Без дронів не повоюєш. Бійці Нацгвардії «Трактор» та «Ван Дамм» — про роль аеророзвідки на фронті

03.05.2023
Без дронів не повоюєш. Бійці Нацгвардії «Трактор» та «Ван Дамм» — про роль аеророзвідки на фронті

«Трактор» та «Ван Дамм» на завданні. (Фото МВС України)

Нинішня війна України з російськими загарбниками засвідчила нові реалії: аеророзвідка є надважливою під час проведення масштабних та локальних бойових дій.

 

Навіть звичайні дешеві дрони, без можливості скиду гранати чи іншого боєприпасу, є важливими, а ті, що моніторять простір навколо позицій, часто мають час життя не більше 30 хвилин.


Про те, як воює аеророзвідка бригади «Рубіж» та кого чекають нацгвардійці з «Гвардії наступу» в своїх лавах, розповіли «очі» 3-го батальйону («Свобода») бригади швидкого реагування Нацгвардії «Рубіж» — 26-річний Дмитро і 21-річний Костянтин, а простіше за позивними — «Трактор» і «Ван Дамм», які нині очолюють батальйонний спецпідрозділ аеророзвідки. Цей спецпідрозділ вони самі ж і готують, і навчають.

Торгівельники та історики

Цікаво, що до повномасштабного вторгнення «Трактор» працював менеджером із продажів. Після останнього повернення з-під Бахмута перше, що зробив, — одружився з коханою Валерією. Бо відчув, наскільки тонка грань життя, тож нічого не варто відкладати на потім.


Тоді як «Ван Дамм» проміняв студентські аудиторії історичного факультету Київського університету імені Бориса Грінченка на практичне творення історії.


«Сьогодні роль дронів на війні величезна. По-перше, це розвідка, це очі. Якщо раніше для того, щоб зрозуміти, що відбувається навколо, потрібно було відправляти в тил ворога людей, розвідгрупу, то зараз ти можеш просто підняти пташку в повітря і не ризикувати життям бійців. Також це коригування вогню та можливість бачити, де наші, а де вороги. Далі інформація потрапляє до артилерії, і вона чітко відпрацьовує», — повідомляють на сайті Нацгвардії МВС.

 

І додають: усім потрібно розуміти, що дронів сьогодні необхідно досить багато. Адже тривалість життя дрона на війні — 30 хвилин.


«На жаль, дрони на війні — це витратний матеріал, але за певних навичок можна мінімізувати втрати цих бортів. Хоча ці втрати все одно будуть, бо ми користуємося в більшості не військовими дронами, а апаратами цивільного призначення, для яких умови війни — це критичне навантаження, не передбачене умовами експлуатації. І тільки завдяки ентузіазму і винахідливості наших дронарів вони літають там, де за природою не мали б літати», — каже нацгвардієць Констянтин.

 

                                Семирічна Тетянка передала Дмитру «Трактору» 3 тисячі гривень на дрони.

 

Три тисячі на дрони від семирічної дівчинки

Той факт, що захисникам України потрібно якнайбільше дронів, розуміють навіть діти. Семирічна донька колишньої журналістки «УМ» Наталії Позняк-Хоменко — Тетяна — вирішила всі свої заощадження, а це три тисячі гривень, передати саме дронщикам батальйону «Свобода» Нацгвардії!


«Діти — наше дзеркало.  Ми можемо нічого їм не говорити, оберігати їх від війни. І все одно вони все бачать, чують — і хочуть бути схожими на нас… Тетянка запросила до нас у гості головного дронщика батальйону «Свобода» Дмитра «Трактора», щоб вручити йому три тисячі — всі свої дитячі заощадження. Вона побачила, що я збираю на дрони, і теж вирішила долучитися до доброї справи», — написала у соцмережах Позняк-Хоменко.

 

І додала: «У свої сім Тетянка, на жаль, знає про війну набагато більше, ніж хотілося б. Вона любить дивитися відео з дронів і питати: «Мамо, а що ти дивишся, дохлих м…ів?». Що іще вона каже про наших, прости Господи, сусідів, не буду цитувати… Хоча насправді це — про любов. Тетянка дуже любить свого татка, а тому хоче, щоб він якнайшвидше повернувся додому. І щоб усі його побратими повернулися додому. Щоб мама не плакала, повертаючись із чергових похоронів чи зустрічаючи знайоме фото в ФБ. А для цього потрібні дрони. Тому вона свої три тисячі віддала на дрони».


Зауважимо, що батько Тетянки — Олександр Хоменко — захищає Україну в лавах Нацгвардії і має позивний «Історик».

                                        Аеророзвідники під час роботи. 

 

Його дружина додає: «Днями побачила в ФБ, як один англійський журналіст звернувся до української колеги  із запитанням: «У чому секрет вашої незламності?». Як на мене, весь секрет — саме в цій любові. І бажанні бути причетними навіть у малюків».

«Дзеркальна» тактика

Бійці бригади НГУ «Рубіж» також розповіли про те, що росіяни починають використовувати нашу тактику. В них є нічні дрони, вони застосовують ВОГи-скиди, вони коригують артилерію і скидають боєприпаси. І це є реальна проблема. Єдиний вихід — йти вперед і шукати нові варіанти.


«Нам потрібне визнання аеророзвідки як окремого підрозділу, що має своє командування, своє забезпечення і людей, які знають, як це працює. Коли розрахунком командує людина, яка не розуміє, як це працює, нічого доброго з цього не вийде. У нас свого часу з Костею була війна за те, щоб нам дали свободу дій. Коли нам дали свободу — пішов результат. Коли свободи не було — особливої користі з нас теж не було. Пілоти самі мають визначати, де вони мають бути. Якщо командир визначає, де їм бути, — а він в 90% випадків не розуміє всієї специфіки справи, — толку не буде. Бо йому з погляду тактики може бути вигідно поставити розрахунок тут, але операторам це невигідно, бо вони звідти нічого не побачать», — розповідає нацгвардієць Дмитро.

                                                             Захисникам України потрібно більше дронів.


Також хлопці впевнені, що зараз нам усім потрібно докласти максимум зусиль, щоб мститися за загиблих друзів, за знищені міста і села. Вони закликають усіх умотивованих вступати до «Гвардії наступу».


«Нам потрібні і дронщики, і стрільці, і БТРщики. Нам усі потрібні. Але нам потрібні лише добровольці, ті, хто розуміє, куди він іде і для чого. Так, зараз є велика проблема з такими вмотивованими людьми. Але нам не потрібні люди, яких відправили на передову як покарання за перевищення швидкості чи якісь злочини. Передова — не виправна колонія. Але якщо людина хоче, якщо людина розуміє, що може бути корисною, — ми навчимо всього, що вміємо самі, а в майбутньому, може, ще він нас буде вчити», — завершує розповідь Дмитро.