Скаутське братерство: як польські харцери допомагають українським дітям

Під час війни закордонні скаутингові організації допомагають українським дітям відчути підтримку, навчитися цікавого та корисного і пережити радість пригод у колі однодумців.

Сто років тому «Пласт» заборонили більшовики

Становлення скаутського руху у світі розпочалося 1908 року з видання книги англійця Роберта Бейден-Поуелла «Скаутинг для хлопців».

Вже за кілька років скаутські організації з’явилися в більшості країн Європи, зокрема й в Україні, але їх розвиток залежав від історичних обставин.
    

В Україні з 1911 року рух служив справі об’єднання молоді, що прагнула утвердження самостійної Української держави.

Скаутам симпатизував Симон Петлюра, а козацька назва «пластуни» закріпилася завдяки Петрові Франку. Але 1922 року «Пласт» заборонили більшовики, тож до відновлення незалежності організація діяла винятково в діаспорі.
    

Польський різновид скаутингу — «Харцери» — діє з 1910 року. В різні історичні періоди змінювалась його роль і особливості діяльності, але протягом століття організація не зазнавала цілковитої заборони й ліквідації на своїх теренах.
    

У часи Польської Народної Республіки харцери продовжували роботу, зберігаючи певну автономію від компартії, хоча їх і змусили до самоізоляції та виходу з міжнародних скаутських організацій.

Повномасштабна війна в Україні стала поштовхом для реалізації на практиці головної ідеологічної складової скаутингу — братерства і взаємодопомоги. Силу єдності скаутів відчула і наша родина.

Тимчасово переміщених через війну українців зустріли в одностроях польські скаути    

Моя донька Мирослава мріяла про скаутинг давно. У 2018 році ми навіть подавали заявку до «Пласту», але в місті бракувало виховників, тож доньку записали в резерв «до кращих часів». Мрія дитини реалізувалася там, де менше всього очікували, — в евакуації.
    

У березні 2022 року, рятуючись від війни, ми пішки перетнули польський кордон. Першими нас зустріли хлопці та дівчата в одностроях польських скаутів.

Вони реєстрували новоприбулих у пункті розподілу біженців, координували дії і всіляко підтримували бойовий дух розгублених українців, серед яких були переважно мами з дітьми.
    

«Я хочу бути, як вони!» — заявила тоді донька. За кілька місяців ми зустріли дівчат у харцерських мундирах на святковому ярмарку, де ті продавали печиво. Донька сама підійшла і попросила контакти їхнього керівництва.
    

Я мала сумніви щодо доцільності реалізації доньчиної мрії за межами України. Все ж скаутинг включає не лише пригоди та мандрівки, а й патріотичне виховання. Польський харцер у моїй уяві — потенційний зразковий громадянин Польщі, дієвий патріот і вірянин католицької церкви.
    

Українська ж дитина повинна і в екзилі зберігати свою українську ідентичність. Варто зазначити, що в Польщі діють осередки «Пласту» — українського скаутингу, але переважно в столиці та великих містах, тож долучатися на постійній основі, живучи в маленькому містечку, до них неможливо.
    

Після кількаденних роздумів я все ж написала на емейл осередку і поцікавилась, чи приймають до організації дітей іноземців. Того ж дня отримала дуже доброзичливу відповідь від керівника, пана Болеслава Неваджі, що харцером може стати кожен охочий, а також адресу і час проведення зборів.
    

За кілька днів ми вперше завітали до штабу, щоб остаточно визначитися, чи підходить організація нам, а ми їй. Так моя донька стала скауткою місцевого осередку ZHP 321 Fortis ignis.
    

Нині позаду рік розваг, походів, ігор, участі в екологічних та благодійних акціях, отримання відзнак, грамот та двотижневий літній наметовий табір зі столярною та човновою справою, орієнтуванням у лісі, екскурсіями, співами біля вогнища.
    

Головна причина, чому ми прижились в організації, — атмосфера поваги, прийняття та застосування виховниками принципів міжкультурної взаємодії під час роботи з дітьми.

А ще я трохи заздрю білою заздрістю тому, що польські харцери мали змогу послідовно працювати понад сотню років — у декого з друзів доньки харцерами були батьки, дідусі й бабусі. Це об’єднує покоління.

Під час гри діти разом складали пазли — герби Польщі та України.

Бути собою

Мирослава — єдина українка в групі Fortis ignis. З її появою деякий час навіть повідомлення в чаті організації дублювали українською. Пояснили, що розуміємо польську мову, але вдячні за проявлену турботу.
    

