Будинок доброти і милосердя пані Біргіт: звичайна медсестра з Німеччини допомагає українським утікачам від війни

Важкі й страшні часи переживає український народ.

Російські загарбники стирають із лиця землі квітучі міста і села, знищують ні в чому не винних працелюбних і мирних людей, силоміць вивозять дітей у росію.

Мільйони українців змушені були покинути рідні домівки та шукати порятунку по різних країнах світу, зокрема в Європі.

Біргіт із села Пфордт

Доля і мою родину закинула далеко від України — аж до Німеччини. Тут мені випало познайомитися з унікальною жінкою — жителькою села Пфордт землі Гессен пані Біргіт (будучи людиною скромною, просила не називати її прізвище). Познайомила мене з нею і допомагає спілкуватися моя донька Наталія, яка вільно володіє німецькою мовою.

Спочатку декілька слів про саму пані Біргіт. Уже 40 років вона працює медсестрою. Має трьох дорослих дітей і троє внуків. Про вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року вона разом із донькою, яка в цей час гостювала в неї, дізналася з випуску новин по телебаченню. За словами пані Біргіт, вони не могли повірити в те, що побачили та почули з новин.

Наступного дня вони дізналися про ще більше страхіть. Німецьких фрау неймовірно вразили українські жінки, які з маленькими дітьми на руках покидали свої домівки і тікали світ за очі.

Під враженням від побаченого пані Біргіт вирішила надавати посильну допомогу якраз цій, найбільш уразливій, категорії українських біженців, а також вагітним жінкам.

Для прийому переселенців пані Біргіт переобладнала для гостей свою кімнату, а також спальню. На горищі було облаштовано ігрову кімнату для дітей.

Перші сім’ї приїхали до пані Біргіт уже у травні 2022 року. Попередньо вони познайомилися з нею через соціальні мережі й поїхали до Німеччини вже на її запрошення.

Таким чином українським сім’ям не потрібно було проходити пункти первинного прийому та розподілу, що значно полегшило їм облаштування. Така практика триває й досі.

У її будинку, який я називаю «Будинком доброти і милосердя пані Біргіт», вже отримали тимчасовий притулок 26 осіб, у тому числі 12 дітей, серед яких 9 немовлят. Усім їм пані Біргіт згодом допомогла знайти постійне житло, за що вони щиро дякують їй, приїжджаючи до неї в гості. Наразі в неї проживають п’ятеро мам і шестеро діточок.

Найменшій дівчинці шість місяців, вона народилася вже в Німеччині. Зараз пані Біргіт очікує на приїзд іще двох сімей із 12 осіб, серед яких четверо дітей.

Анастасія з Харкова

Наведу декілька прикладів. Анастасія Літинська народилася й виросла в Харкові. 20 лютого 2022 року вона зі своїм чоловіком, будучи вже вагітною, повернулася до рідного міста з Великобританії, де була на заробітках. А 24 лютого Анастасія прокинулася від вибухів й одразу дізналася, що почалася війна.

Перш за все вона подумала про свою ще не народжену дитину, оскільки навіть не встигла стати на облік у зв’язку з вагітністю. Через два тижні Анастасія разом із чоловіком виїхала в сусідній обласний центр — до Полтави. Тут вона стала на облік, але через місяць війна дійшла і сюди — почалися ракетні обстріли.

З чотиримісячною Поліночкою Кулик —
дівчинка народилася вже в Німеччині.

Подружжя змушене було знову тікати від війни, цього разу до Львова, де вже жила в родичів сестра Анастасії — Ліка — з двома неповнолітніми дітьми.

Однак і тут не було спокою: російські масовані ракетні удари добралися вже й до Львова. Від безвиході Анастасія з чоловіком вирішили повернутися в Харків, де під звуки сирен і вибухів Анастасія народила сина Марка. Тривоги та обстріли тривали щодня, і це було нестерпно.

Тими днями Ліка через соціальні мережі познайомилася з пані Біргіт, і на її запрошення вони вирішили виїхати в Німеччину. Анастасію та Ліку гнітили невідомість і страх за майбутнє своє та дітей у незнайомій країні.

