Побачити все: як інженер-механік з-під Кременчука забезпечує бійців на фронті перископами

28-річний інженер-механік Денис Сілинник, котрий нині проживає в селищі Власівка Кіровоградської області, що розташоване за 11 кілометрів від міста Кременчук Полтавської області, разом із командою забезпечує українських армійців перископами.

Але й не тільки ними — виконуючи побажання бійців, волонтери з допомогою 3D-друку виготовляють багато інших пристосувань, не менш корисних на фронті.

Денис Сілинник працював майстром виробничого навчання у професійно-технічному училищі № 26 міста Кременчука.

Звільнився під час повномасштабної російсько-української війни: коли перед ним постав вибір між роботою й волонтерською діяльністю, молодий чоловік без вагань обрав останню.

«Допомога українській армії зараз у пріоритеті, — наголошує він. — Після закінчення ж розв’язаної росією війни з радістю повернуся до навчання учнів практичних навичок майбутньої професії».

«Рік тому було 1 тис. 200 перископів, а зараз уже вийшли на 16 тисяч»

Іще будучи майстром виробничого навчання, Денис освоїв технології 3D-друку. «Усе дуже просто: навчаючи своїх вихованців основ слюсарної справи, я прагнув максимально впроваджувати в освітній процес усілякі інновації, — розказує він. — При цьому пояснював учням, що профтехучилище має стати для них першою сходинкою до інженерної справи. Поміж іншого придбав у майстерню 3D-принтер і разом зі своїми підопічними освоїв його з нуля».

У зв’язку з тим, що зарплата викладача невисока, інженер-механік брався за підробітки (окрім усього, займався виготовленням та реставрацією сокир — його кустарне виробництво знали за назвою «Кременчуцька мануфактура «Майстер без бороди»).

Коли друзі, знайомі почали просити Дениса Сілинника виготовити якісь речі методом нашарування розплавленого пластику, він придбав додому перший 3D-принтер, а через рік — другий. Обидва пристрої стояли на кухні: так, виконуючи замовлення, майстер мав змогу заробити зайву копійку.

«А після відкритого воєнного нападу росії на Україну наткнувся на оголошення однієї з інтернет-спільнот людей, які цікавляться 3D-друком, про те, що наші оборонці мають потребу у створених із допомогою об’ємного пошарового друку речах, а далі наводився їхній перелік. Я вибрав із цього переліку перископи, — продовжує свою розповідь мій співрозмовник.

— До речі, оте оголошення побачив у соцмережі на сторінці львівського підприємця Павла Єсипа. І саме Павло протягом, мабуть, двох місяців безкоштовно надсилав мені пластик. Я ж друкував з нього деталі для перископів (до речі, якщо спочатку відводи (кутики) для однієї зорової труби створював приблизно за 8 годин друку на 3D-принтері, то зараз — щонайбільше за 4,5 години).

Купувати труби, нарізати їх, а також збирати згадані прилади для спостереження мені допомагали рідні, знайомі. І дружина Катерина з перших днів активно долучилася до цієї роботи, зокрема займалася фарбуванням перископів. За перший місяць ми виготовили їх десь 100 штук.

Потім хтось із користувачів соцмережі поділився зі своїми друзями моїм дописом про те, що ми робимо такі найпростіші прилади для спостереження, відтак усі військові, яким вони потрібні, можуть звертатися до мене. А в підсумку ця публікація набрала десь 35 тисяч репостів. І пішло-поїхало — ми мали замовлення за замовленням».

Основний виріб команди Дениса Сілинника — перископ.

Водночас відгукнулися люди з різних куточків України, котрі також хотіли робити перископи. Так виникла «Тилова бригада», яка об’єднала 3D-друкарів із Харкова, Києва, Одеси, міст заходу України. Гуртом за два тижні (це було десь у березні цього року) волонтери відправили нашим армійцям понад тисячу зорових труб.

«Рік тому було 1 тис. 200 перископів, а зараз уже вийшли на 16 тисяч», — відзвітував нещодавно Денис Сілинник на своїй сторінці у фейсбуці.

Молодий чоловік акцентує на кількості готових виробів, бо переконаний: їх має бути на фронті стільки, скільки, скажімо, й аптечок. За його словами, навіть якщо перископ може знадобитися бійцям вряди-годи, його все одно завжди треба мати під рукою.

«Наш дзеркальник Андрій Батухін з Києва, який від початку повномасштабної війни нарізав дзеркала на всі 16 тисяч перископів (до того ж він і сам робить зорові труби), повідав про трагічний випадок. Не так давно його добрий знайомий вирушав на передову. Андрій запропонував йому взяти із собою перископ, але чоловік відмахнувся: мовляв, потім. У підсумку, першого ж дня на бойовій позиції він загинув від пострілу ворожого снайпера. Андрій дуже тяжко пережив цю втрату, — зітхає Денис. — Такий найпростіший прилад для спостереження, без перебільшення, нерідко рятує бійцям життя. Як доказ цього, отримую дуже багато відгуків від військових на кшталт «Йо-майо», та оця ваша штукенція відвернула мою загибель».

