«Фурія», «Мольфар» і «Мавка»: як умільці з Полтави створюють «бандеромобілі» для фронту

Команда волонтерів-механіків, що є лише однією з ланок потужної волонтерської організації «Полтавський батальйон небайдужих», займається пошуком, купівлею, ремонтом, а також переобладнанням на пікапи, бронюванням транспорт­них засобів для наших оборонців.

Очолюють цей напрямок роботи підприємці Едуард Орлеан, Микола Копейкін та Роман Людвік.

Узагалі волонтери відновлюють уживані автомобілі для ЗСУ, придбані за волонтерські кошти, із 2014 року.

Та особливо цей процес активізувався з початком широкомасштабного вторгнення окупаційних військ рашистської федерації.

Щонайменше трьом десяткам транспортних засобів, що вже були у вжитку, вправні майстри дали друге життя й передали їх нашим армійцям на фронт, зокрема на Харківський та Донецький напрямки.

Кожному «бандеромобілю» дають назву

«Роман із 2014-го постійно возив «гуманітарку» на передній край нашої оборони на сході України, а я якось передавав через нього військовим автозапчастини — отак ми з ним і познайомилися. Важко сказати, скільки зараз людей у нашій команді, адже за потреби постійно хтось долучається, — розповідає Едуард Орлеан.

— Якщо ж говорити про кістяк, то, окрім Романа Людвіка, котрий здебільшого утрясає організаційні питання, це Микола Копейкін, я та мій друг Руслан Ісаков, з яким працюємо в моїй майстерні, зокрема робимо ремонт двигунів, ходової частини, трансмісії, електричної системи автомобіля. Майстер з обробки металу Микола Копейкін з напарником Олександром Дмитренком виконують кузовні роботи. Один з наймолодших членів нашої команди — Станіслав Безноско — активно долучився до останніх робіт. Приєднуються і зварювальники, а також механіки, які ремонтують для нас карбюратори, тощо. А швачка Олена Круковська шиє брезентові тенти для пікапів».

Едуард зголосився показати мені перший «бандеромобіль» — позашляховик «Нива», з якого після відкритого збройного нападу країни-агресора все й почалося.

Після відновлення автомобіль сприяв нашим оборонцям у виконанні бойових завдань на передовій, аж поки став непридатним для використання. Із допомогою евакуатора його доправили до Полтави в надії відремонтувати вдруге. Коли ж стало зрозуміло, що він уже не підлягає ремонту, тоді його лишили як донора — на запчастини для інших автомашин.

«Наш другий «бандеромобіль» також відслужив на 5+ на Харківському напрямку, проте одного разу був обстріляний ворогом із ручного протитанкового гранатомета, — описує подробиці чоловік. — А третій «бандеромобіль» потрапив під мінометний обстріл десь під Авдіївкою, був увесь прошитий осколками, відтак бійці змушені були покинути його на лінії вогню. Усім відомо, що автомашини на передовій, на жаль, довго не живуть».

Роман Людвік на фоні одного з пікапів, який передали нашим захисникам
на Донецький напрямок.

Першу відновлену полтавцями автівку самі військові назвали «Фурією». Відтоді й у команді волонтерів-механіків прижилася традиція давати назву кожному наступному «бандеромобілю».

«Бо, як нам здається, у такому разі авто нібито відчуває про себе турботу — і тоді на фронті від нього більша віддача. Тож, окрім «Фурії», у нас були і «Троя», і «Мавка», і «Відьма», і «Гама», і «Мольфар», — наводить приклади назв Роман Людвік. — Автівка Ford, яка нині на завершальній стадії відновлення, дістала назву «Синергія». Також наші механіки зараз чаклують над «Драконом».

Поміж іншого полтавські умільці переобладнують старі автомобілі на пікапи. Едуард Орлеан зізнається, що давно виношував таку ідею. Аж тут самі військові почали про це просити. Спершу полтавці почали переобладнувати на пікапи ВАЗ-2108, а згодом у хід пішли «Ниви».

