Інколи потрібно педалювати: пенсіонер з Опішні на Полтавщині здійснив два велопробіги на підтримку ЗСУ

«Жодної політики — тільки збір коштів на нагальні потреби наших оборонців. Хочеться ж бодай чимось допомогти військовим, які захищають нас від російської навали, а пенсія маленька — усього 2 тисячі 700 гривень (при тому, що маю 40 років робочого стажу), — пояснює 63-річний житель селища Опішня Полтавської області Олександр Каніболоцький. — На жаль, дехто з людей щодо збору коштів для ЗСУ висловлюється категорично проти, мотивуючи тим, що наші чиновники погрузли в корупції, розкрадають навіть «гуманітарку», а ми, мовляв, маємо віддавати останнє. Та я вважаю: наш святий обов’язок — підтримувати своє військо. Десь вичитав такі красиві слова: щоб допомогти комусь, необов’язково бути багатим — достатньо бути добрим».

Дехто пророкував, що старий транспортний засіб уже
за Гадячем розсиплеться

Перший пробіг на власному велосипеді «Україна» 1980-х років випуску пан Олександр здійснив торік у вересні. Чоловік зізнається: одні люди з оточення тоді його підтримували, інші — пророкували, що старенький транспортний засіб уже десь за Гадячем розсиплеться.

Той його маршрут проліг від рідного селища до легендарної гетьманської столиці — Батурина, що на Чернігівщині. Загалом туди й назад чоловік подолав шлях довжиною приблизно 500 кілометрів.

«Виїхавши з Опішні о 5-й годині ранку, я взяв курс на Зіньків, де зустрівся з представниками Зіньківської територіальної громади, потім проминув Гадяч і, перетнувши межу Сумщини, того ж дня добрався до Ромен. Таким чином, за день проїхав десь 140 кілометрів. Звичайно ж, ті кілометри далися мені дуже нелегко, — пригадує Олександр Каніболоцький.

— Наступного дня через Конотоп добрався до Батурина. Що й казати, мав велике бажання відвідати пам’ятки та об’єкти культурної спадщини, що формують Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»: окрім того,  що самому було цікаво, хотілося поділитися фотознімками визначних місць зі своїми фейсбуківськими друзями. Проте плани зіпсувала негода — почало дощити.

Та й прогноз погоди в інтернеті був невтішним: синоптики обіцяли дощ і в най­ближчі дні. Тож я прийняв рішення повертатися додому. Добравшись до Ромен десь о пів на 18-ту годину, вирішив подолати ще 35 кілометрів до Липової Долини. А оскільки вже й зовсім задощило, довелося затриматися там на два дні. Тож загалом витратив на велопробіг п’ять днів. Через страшенну втому, виснаження насилу добрався додому — не хочеться про це навіть розказувати».

Вирушивши у велопробіг на підтримку ЗСУ, небайдужий пенсіонер з Опішні паралельно розповідав про подорож на своїй сторінці у фейсбуці, закликаючи земляків надсилати посильні суми коштів на його банківську картку. Інші користувачі соц­мережі ці дописи поширювали. У такий спосіб вдалося зібрати 12 тисяч гривень.

 Олександру Каніболоцькому «щастить» у дорозі на дощ.

«На всю цю суму я закупив шини для потреб 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, — звітує пан Олександр. — Місцева волонтерка Наталія Матвійчук порадила, де їх краще замовити, бо вона вже має відповідний досвід. І коли шини надійшли «Новою поштою», я привіз їх додому. А десь через тиждень приїхали Наталія Матвійчук з командиром роти згаданого військового з’єднання й забрали їх».

Утім перший велопробіг дався чоловікові настільки важко, що, приїхавши додому, він категорично заявив: більше, мовляв, не поїду. Але думка про те, що треба якось допомагати нашим захисникам, не давала спокою.

Так, цього разу Олександр Каніболоцький накреслив схему маршруту до Бучі, що на Київщині, — міста, жителі якого рік тому зіткнулися з нелюдською жорстокістю та свавіллям російських окупантів. Усе на тому ж старенькому велосипеді «Україна» мав подолати набагато довший шлях — 370 кілометрів в один бік, тобто загалом майже 750 кілометрів. На цю поїздку невгамовний пенсіонер витратив тиждень.

Із собою в дорогу він бере сумку й рюкзак. У сумці містяться велоінструменти, запчастини та аптечка, а в наплічнику — одяг, щоб можна було переодягнутися, і мінімальний запас продуктів (замість холодильника — пляшка із замороженою водою).

