Людмила Монастирська: «О ні, тиране, не за тобою прийдешній день»

«Ла Скала» в Мілані, Королівський театр Ковент-Гарден у Лондоні, Метрополітен-опера у Нью-Йорку — ті сцени, на яких звучав голос Людмили Монастирської, солістки Національної опери України.

У 32-й День відновленої Незалежності нашої держави співачка виступала у святковому гала-концерті Театру опери і балету імені Тараса Шевченка в Києві.

Перед тим відповіла на запитання для читачів «України молодої».

— Пані Людмило, за півтора року повномасштабного періоду російсько-української війни які найзнаковіші події для вас у мистецькому житті, до яких долучалися?

— Ми відкатали минулого року велике турне Ukrainian Freedom Orchestra, виступали у 13 найкращих концертних залах 12 міст світу, зокрема, у Берліні, Амстердамі, Лондоні, Нью-Йорку. Стартували у Варшаві наприкінці липня. Ініціатива зі створення цього оркестру належить Метрополітен-опера Нью-Йорка (The Metropolitan opera) та Великому театру — Національній опері Варшави (Teatr Wielki — Opera Narodowa).

Фізично було складно, тому що багато країн охопили за нетривалий період у Європі та США. Але це була неймовірна гордість за свій народ і свою націю. Я співала Бетховена німецькою мовою — арію Леонори з «Фіделіо» зі словами: «О ні, тиране, не за тобою прийдешній день». Задум організаторів був такий, що це звучало нібито пряме звернення до президента російської федерації.

З початку повномасштабного вторгнення росії я була багато місяців за кордоном, вісім чи дев’ять. Кожна подія для мене знакова, коли я виходжу на сцену нашого київського театру — Національної опери. Для мене це щоразу особливий трепет і відчуття.

— Чи вважаєте, що за півтора року українському мистецтву за кордоном вдалося укріпити свої позиції? Відсунути виконавців із країни-агресорки?

— Це складне запитання. Не можна відповісти однозначно. Насправді для таких процесів це не дуже великий проміжок часу. Не секрет, що росія пропагувала свою культуру десятиліттями, задіюючи політичні важелі і вкладаючи великі кошти на підтримку своїх митців.

Тому за рік не могли відбутися кардинальні зміни стосовно української культури за кордоном. Здобутки є, утім вони не тих масштабів, яких хотілося б. Не можна сказати, що наші оперні співаки стали затребуваніші, аніж раніше.

— Яка причина: наша українська сторона не пропонує іншим співпрацю? Чи іноземці не надто охоче звертають увагу на наших виконавців?

— Повторю ще-ще-ще енний раз, що має бути зацікавлення у просуванні української культури на рівні таких наших установ, як Міністерство закордонних справ та Міністерство культури. На найвищому рівні мають трошки більше цікавитися цим.

Я говорила про це і 10 років тому. Особливо зараз треба звертати на це увагу. Зокрема оперних українських співаків, які можуть представляти країну у світі, — максимум десять. Тоді як росія, яка давно і дуже активно через культуру просуває свою пропаганду, має більший ресурс.

— Чи не заважає просуванню української культури за кордоном те, що у Києві Національна музакадемія залишається з іменем російського композитора Петра Чайковського? Закликаючи іноземців поставити на паузу культуру країни-агресорки, власне Україна залишає у себе такі прикрі «винятки».

— З цього приводу своє слово я сказала ще минулого року влітку. Який Чайковський, який Рахманінов, навіть якщо вони геніальні композитори, — коли росія веде війну проти України?! Після повномасштабного нападу Національна опера повністю зняла з репертуару всі постановки з музикою російських композиторів. Нині це все не на часі тут, в Україні. Я багато від чого відмовляюся співати за кордоном. Наприклад, нещодавно пропонували з Норвегії виконати «Колокола» Рахманінова.

— Що хотіли б заспівати у найближчому часі? Можливо, з українського репертуару?

— Два роки тому в концерті до 30-річчя Незалежності на стадіоні «Олімпійський» мене запросили виконати «Мелодію» Мирослава Скорика. У театрі так склалося, що я не співаю українського репертуару. Моє творче амплуа трохи інше. Але якщо буде необхідність — то я готова. Мені подобаються такі колоритні образи, як Одарка із «Запорожця за Дунаєм» або Терпелиха з «Наталки Полтавки».