Театр Сонця в країні війни. Легендарна режисерка Аріан Мнушкін поділилася досвідом у Києві

Уперше від часу повномасштабного вторгнення росії в Україну до Києва завітав все­світньовідомий паризький «Театр дю Солей» (Театр Сонця) на чолі з легендарною режисеркою Аріан Мнушкін.

Упродовж двох тижнів французькі митці безкоштовно проводили воркшопи з акторської майстерності, ділилися досвідом та підтримували українців у цей непростий для кожного з нас час.

Цей унікальний творчий колектив у своїй філософії віді­йшов від розуміння театру як архітектурної інституції, надавши перевагу не споруді як такій.

Обравши концепцію «театральної компанії», режисерка базує етику трупи на елементарних правилах: усі професії рівні, усі отримують однакову зарплату, вся компанія бере участь у щоденному управлінні театром. Режисерський метод Аріан грунтується на засадах фізичного театру та імпровізації.

Цей театр часто називають політичним, оскільки документальні епоси пані Мнушкін присвячені гострим темам — від сучасних воєн до хвиль мігрантів: «І раптом ночі стали безсонними» 1997 рік, «Останній караван-сарай» 2003—2005 рр., «Барабан і греблі» 2000 р. Під час підготовки останньої вистави режисерка разом з акторами шість тижнів провела в різних країнах Південно-Східної Азії, вивчаючи культуру Японії, Китаю, В’єтнаму і Кореї.

Унаслідок численних творчих експедицій Швецією, Чилі, Великобританією, Індією, у 2014 році виникло поняття «кочової школи». Так званого театру-школи, орієнтованого на навчання молодих колег та навчання молодих глядачів. Він собою об’єднує близько сотні людей різних професій.

І є не тільки школою для акторів, а й школою життя, де театр не може існувати поза суспільством і наголошує на відповідальності кожного у цьому світі. Це не теорія, а практика, яку актори збирали й удосконалювали протягом 60 років.

У Київській опері щодня по 6-8 годин відбувались заняття з акторами, студентами, аматорами з різних міст України. На репетиціях артисти намагались повністю «відпустити» себе, щоб отримати різний досвід: хороший і поганий. Залишали за лаштунками «багаж» повсякденного життя, щоб сповна віддатися мистецтву театру, поезії, формам, аби перевтілюватись…

«Кочова школа» в Києві — це уклін. Це реверанс, — каже Аріан Мнушкін. — Уклін тим, хто бореться за життя, свободу, демократію проти цілої армії купки злочинних негідників, які ведуть до катастрофи одурманений та засліплений народ, поневолений століттями народ, якому вішають лапшу на вуха про маревні завоювання тоталітарної імперії, яка Слава Богу, зникла».

Події проводилися за ініціативи «Театру дю Солей» у партнерстві з Національною спілкою театральних діячів України з метою підтримки і солідарності з українськими діячами театру, які працюють в умовах військового часу.