«Бачте, та ж «Нива» — дуже незручна для армійців автівка: у ній задня частина, як-то кажуть, ні туди ні сюди, — доводить Едуард. — Але позашляховик одразу ж стає для військових дуже цікавим транспортним засобом, якщо оту задню частину зрізати і зробити кузов, у якому можна перевозити боєкомлект, а за потреби — відкрити відкидний борт і розмістити ноші з пораненим, якого потрібно евакуювати. Виїхавши на пікапі на бойове завдання, бійці можуть легко вискакувати з кузова й заскакувати назад».

На рахунку полтавських умільців уже 9 пікапів, відправлених на фронт, і 10-й — у роботі. Усе це стало можливим, зокрема, й завдяки золотим рукам справжніх професіоналів своєї справи Миколи Копейкіна та Олександра Дмитренка.

«Я просто виконую свою роботу. Добре чи погано — збоку видніше, — пан Микола говорить небагатослівно. — Мій робочий день починається о 8-й годині й часто закінчується о 22-й. Відкладаю всі справи на потім і насамперед займаюся тим, що призначене для армії. Загалом немає нічого неможливого — ставай і роби. Так, фізично це нелегко, але то дрібниці. Головне — з отих «драндулетів» зробити транспортні засоби, які б послугували нашим хлопцям на передовій».

Оскільки один із пікапів повернувся до Полтави на техоб­слуговування, мала змогу на власні очі побачити витвір рук наших умільців. Мене, зокрема, вразило те, що в салоні цього позашляховика полтавці встановили навіть камери нічного бачення, що дає змогу пересуватися на ньому вночі без світла фар.

Бронюють автомобілі, зважаючи на потужність двигуна

«У принципі, на пікап можна перетворити будь-яку автомашину, — «просвітлює» мене Едуард. — Торік навесні й улітку ми зробили три пікапи з ВАЗ-2108 (інакше кажучи, з «вісімки»). Єдиний мінус такого авто у відсутності повного приводу. Поки немає опадів, мотатися на ньому можна як по асфальту, так і по бездоріжжю. У разі ж, якщо ж багнюка по коліно, воно, безумовно, не надто підходить».

Останнього разу вже самі військові передали полтавським майстрам «Ниву», аби ті її не лише відремонтували, а й зробили з неї пікап. Автівка встигла «повоювати» в «гарячих» точках.

Волонтер із Дніпра Олег Петляков, котрий має зв’язок із нашими захисниками і з яким тісно співпрацюють полтавські умільці, пригнав позашляховик з-під Гуляйполя до Дніпра, а вже звідти його забрав Едуард Орлеан.

За словами Едуарда, зараз його колеги займаються ремонтом ходової частини, гальмівної системи автомобіля. А після завершення цих робіт почнуть трансформувати задню частину на кузов.

«До речі, на нас уже виходили військові з пропозицією робити пікапи з повноцінних джипів. Поки що не маємо такого досвіду. Та, як мовиться, не святі горшки ліплять», — усміхається чоловік.

Отак відбувається народження пікапа.

Відновлюють, переробляють автівки герої цього матеріалу за донати звичайних полтавців. Едуард Орлеан констатує: варто в разі нагальної потреби кинути клич у групі в соцмережі, як люди одразу ж відгукуються.

Допомагають і його родичі, і друзі з-за кордону. Коли ж кошти від благодійників не надходять, волонтери жертвують свої кревні. Зауважують, що гроші на власні потреби зароблятимуть уже після війни. Хоч, бува, до конкретних робіт долучаються не лише окремі співвітчизники, а й цілі підприємства.

«До речі, одне з підприємств на початку повномасштабної війни навіть безкоштовно робило бронювання відремонтованих нами «Нив» (зараз воно має скруту з металом), — конкретизує Едуард. — Щоправда, згодом ми відмовилися від створення в автомобілях захисного кокона зі зносостійкої сталі, бо бійці скаржаться, що такі транспортні засоби стають надто важкі».

