Нове покоління українців не допустить російськоподібну авторитарну модель правління

Трагічна й виснажлива війна мого народу з одвічним ворогом триває.

День за днем повсюдно ми прощаємось із нашими Героями. Нещодавно у нашому місті віддали шану гідному сину України, мирному хліборобу Сергію Олександровичу Литвиненку, котрий героїчно загинув, боронячи Бахмут.

Не покидають важкі думи, яких величезних гірких втрат зазнає Україна у війні з путінськими виродками! І все більше замислюєшся про те, що очікує нас після Перемоги, яким буде майбутній світоустрій.

Навіть не допускаю думки, що всі безповоротні, немислимі, гігантські за людськими вимірами втрати не акцептують таких очікуваних і важливих, рішучих змін у суспільно-політичному житті країни.

Очікування мого народу такі потужні, що існуюча влада навряд чи готова й здатна задовольнити їх. Потрібна якісно нова науково-мистецька, політична еліта, котра нарешті рішуче розірве порочне коло, по якому, немов очманілі, ходимо вже 32 роки.

Давно прийшов час обирати до влади людей не тільки високоосвічених, а й, що найпринциповіше, чесних, патріотичних, професійних, котрі готові укласти з народом новий суспільний договір, що назавжди унеможливить соціальну несправедливість, корупцію, олігархат, грабунок національних багатств, купівлю й аморальну торгівлю посадами й депутатськими мандатами на всіх рівнях, хто нарешті покладе кінець розбрату й вакханалії незліченних політичних партій, які злочинно розмивають єдність та самосвідомість нації.

Україні потрібна реальна влада, здатна розбити економічні кайдани, звільнити з темних підвалів арахамій, шкарлетів, шмигалів, стефанчуків, бойків, онуфріїв нашу національну освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, канонічну церкву й православну віру. Усіма силами душі своєї я і мій народ прагнемо того, щоб у своїй хаті були «своя правда і сила, і воля...».

Сучасній молоді, новим поколінням української нації потрібна влада не тотального крадівництва й авторитаризму, брехні й політичної безхребетності, а сили, котра знає, що і як робити, щоб відбудувати країну, піднести її до висот демократії, добробуту й щастя.

Час потребує влади, пріоритетом діяльності котрої будуть невпинний, гармонійний розвиток дітей і молоді, справжнє душевне, конкретне піклування про тих, хто повернувся і повернеться з фронтів цієї цивілізаційної війни.

Нещодавнє дослідження, проведене мною в ліцеї, показало безальтернативні демократичні устремління учнівської молоді, її патріотичні переконання, нове бачення світоустрою.

Усі опитані учні 9—11-х класів ідентифікують себе українцями, громадянами України. Рідною мовою вважають материнську українську, нею послуговуються і в школі, і вдома.

Серед причин занепаду держави старшокласники називають корупцію та хабарництво, а ще — неготовність співвітчизників до радикальних змін.

Рівень життя в країні не задовольняє молодь та її батьків. Але в час війни вони на це не зважають, усвідомлюючи, що не це зараз головне.

Щодо світоустрою України після нашої Перемоги старшокласники зазначають необхідність трансформацій низки міжнародних організацій, створення нових регіональних військово-політичних союзів, бачать Україну в центрі майбутніх міжнародних змін. Усі опитані бажають вступу до НАТО та ЄС.

Серед ліцеїстів немає суттєвих розбіжностей і в питанні надання Україні гарантій безпеки. От тільки в тому, хто повинен надати, одностайності немає. Більшість покладається на США та Північноатлантичний альянс.

Частина респондентів зазначає, що треба розраховувати тільки на власні сили. А для цього потрібно розвивати власний військово-промисловий комплекс, постійно зміцнювати національні Збройні сили, бути готовим до всього.

Щодо ролі РПЦ МП, то ліцеїсти одностайно винесли свій вердикт: московську церкву на теренах нашої дер­жави треба знищити, заборонити як силу, що дестабілізує суспільство та є відчутною загрозою для нашої єдності й безпеки.

Розмірковуючи про конституційний устрій держави, юні ліцеїсти не дійшли згоди. Більша частина обстоює парламентську форму правління, Інша — парламентсько-президентську, а дехто виступає за збереження в нас інституту президентства.

Я вважаю, дуже важливим є те, що учнівська молодь моєї країни вдивляється у життя, аналізуючи його прояви і сфери, шукає відповіді на свої запитання. А ще потребує великої уваги до себе, конкретної підтримки й довіри.

Продовжуючи фразу «президент України не повинен», старшокласники відповіли: «бути корупціонером, красти, брати хабарі, вирішувати всі проблеми одноосібно, закривати рота журналістам, грабувати країну і її народ, підтримувати олігархів, зраджувати народ, забувати про нього, багато обіцяти, але нічого не робити, брехати, ображати людей своєї країни, сідати за стіл переговорів з убивцею путіним».

Якщо узагальнити все, чого прагне молодь, то в Україні недопустимо будувати російську авторитарну модель правління. Нові покоління українців із цим ніколи не змиряться і подібного не допустять. Тим більше, коли рідною землею «кров тече-червоніє» (Т. Г. Шевченко). Ми вже це проходили. Ціна занадто висока.

Сьогодні наші молоді українські сили готові відбудовувати й розвивати країну. Тільки б не заважали. Громадянська зрілість, патріотизм, рішучість, нові підходи й компетенції нашої молоді обнадіюють.

Василь КАЛЧУГІН, психолог ліцею
м. Глобине,Полтавська область