«Завжди просимо військових: озвучуйте, що вам потрібно, — ми все зробимо»

Звісно, перископи на фронті довго не живуть, зокрема під час ворожих обстрілів їх розбивають уламки снарядів. Тож волонтери «Тилової бригади» позиціонують свій основний виріб як витратний матеріал, що може допомогти воякам у складній ситуації.

«Коли бійці звертаються до нас, запитуємо, куди відправити готові перископи, і протягом 2—3 днів виконуємо замовлення. Загалом ми нікому не відмовляємо й до десятка приладів надаємо без будь-яких запитань, — стверджує Денис Сілинник.

— Звісно, той, хто має бажання підтримати нашу діяльність, може допомогти копійкою. Якщо ж у нас замовляють, наприклад, 40 перископів, у такому разі просимо надіслати запит від військової частини, щоб ми розуміли, для кого їх виготовлятимемо.

Адже OLX ніхто не відміняв — завдяки цій платформі онлайн-оголошень люди, для яких не існує війни, продають такі прилади для спостереження по 400—700 гривень. Якщо в нас замовляють значну кількість перископів, також просимо хоча б частково компенсувати витрати на матеріали.

Бо зараз дуже важко зібрати пожертви від добродіїв — за роки російсько-української війни наші співвітчизники втомилися жертвувати кошти. Варто додати, що, надаючи перископи, ми не чекаємо фотозвітів. Я навіть не люблю їх.

Бо коли бачу у стрічці в соцмережі фотознімки військових із волонтерськими шкарпетками й пачками чаю, ловлю себе на тому, що мені стає ніяково. Тому, коли бійці пишуть: «Із нас фотозвіт», завжди відповідаю: «Це необов’язково». Не хочу, аби вони почувалися в чомусь винні».

До повномасштабної війни Денис Сілинник поміж іншого виготовляв
та реставрував сокири.

Щоправда, заради справедливості зазначає Денис, буває й таке, що військові скаржаться на їхні вироби: мовляв, через ваші перископи нічого не видно. Водночас майстер зауважує: виготовлений його командою прилад можна наблизити до заводського, якщо приєднати до нього, скажімо, оптичний монокуляр, який використовується для збільшення зображень віддалених об’єктів.

«На початку повномасштабної війни ми думали, як зробити наш перископ кращим, проводили різні експерименти, зокрема поміщали всередину його оптику, — пригадує Денис Сілинник. — Але коли армійці надсилали нам фотознімки наших приладів, розтрощених уламками снарядів, відмовилися від цього й, у підсумку, зупинилися на простому, але дієвому рішенні: окрім усього, виготовляємо перехідну втулку під монокуляр, яка дає змогу приєднати його до перископа. Якщо перископ знищується уламками снарядів, монокуляр можна зняти з нього і приєднати до іншого приладу спостереження».  

Таким чином, підсумовує Денис, їхній перископ зарекомендував себе як надійний виріб, що застосовується в разі, якщо з окопу не можна голову висунути (коли наших оборонців поливає вогнем російська артилерія чи працює ворожий снайпер), або ж якщо в місті, де відбувається бій, треба виглянути з-за рогу будинку.

Якщо ж між нашими й ворожими позиціями 1,5—2 кілометри, волонтери зразу попереджають військових, що без монокуляра їхній прилад для спостереження буде не дуже дієвим.

«Тож бійці замовляють волонтерам чи купують самостійно монокуляр, а ми робимо перехідну втулку — і тоді на роботу нашого виробу жодних нарікань», — запевняє мій співрозмовник.

А взагалі команда Дениса Сілинника виготовляє не лише перископи. Усе почалося з того, що якось військові звернулися до волонтерів із проханням зробити компактну підсвітку для зброї — без акумулятора і дротів.

Денисова дружина Катерина активно долучилася до фарбування перископів.

«Ми робили її десь 1,5 тижня. Розміром вона вийшла трохи більшою за сірникову коробку. Відправили хлопцям на фронт — їм усе сподобалося. Далі зняли підсвітку в дії й опублікували відеоролик у соцмережі — у відповідь одержали 150 замовлень, — усміхається Денис.

— Виявляється, для ефективної роботи артилерії вночі потрібно підсвічувати оптику. Із цим завданням можуть легко впоратися достатньо прості вироби, схожі на ліхтарі, щоправда, вони мають дещо специфічне кріплення. Ми помістили в них плату зарядки, завдяки чому ті можуть світити три доби без зупинки.

Спершу й ці підсвітки пробували робити безкоштовно. Виготовили їх 80—90 штук — і зрозуміли, що просто не потягнемо такого фінансового навантаження. Бо 750 грамів пластику, що є матеріалом корпусу, коштують 1 тис. 80 гривень. Тож просимо хлопців, які замовляють підсвітки, компенсувати витрати на матеріали. І оце вже маємо той період, коли нам почали донатити. А загалом завжди просимо військових: озвучуйте, що вам потрібно, а ми все зробимо — для нас це не проблема».