Вряди-годи робить невеликі зупинки, аби трохи перепочити й перекусити. Оскільки вже дають про себе знати проблеми зі здоров’ям, хоч раз на день старається поїсти щось гаряченьке — купує перші страви в кафе на автозаправних станціях.

Завдяки двом велопробігам вдалося зібрати понад
38 тисяч гривень

«Коли формую маршрут, зазвичай, знайшовши в інтернеті контакти місцевих депутатів, зв’язуюся з ними, розповідаю про мету свого велопробігу і з їхньою допомогою вирішую всі організаційні питання. Як правило, мені виділяють місце для ночівлі в гуртожитку чи спорткомплексі, — розповідає про деталі мій співрозмовник.

— Звісно, крутити педалі  370 кілометрів в один бік теж було не так легко. Та, слава Богу, добрався благополучно. Ще й привіз у подарунок нашу опішнянську кераміку. У Бучі мене дуже тепло зустріли. Голова міської ради Анатолій Федорук навіть вручив мені подяку, а місцевий депутат Василь Олексюк провіз тими дорогами, де відбувалися важкі бої.

А ще ми разом із паном Василем поїхали на кладовище, де знайшли останнє пристановище полеглі захисники Бучі. Може, ви бачили, я виставив на своїй сторінці у фейсбуці й фото безіменних могил. Коли ходиш цією частиною цвинтаря, невимовний жаль охоплює душу.

Тільки уявіть собі: імовірно, хтось зі співвітчизників досі надіється, що син, батько, брат живі, а вони лежать отут, у могилах з вказаними на однакових дерев’яних хрестах номерами. Усе це дуже страшно. Бачив сліди «русского міра» і в Ірпені: розбиту церкву, зруйновані житлові будинки-привиди, а також мав щемливу розмову з місцевими жителями, які пережили окупацію».

Їдучи ж у зворотному напрямку, велосипедист у Пирятині звернув у бік Прилук Чернігівської області. Річ у тому, що, створюючи маршрут, він трохи помилився — думав, що з Прилук можна виїхати до Лохвиці. У підсумку чоловіку довелося знову прямувати до Ромен.

«Чесно кажучи, у Прилуках збирався відпочити, — ділиться пан Олександр. — Але не вдалося — тамтешня міська влада категорично відмовилася спілкуватися зі мною. Тому довелося того ж дня вирушити до Ромен, де мені без проблем надали притулок на ніч у спорткомплексі. До речі, коли виїхав на автотрасу Київ — Суми, теж зіткнувся з труднощами: довелося то підніматися велосипедом угору, то спускатися вниз, бо там горбистий рельєф місцевості».

Міський голова Бучі Анатолій Федорук вручив
Олександру Каніболоцькому подяку.
Фото зі сторінки Олександра Каніболоцького у фейсбуці.

Наступного дня відчайдух подолав шлях до Гадяча. За його словами, можна було б того ж дня й додому добратися. Та оскільки мав можливість переночувати в гуртожитку, то вирішив скористатися нею — не захотів ризикувати.

А вранці зі свіжими силами крутив педалі решту відрізку шляху і 5 червня врешті ступив на поріг своєї домівки. Завдяки цьому велопробігу пенсіонеру вдалося зібрати 26,5 тисячі гривень. Найбільша сума пожертви від однієї людини становить 4 тисячі гривень.

«Безмежно вдячний кожному, хто підтримав мій велопробіг. Дякую й за кожну перераховану гривню. От тільки-но в черговий раз розмовляв із хлопцями з 5-ї окремої штурмової бригади, які були на навчанні у Великій Британії, а зараз воюють на Бахмутському напрямку. Їм дуже потрібен автомобіль, тож зараз відбувається збір коштів на нього. Уже зібрано 69 тисяч гривень.

Якщо додати до цієї суми 26,5 тисячі гривень, зібраних мною, то вийде понад 95 тисяч. А потрібно — 190 тисяч! Не знаю, як ще допомогти нашим воїнам. Поки що не закриваю збору благодійних коштів — може, хтось іще захоче підкинути «донати».

Хоч оту суму перерахую за призначенням — не хочу, аби ці гроші «висіли» на картці. Бо на мене вже виходять шахраї, от і сьогодні телефонували: окрім номера банківської картки, їм, бачте, потрібні й інші реквізити», — констатує Олександр Каніболоцький.

Після поїздки він поставив свій велосипед на ремонт. Довелося, каже, трохи коло нього повозитися, зокрема замінити підшипники. Та й велосипедні шини вже нікуди не годяться — на них далеко не заїдеш. «Але все це коштує недешево, тож поки що не можу собі цього дозволити», — зауважує насамкінець чоловік.