили!
Бо без поета світ —
Не здійснена любов.
Бо, мов
Зерно в ріллі,
В нім проростає Слово.
І не вбити поета
Ні холодним булатом,
Ні свинцевим дуплетом,
Ані з арбалета
Не спинити стріли.
Бо поет — веснокрил!
Бо поет — весновир!
Бо поет — веснояр
В тисяч літ
На чолі!
Бо який ти поет,
Коли меч
У чохлі.
ЛЮБИ ДО ЗАБУТТЯ!
Люби до забуття
Світання й зорепад.
Біжить, біжить життя
Крізь гомін естакад.
Не прийде вороття
До нас, як в зелен-сад.
Люби до забуття,
Що не вернуть назад.
А спомини життя,
Мов хроніка в кіно.
Люби до забуття,
Допоки нам дано.
І перше почуття
У спомини візьми.
Люби до забуття —
Тоді щасливі ми.
І дзвоном своїх справ,
І голосом молитв,
Щоб світові сказав,
Що є ти на землі.
В гармонії буття,
О, мудрість перейми.
Мелодію життя
Ми пишемо самі.
Я ЙДУ В ПОЛІТ З ЕКЗЮПЕРІ
Вже інший час
у стременах.
І ходять інші імена.
А я казок гортаю
сторінки,
Адже в житті —
все навпаки...
Новітніх сонмища турбот.
Кому ти треба, Дон Кіхот?
Але без тебе —
мир другий.
О Дон Кіхот! О лицар мій.
Та доки зрію світ зорі —
В мені живе Екзюпері!
Мене зове Екзюпері!
Я йду в політ з Екзюпері!
* * *
— О, мудрий гноме,
скажи ти:
Що найдорожче
всього людям?
Найдорожче у житті —
Там, де ждуть,
де ждуть і люблять.
КАЛИНОВІ ГРОНА
Закурликав обрій
В тиші світанковій.
А мені не журно,
А в мені розмай.
Засвітились грона,
Грона калинові —
Запалили серце,
Запалили гай.
Дощ їх не погасить.
Вітер не остудить.
Кличе всіх у гості
Калиновий рай.
Калинові грона
Засвітились людям.
Запалили осінь
Аж за небокрай.
Червона калина.
Як ти серцю рідна!
Пісня журавлина
Над тобою знов.
Червона калина,
Як моя Вкраїна.
Червона калина —
Як сама любов!
Андрій ДЕМИДЕНКО,
народний поет України