Оперна реінкарнація Тассо: у Києві українською заспівали «Софронію на вогнищі»

Найулюбленішим літературним твором європейців упродовж XVII-XVIII століть залишалася епічна поема славетного італійського поета Торквато Тассо «Визволений Єрусалим».

Вперше надрукована 1581 року, вона аж до настання доби романтизму значно перевищувала за популярністю шедеври Данте й Шекспіра.

У ній плинна, написана октавами розповідь про події та героїв Першого хрестового походу та відвоювання Єрусалима в «невірних» чергується із захопливими фантастичними, любовними та пригодницькими історіями.

На ці сюжети писали свої вірші, картини й опери численні славетні письменники, митці та композитори наступних століть — Монтеверді, Люллі, Пуссен, Альбіноні, Гендель, Гайдн, Глюк, Гете, Байрон, Ліст, Делакруа, Бодлер, Дворжак та багато інших.

Справила поема неабиякий вплив і на українських читачів доби бароко. Самійло Величко переповідає її частину в своєму «Літописі».

А переклад староукраїнською мовою її перших десяти пісень з’явився ще наприкінці XVII століття, — тож його, напевно, могли читати гетьмани Мазепа й Орлик, що були великими книголюбами.

Але в сучасній Україні опер на сюжети поеми Тассо ніколи не писали. Ба більше, за доби відновленої Незалежності в нас узагалі майже припинили писати опери. А який сенс, коли однак немає жодної надії на їх сценічне втілення?

Адже за майже чвертьстолітню каденцію директорування Петра Чуприни на сцені Національної опери України не було втілено фактично жодного оперного твору сучасного українського композитора, а чинний репертуар майже цілком складався з італійсько-російської оперної «попси» «мовами оригіналів».

З початком повномасштабного вторгнення московитів російська складова цього міксу відпала, залишилася тільки італійська. Не набагато краща ситуація й на інших наших оперних сценах.

Тому кожна українська оперна прем’єра стає сьогодні для шанувальників цього жанру подією. Тим більшої сенсаційності вона набуває тоді, коли сюжет опери взято не з нашого фольклору або давньої чи нової української історії, а з багатющої європейської культурної спадщини.

А саме так вчинила київська композиторка Оксана Євсюкова, написавши свою одноактну оперу «Софронія на вогнищі» на лібрето Максима Стріхи за сюжетом другої пісні «Визволеного Єрусалима».

(Сьогодні повний переклад поеми Тассо пера лібретиста і фізика професора Стріхи готується до друку в видавництві «Астролябія», а другу пісню з неї вже було надруковано в №1-6 журналу «Всесвіт» за 2022 рік).

Дія опери Оксани Євсюкової паралельно відбувається навесні 1099 року в Єрусалимі перед захопленням міста хрестоносцями, за життя поета Торквато Тассо і в нашому часі.

...Цар Єрусалима Аладін боїться, що військо хрестоносців зруйнує його державу, і прислухається до злої поради чарівника Ісмена: викрасти святиню з християнського храму і встановити її в мечеті.

Але звідти викрадена святиня безслідно зникає. Цар звинувачує в крадіжці єрусалимських християн і наказує нещадно їх покарати. Але доброчесна дівчина-красуня Софронія, щоб урятувати своїх одновірців, бере провину на себе. Вона готова загинути на вогнищі, щоб жили всі інші.

Бідар Оліндо закоханий у Софронію. Хоч вона не помічала його почуття, він хоче померти замість неї й оголошує царю, що святиню насправді викрав він. Роздратований Аладін наказує спалити їх обох.

Герої готуються до страшної смерті, але до міста на поміч Аладіну й обложеним прибуває доблесна перська войовниця Клорінда. Бачачи приготування до страти й розпитавши про все городян, вона відразу розуміє, що герої не винуваті, а той, хто вніс християнське зображення до мечеті, вчинив тяжкий гріх за мусульманськими законами. Клорінда переконує царя звільнити Софронію та Оліндо.

В останній сцені поет разом з усіма іншими розповідає, що сталося з героями поеми після описаних тут подій. Попри трагізм цих спогадів, усі славлять любов — бо ж яка повноформатна (нехай навіть одноактна!) опера може обійтися без любові?

Зала київського Будинку актора в день прем’єри була заповнена вщерть. Вже з перших звуків прелюдії слухачів захопила музика — виразна й оригінальна, але водночас взорована на добрі класичні зразки (роль концертмейстера, під пальцями якої рояль створював ілюзію звучання цілого оркестру, виконувала сама композиторка Оксана Євсюкова).

Центральну й наскрізну партію поета Торквато Тассо, що виступає послідовно то учасником, то коментатором подій, з блиском виконав баритон Павло Бєльський.

Красивий бас Владислава Фоміних ідеально пасував до партії Аладіна, царя Єрусалима, — персонажа грізного, свавільного, але не позбавленого людських рис. Володар рідкісного голосу — контр-тенора — Вадим Мітряєв скупими засобами виліпив переконливий образ підступного чарівника Ісмена.

Лібретист Максим Стріха і композиторка Оксана Євсюкова на першому фото.

Наділена красивим сопрано і виграшною зовнішністю Тетяна Гриценко прекрасно впоралася з заголовною партією Софронії. Особливо виразно звучав її дует перед страшною стратою (яка, на щастя, не відбулася) разом із закоханим у неї Оліндо (тенор Роман Шнуренко).

Ансамбль провідних персонажів вдало завершувала в партії звитяжної і справедливої перської войовниці Клорінди наша знана мецо-сопрано Марія Буймістер. Зворушливим був оперний дебют учнів київської ДМШ №24 Едгара Бондаренка і Миколи Насєдкіна в ролях двох вартових.

У вступному слові лібретист Максим Стріха наголосив: ця опера — про любов, відданість, честь, самопожертву. А ще вона — про тяглість тієї великої європейської культурної традиції, яку уособлював колись поет Торквато Тассо і до якої тодішня Україна належала ще за його життя (і частиною якої так ніколи й не стала московщина, щитом проти дикості якої ми змушені бути для Європи сьогодні).

Максим Стріха наголосив: в історії нашої культури найбільш вершинними й актуальними виявлялися саме твори на сюжети світової класики (тут можна навести довгий перелік — від Кобзаревих «Єретика» та «Неофітів» — через Лесиних «Кассандру», «Камінного господаря» та «Одержиму» — й до «Снігу у Флоренції» Ліни Костенко).

По закінченні опери в залі Будинку актора довго не вщухали овації. Слухачі (а серед них були і знані музиканти, науковці та літератори, і просто кияни, небайдужі до мистецтва) по завершенні дії розпитували: коли оперу можна буде «вживу» почути вдруге?

На жаль, чіткої відповіді на це запитання наразі немає. Прем’єра відбулася винятково завдяки ентузіазму співаків і композиторки. Натомість для виконання вже не під рояль, а з оркестром потрібне буде сприяння якоїсь потужної державної культурної інституції (театру чи вишу). Організувати його в умовах воєнного часу буде дуже складно. Але композиторка Оксана Євсюкова та її команда вокалістів не втрачають надії.

Михайло ПЕРЕЯСЛАВЕЦЬ