Та, перш ніж дійти такого висновку, полтавські умільці освоїли складну й далеко не дешеву процедуру бронювання легкових автомобілів. Першою пробною автівкою став уже згаданий позашляховик «Нива», згодом найменований «Фурією».

У ньому забронювали навіть вікна й хотіли покрити бронею дах. Спереду металеві смуги захищали радіатор. Стали виїжджати, а авто ледве рухається, що й не дивно, адже на його бронювання витратили кількасот кілограмів металу.

Отак, набиваючи шишок на лобі, набували досвіду. Мої співрозмовники констатують: військові потім зрізали броню, яка ускладнювала пересування транспортного засобу. Тепер у пікапах майстри здебільшого обмежуються бронюванням перегородки між кабіною та кузовом, а також заднього борту. А загалом бронюють автомобілі, зважаючи на потужність двигуна.

«Он бачите, лежить транспортерна стрічка, — вказує рукою Роман Людвік. — Так от, зазвичай ми викидаємо із салону авто всі легкозаймисті матеріали й натомість обшиваємо його цією стрічкою. З її допомогою робимо додатковий захист автомобіля. Звичайно, навіть у три шари в поєднанні з тонким металом кулі вона не втримає (за винятком, можливо, тієї, що випущена з неблизької відстані).

Однак були прецеденти, коли військові телефонували й ділилися радісною новиною: транспортерна стрічка, якою ми обшили боки автівки, їх врятувала — у ній застрягли уламки снаряда. Тож часом навіть речі, на які ніхто не покладає великих надій, рятують життя. Не так давно прямо з фронту доправили нам на ремонт мікроавтобус, увесь корпус якого був посічений осколками.

Жодне скло в ньому не вціліло, одних бокових дверей узагалі не було — їх винесла вибухова хвиля. Отакий вигляд мають транспортні засоби, які вже побували в зоні бойових дій. При цьому бус був на ходу. Відновивши його, наші майстри навіть зовні повністю опоясали корпус транспортерною стрічкою. Той мікроавтобус уже знову вирушив на передову. До речі, транспортерну стрічку ми завжди шукаємо — це досить вартісна й дефіцитна річ, яку можна дістати хіба що на підприємствах».

Буває, волонтерам дарують автівки для військових

На ремонт одного автомобіля залежно від його складності майстри витрачають від тижня до 1,5 місяця. Оскільки наших земляків уже знають чимало військових, то частенько просять «полатати» автомобілі, які допомагали їм виконувати бойові завдання на передньому краї нашої оборони.

«Це не обов’язково наші автівки, — уточнює Роман. — От сьогодні прибув із передової легковик Nissan Navara. Із цілих стекол у ньому лише бокове. Оскільки він ще й потрапив в аварію, там не відчиняються ліві (водійські) двері. Наші хлопці вже чаклують і над цією автівкою — виконують зварювальні роботи. На черзі — заміна лобового скла, дверей, рихтування інших частин кузова. Тут варто згадати СТО компанії «ДІНІТРОЛ», де завжди допомагають із ремонтом техніки для військових, причому не тільки нам. От і зараз там ремонтують одразу два джипи».

«Завтра ще одне авто має прибути з ремонту ходової частини. Перед тим як розпочати зварювальні роботи, його треба повністю розібрати. Так от, доручаю цю справу своїм синам — 19-річному Костянтину й 17-річному Максиму. І вони вдвох чудово з цим справляються, — хвалиться Едуард.

— Загалом до передачі військовим автомобіль проходить через руки дуже багатьох людей. Відрадно, що іноді допомога несподівано надходить звідти, звідки її не чекаєш. Скажімо, один клієнт, дізнавшись про мою волонтерську діяльність, підкинув у великій кількості метал — щонайменше на 500 доларів. А він нам завжди потрібен. Наприклад, щоб перетворити «Ниву» на пікап, самого тільки металу витрачаємо десь на шість тисяч гривень».