Як я і думала, окрім загальнорозвиваючих занять, у програмі роботи з дітьми є компонент патріотичного виховання, адже кожен має знати гімн, герб, прапор і основні символи країни, в якій живе.

На одному з таких занять доньку попросили заспівати Гімн України, розповісти про значення тризуба. Також під час гри діти разом складали пазли — герби Польщі та України.
    

Патріотичне виховання відбувається за принципом міжкультурної взаємодії, діалог ведеться на засадах «рівний рівному», в якому кожен залишається собою.

На стандартних харцерських мундирах кріплять значки та нашивки встановленого зразка, але донька як виняток носить також значок-тризуб.
    

До релігійних заходів протягом року діти не долучалися, а під час літнього таборування недільну месу відвідували за бажанням. Варто зауважити, що, попри військові атрибути — форму, нагороди, в польському скаутингу відсутня мілітарна складова — стрільба чи самооборона.

Натомість дітей навчають вправлятися зі столярними інструментами, орієнтуватись у лісі, веслувати. Також дітей залучають до благодійних акцій — щорічного збору коштів Wielka Orkiestra Swiatecznej Pomocy. Зібрані кошти використовуються, зокрема, і для підтримки української медичної сфери.
    

Найцінніше, що дав доньці досвід харцерства, — доброзичливе середовище, в якому можна навчитися цікавого та корисного. Шкільний колектив, де діти об’єднані суто за віком, не гарантує того, що разом їм буде цікаво.

До іноземців ставлення може бути різним — від цікавості до несприйняття. Скаутинг об’єднує дітей за спільними інтересами, а виховники розвивають командний дух.

Канікули з харцерами

Під час літніх канікул скаутські осередки проводять табори для дітей. Донька разом зі своїми колегами та виховниками відпочивала в лісовому таборі міста Лонке Поморського воєводства.

У таборі були не лише українські діти, залучені до харцерського руху, а й запрошені гості. Цього літа в харцерів відпочивали школярі з Городка, що на Хмельниччині.
    

«Сохачев — місто-побратим Городка. Вже не перший рік щоліта на запрошення польської сторони ми відправляємо на оздоровлення близько 20 дітей, польські діти також бували в Україні. Через пандемію, а потім повномасштабну війну ця співпраця була на паузі.
    

Цього літа 40 наших дітей мали можливість два тижні відпочити в харцерському таборі. Це стало для них нагородою за досягнення в навчанні, спорті, мистецтві та громадській діяльності», — розповідає Жанна Максімова, кураторка мандрівки.
    

Більшість дітей вивчають польську мову як другу іноземну, тож для них ця поїздка стала ще й можливістю вдосконалити мовні навички. Також вони мали можливість дізнатися про польську культуру, розповісти про українську, продемонструвати свої таланти. Разом з польськими дітьми співали українських та польських пісень: «Гей, соколи», «Василину», «Гуцулку Ксеню».
    

Ми підготували мистецький флешмоб, піднімали польський та український прапори, було очевидно, що для наших дітей це був не просто виступ. Було помітно, що, на відміну від місцевих дітей, наші реагують на гул літаків у небі, голосні звуки.
    

Табір проходив у сосновому лісі, на березі озера, тож вони змогли відпочити від шуму і повітряних тривог. Діти відвідали Гданськ, Битівський замок, музей Фридерика Шопена, де вразили польських виховників грою на фортепіано. Загалом у школярів лишились незабутні враження від поїздки і гостинності поляків».

Польські скаути радо прийняли до себе українку.

Українці — європейці

На прикладі залучення українців до скаутингу ми бачимо, як західні країни-сусідки намагаються подарувати дітям радісні миті дитинства. Водночас безліч українських дітей з окупованих територій  депортовані під виглядом таборування та оздоровлення до рф та залучені до молодіжних військово-патріотичних організацій країни-агресорки. Створюються нові осередки «Юнармії» — мілітарної дитячої організації, що фактично готує нові кадри для війни проти України.
    

У Криму, на окупованих територіях Донецької та Луганської областей це триває десять років, і півтора року — на Херсонщині та Запоріжжі. Після звільнення територій варто враховувати цей фактор, адже молодь, яку цілеспрямовано ростили в ненависті до України, потребуватиме особливої уваги.
    

Майбутнє українських дітей нерозривно пов’язане з Європою, де вони почуваються вже тепер рівними серед рівних. Хочеться вірити, що після перемоги ми вже в Україні прийматимемо дітей з-за кордону й зможемо наповнити їхнє перебування так само добром і повагою.