«Як можна відпочивати, коли в країні війна?»

Нині команда Дениса Сілинника виготовляє підсвітки для артилерійської бусолі, автоматичного гранатомета АГС-17, зенітного прицілу тощо. А ще — насадки, які дають змогу бусолісту орієнтуватися з допомогою небесного світила, трубки холодної пристрілки для ручного протитанкового гранатомета РПГ-7 (такі трубки — це ще радянська розробка, яку волонтери скопіювали й модифікували: так, їхній виріб став не металевим, а пластиковим). А от фільтр для очищення питної води — це суто їхня розробка.

Чи не щодня штук 30 перископів волонтери з-під Кременчука відправляють тільки на Бахмутський напрямок.

«Працювали над цією системою очистки води приблизно 9 місяців, — констатує Денис. — Аби виключити найменшу помилку, десь 45 тисяч гривень витратили тільки на лабораторні дослідження для оцінки якості води (причому для фільтрування ми брали воду з Дніпра).

Зараз наша фільтрувальна установка, якщо її приєднати до кулера, здатна очистити за добу приблизно 60 літрів води — цього вистачить на роту солдатів. Це дуже потрібна в армії річ. На жаль, не можемо виготовити її в тих обсягах, наскільки вона затребувана, — бракує виробничих потужностей. І нас дуже засмучує те, що вже майже 1,5 року триває повномасштабна війна, а в державних мужів досі не дійшли руки до того, що ми робимо».

Денис Сілинник та його команда працюють у гаражі, обладнаному під майстерню. Зазвичай їхні будні минають так: сам Денис контролює друк деталей на 3D-принтерах, а також формує партії готових виробів для відправки на фронт (до того ж на нього покладені завдання з розробки та проєктування пристосувань), його 40-річний брат Ростислав збирає підсвітки, а колишній учень Данило Нещерет займається складанням перископів. Якщо ж хтось із них не встигає, тоді приходять на допомогу одне одному.

Підсвітки для зброї у виконанні команди Дениса Сілинника.
Фото надані Денисом СІЛИННИКОМ.

«Іще один член нашої команди — ворона Вероніка, вона в нас начальниця відділу контролю за якістю, — жартує Денис. — Дружина Катя, підібравши її на вулиці з підбитим крилом, принесла до майстерні й промовила: «Хай поживе тут два тижні». У підсумку, розумний і хитрий птах мешкає в нас понад рік. І нікуди не тікає: якщо й вибігає на вулицю, то все одно повертається. Із Веронікою нашій команді, звісно, веселіше».

«Що ще ми робили? — на мить задумується волонтер. — Ага, ось такі трафарети для фарбування військової амуніції та автомобілів. А ще виготовили перехідник, з допомогою якого бусоль можна встановити не на «рідний» штатив, а на звичайний фотоштатив. Відправили таких перехідників військовим десь 60—70 штук. І все це виконує свою функцію.

Шкода, що такі вироби доводиться виготовляти з достатньо дорогих матеріалів. До того ж, варто враховувати й те, що існує виробничий брак. Добре, що лишилися позаду погодинні відключення електроенергії. Бо в ті часи, коли були оті блекаути, ми мали багато бракованої продукції.

Окрім усього, перед тим, як запустити якусь розробку у виробництво, продукуємо прототипи. Що й казати, кожну річ треба надрукувати й потримати в руках, аби зрозуміти, працюватиме вона на практиці чи ні. А ще ми постійно щось удосконалюємо. Отак відбувається сам процес. Насправді маємо ще багато всіляких ідей, та для їх реалізації, на жаль, бракує фінансових ресурсів».

Коли в Дениса Сілинника іноді запитують, як він разом з іншими ентузіастами може працювати без вихідних, молодий чоловік дивується: «А як можна відпочивати, коли в країні війна?» Майстер запевняє: йому взагалі незрозуміло, що таке синдром емоційного вигорання.

«От тільки сьогодні мені надійшли два відгуки від військових — ті написали, що саме потрібно переробити в одному з наших пристроїв, і водночас додали, що завдяки нам вони мають змогу краще виконувати поставлені перед ними завдання, — повідомляє Денис.

— Щодо наших перископів, то ми бачили їх у дії на відео з гарячої точки. Та й багато хто з бійців переконаний: це просто незамінна річ на передовій. До речі, чи не щодня штук 30 їх відправляємо тільки на Бахмутський напрямок. І знову, поміж ділом, погляд чіпляється за повідомлення з фронту: «Ви надіслали нам 3 перископи. 2-х із них уже немає, зате всі хлопці вціліли».

P. S. Для тих, хто хотів би допомогти посильною сумою коштів на матеріали для 3D-друку, вказуємо номери банківських карток Дениса Сілинника:
Monobank — 4441 1144 2631 7671
ПриватБанк — 5168 7574 0967 1122