19 січня цього року вони прибули до Німеччини. Пані Біргіт доброзичливо зустріла їх на вокзалі, а вдома розмістила та нагодувала. На душі сестрам стало вже значно спокійніше.

За два тижні Біргіт допомогла їм оформити всі необхідні документи, доньку Ліки влаштувала до школи і навіть знайшла час проїхати з донькою на автобусі до школи, щоб показати дорогу.

За словами Ліки, «Біргіт — золота жінка. Вона дуже любить дітей і робить усе, щоб вони забули прокляте слово «війна». А я іноді просто плачу, що є такі люди, як Біргіт».

Ліку підтримує сестра Анастасія й зазначає, що пані Біргіт «любить нас як рідних. Мій син дивиться на неї з посмішкою, коли вона йому щось розповідає. Ми дуже вдячні їй за доброту».

Катерина з Києва

Ще одна підопічна пані Біргіт — Катерина Кулик, яка до Німеччини приїхала з Києва. Катерина називає її «німецькою мамою» для себе і «німецькою бабусею» для діток. З таким визначенням ролі пані Біргіт у житті українських біженців погоджуються всі, хто мешкає в її будинку.

Катерина Кулик пройшла свій тернистий шлях до пані Біргіт. Її історія почалася з миті, коли дізналася, що вагітна. Рішення їхати за кордон прийшло саме собою після інформації про обстріли пологових будинків.

У вересні 2022 року вона з п’ятирічним сином прибула в Німеччину до своїх родичів. Місяць прожила в них, але ж треба було шукати інше житло, тому що без реєстрації місця проживання вона не могла стати на облік з вагітності. Через фейсбук Катя познайомилася з пані Біргіт і переїхала до неї. 11 січня цього року вона народила донечку.

Місця для відпочинку найменших.

Пані Біргіт, за словами Каті, стала берегинею її душі. У тяжку хвилину завжди підійде, обніме і скаже такі прості, але потрібні слова: «Все буде добре!». Така підтримка надає їй сили триматися та йти далі заради майбутнього своєї родини.

Анастасія з Київщини

Немало випробувань випало й на долю біженки з Київської області Анастасії Царенко. Наприкінці лютого 2022 року, теж вагітна, вона змушена була тікати від війни в найближчу країну — Польщу. Тут вона 20 травня 2022 року народила доньку і через місяць повернулася додому.

Однак на початку лютого 2023 року, побоюючись нового наступу російських загарбників, вирішила знову виїжджати з України — на цей раз у Німеччину. До неї приєдналися мама, сестра і тітка.

Було відомо, що пані Біргіт, до якої збиралася їхати Анастасія зі своїми родичами, приймає тільки мам із дітьми, а їх було четверо дорослих і одна дитина. Пані Біргіт пішла їм назустріч і 19 лютого прихистила всіх.

Познайомившись ближче, українки були приємно здивовані щирістю, доброзичливістю та безкорисливістю фрау Біргіт. Вона допомагає їм усім, чим може. В короткий термін допомогла тітці знайти квартиру. Анастасія називає пані Біргіт «скарбом» для їхньої родини.

Сама пані Біргіт, говорячи про свою благодійну діяльність, зізнається, що в Німеччині дуже багато таких, як вона, простих мешканців, що підтримують сім’ї українських біженців у різні способи.

«Я просто намагаюся допомогти їм почуватися комфортно та безпечно. Я підтримуватиму українські сім’ї, поки це буде необхідно, але мені дуже прикро, що після більш ніж року ця допомога все ще є такою необхідною. Картинки про страждання українських мам, які я бачу в новинах по телебаченню, важко терпіти», — ділиться жінка.

Найбільшою і найдорожчою подякою для себе пані Біргіт вважає усміхнені обличчя діток та їхніх мам після всього пережитого ними... Це свідчить, що її зусилля не є марними.

Ну а мені наостанок залишається тільки зауважити, що такою благородною роботою й настільки самовіддано може займатися тільки світла людина з широко відкритими душею і серцем, безмежною добротою та щира перед Богом і людьми.

Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну»