«Сойка» в японському стилі. У Києві показують виставу за твором Івана Франка
Українська класика все частіше набуває на театральних сценах форм, які цікаві найперше поколінням міленіуму і зумерів. >>
У ролі актора старшого покоління в «Комедіантах» — Богдан Бенюк. (Фото надане Театром.)
Коли понад рік точиться повномасштабна війна, а бойові дії й тимчасово окуповані російським нападником українські території — це реальність у країні понад дев’ять років, то люди творчих мирних професій публічно рефлектують про своє бачення і ставлення до всіх трагічних і героїчних подій.
У київському Театрі на Подолі показали прем’єру вистави «Комедіанти», щоб через сценічні образи трохи розповісти про себе: тих, хто лишається в тилу й чиї близькі опиняються на передовій.
Версія п’єси відомого грузинського режисера Автанділа Варсімашвілі адаптована до наших реалій, у яких хтось воює, інший про це інформує, а більшість акторів продовжує служіння.
І це слово — ні блюзнірство, ні кон’юнктура, бо акторську гру довгий час було прийнято називати саме служінням Театру.
Ідея постановки версії Автанділа Варсімашвілі з’явилася в народного артиста Богдана Бенюка, який у листопаді минулого року очолив київський Театр на Подолі.
Відомий актор театру і кіно зіграв головного героя постановки — Михайла, який іронічно-ностальгійно згадує, які черги стояли за квитками на його вистави, провідного артиста українського театру.
Його внук-актор — десь у районі Краматорська, а внучка з таким доречним нині ім’ям Віра — єдина, хто з трьох поколінь родини не обрала за професію театральну сцену, натомість стала журналісткою.
Михайло підтримує всіх рідних, сина й невістку — словом, усмішкою, жартом, навіть коли десь поряд тимчасова окупація і з телевізора линуть невтішні новини.
У «Комедіантах» зіграно кілька акторських типажів: того, хто гратиме на сцені за будь-яких умов, а свої переживання топитиме у спиртному; тієї, хто якось намагається витягувати всю сім’ю з безнадійної рутини воєнного часу, чи не найбільше потребуючи підтримки — бо мати сина, який у ЗСУ; літнього романтика й скептика одночасно, чиє серце не витримає бажаного побачення з улюбленою сценою…
Комедіанта-сина Леся зіграв Георгій Хостікоєв (так, син Анатолія Хостікоєва). У нього ніби вивернута душа, хоча поведінка така, переважно хмільна, що донька то каже, що він — найкращий тато, то обзиває скотиною.
Середнього віку герой вдягає смішний ніс клоуна, аби ніхто не побачив глибини переживань і невдоволення собою. Врешті-решт він одягне правильно піджак і разом з дружиною, уже не вимірюючи ступінь її таланту, остаточно вирішить і далі робити те, що вміє робити найкраще.
Ніби вистава у виставі — хореографічна притча про комедіанта, який потрапив у монастир, поставлена Ольгою Семьошкіною. Актори моляться Богу, граючи перед ним свої ролі…
«Життя комедіанта позбавлене пафосу. Найважливіше в ньому — сцена. Реальність зі своїми болями, втратами, злиднями не має значення. Навіть війна не має. У тебе може не бути дому, та театр — завжди прихисток та єдиний сенс існування. Бо як же інакше пережити втрату свого сина, який для держави став героєм», — такий супровід дає виставі Театр на Подолі.
Українська класика все частіше набуває на театральних сценах форм, які цікаві найперше поколінням міленіуму і зумерів. >>
З приходом до влади Дональда Трампа турбулентність у світі зашкалює. >>
У Києві завершили зацифрування важливих архівних документів про будівлю Національної спілки письменників України на вулиці Банковій, яка була пошкоджена внаслідок атаки російськими дронами 1 січня 2025 року. >>
Нині завершилась друга презентація в Києві триптиха «Соборність духу» Олеся Солов’я — відомого художника-монументаліста, живописця >>
На ВДНГ 24–27 квітня пройшла третя «Книжкова країна» — фестиваль, що вже зарекомендував себе як один із найбільших літературних заходів в Україні. Цього сезону подія досягла рекордної кількості проданих книжок. >>
Імена українських письменників, про яких ми тривалий час майже нічого не знали, поволі повертаються. >>