А загалом таке відремонтоване, переобладнане авто (разом із витратами на його купівлю), за словами моїх співрозмовників, обходиться приблизно у три тисячі доларів — чи не вдвічі дешевше, аніж пригнані з-за кордону іномарки. Ще однією перевагою є те, що й деталі для нього знайти набагато легше. «Звісно, зважаючи на наш досвід, краще придбати вживане авто десь за 2,5 тисячі доларів, яке не потребує складного ремонту, — пояснює Едуард. — Бо в нас були й автівки, куплені за 1,5 тисячі доларів, то там ще й ремонт обійшовся приблизно в таку ж суму».

Олександр Дмитренко, Едуард Орлеан та Роман Людвік біля автомобілів,
готових до відправки на передову.

Іще така деталь: перед тим як відправити автомобіль військовим, його салон заповнюють продуктами й усілякими потрібними на фронті речами.

«Волонтерки з «Полтавського батальйону небайдужих» постійно передають газові балончики для плиток, «нагрівайки», засоби гігієни тощо, — перелічує Роман. — Жіночки від початку холодів в’яжуть теплі шкарпетки. Скільки їх передали нашим воякам — годі й порахувати. У нас є волонтерка Алла Крутова, яка щоразу готує такі смаколики — просто пальці оближеш. І інші дівчата стоять біля плити — схиляємо й перед ними голови. Як правило, кожну автівку стараємося освячувати. Останню, до речі, освятив сам владика Федір, митрополит Полтавський і Кременчуцький».

Буває й так, що волонтерам дарують авто для військових. Роман Людвік пригадує: якось зателефонувала одна жіночка з Яківців і поінформувала, що готова віддати для потреб наших оборонців «вісімку»: відколи не стало її чоловіка, та стоїть «мертвим вантажем». Оглянувши автівку, Роман з Едуардом забрали її. І, відремонтувавши, відправили на фронт.

«Загалом нам не одне авто подарували, — констатує Едуард Орлеан. — Скажімо, один полтавець на початку повномасштабної війни віддав даром «Ниву», а другий — «Жигулі». Ford, який нині в нас на ремонті, теж торік передав безкоштовно один чоловік. Із цим пов’язана така історія: моя мама, їдучи в таксі, розговорилася з водієм, зокрема повідавши йому про нашу допомогу армії на волонтерських засадах. Той попросив мій номер телефону, а невдовзі зателефонував і повідомив, що може віддати автомашину для військових.

Вона, звичайно, була страшненька. Проте зараз її ремонт на завершальній стадії. Сподіваюся, уже невдовзі, як і попередні наші автівки, вона вирушить на передову. Ще один приклад: у бабусі мого приятеля була «вісімка», на якій вона вже не їздила. Недовго думаючи, він продав нам її за символічну плату. А ми дали їй друге життя, зробивши з неї пікап. У підсумку й бабуся, і онук були дуже задоволені, бо з тією автівкою в них пов’язано багато приємних спогадів».

Варто сказати, що військові вже встигли оцінити всі достоїнства техніки, що пройшла через руки полтавських умільців. Ось як один із бійців відгукується про автівку, якій наші волонтери-механіки дали назву «Відьма»: «Велика вам дяка за те, що довірили нам «відьмочку». Вона неодноразово рятувала нас у вкрай важких ситуаціях».

Наші герої запевняють, що підтримують постійний зв’язок із вояками, яким передають свої автомобілі, бо їм цікаво знати, як останні «поводяться» на війні.

«Одному підрозділу, який, зокрема, звільняв від російських окупантів Харківщину, ми підкинули чотири «Ниви» й «уазик» — усього п’ять автомобілів. В іншому підрозділі, на замовлення бійців якого нині переобладнуємо «Ниву» на пікап, уже допомагає виконувати бойові завдання ще одна наша автівка. Звісно, відновлення, переобладнання та бронювання автомобілів вимагає значних затрат часу й сил. Але, знаєте, усе це затягує. І вже без цього якось нецікаво жити», — зізнається насамкінець Едуард.

«Усіх нас поєднує одне бажання — щоб ця кровопролитна війна якомога швидше завершилася нашою перемогою й військові повернулися додому живими та неушкодженими», — додає Роман.