Барви оборони Бахмута: «Мелодія кави, коли війна» й інші понад сто робіт «Весняного салону» у Львові

Набувають творчого ритму відновлені керівництвом Львівської обласної організації Національної спілки художників України виставкові «салони».

Перший тривалий вимушений «антракт» був спричинений ще агресивним коронавірусом позаминулого року.

У жовтні минулого відбувся «Осінній салон», приурочений 80-річчю Української повстанської армії, в центрі якої постав легендарний художник-графік Ніл Хасевич.

Актуальність цієї ювілейної тематики у зв’язку з повномасштабною московською навалою на Україну була очевидною.

А наприкінці нинішнього березня проведено вернісаж «Весняного салону», який присвятили обороні Бахмута. «Фортеця Бахмут — всі молитви наші тут», як величають її у популярній пісні, символізує незламність та героїзм наших Збройних сил.

І справа не в порах року, що мають свої природні принади, а в історико-суспільній значимості подій, які переживає країна. Часові та географічні віддалі «салонів» наче різняться, але за ідейно-політичною, патріотичною суттю збігаються, рідняться.

Головний лейтмотив — самовідданий, жертовний спротив українців рашистській орді як у минулому, так і в теперішньому столітті, необхідність шанувати, пам’ятати та увічнювати героїв.

Експресія абстракцій, площі та брами

Майже 120 авторів виставили 135 живописних, графічних, пластичних та декоративно-ужиткових робіт у двох просторих залах Палацу мистецтв.

Голова обласної спілчанської організації, народний художник України, професор Ігор Гавришкевич, відкриваючи вернісаж, ви­клав позицію спілчан, котра солідаризується з народною боротьбою, відкинув будь-які натяки, що «мистецтво поза політикою», як це лунає в окремих зарубіжних діячів культури й спорту.

«Ця виставка не самою тематикою, а тим нашим духом, який переданий навіть у квітах, які ми тут бачимо, в цій експресії абстракцій, в інших творах передана нашим героям, які захищають нашу незалежність. Я вдячний усім мист­цям, хто відчув цей дух єдності і приніс свої твори сюди, щоб разом продемонструвати свій дух солідарності з тими всіма борцями за Незалежність України, і зокрема цій посвяті оборони героїчного міста Бахмута», — зазначив Ігор Гавришкевич.

«Весняний салон-2023» у Львівському палаці мистецтв.

Зрозуміло, не треба було очікувати, що кожний з експонованих творів фіксує двоборство, якусь бойову ситуацію, батальну сцену тощо. З експонованих трьох робіт пана Гавришкевича виділимо полотно під загадковою назвою «Мелодія кави, коли війна».

Її сюжет ускладнений, хоча зображений доволі реалістично: жінка за столом, перед нею букет квітів, горнятко кави, поруч гітара. За словами автора полотна, квіти призначені для дорогої людини, яка загинула, львівська кава та звуки гітари повинні наснажити, додати енергії зажуреній жінці, щоб жити, не впадати у відчай.  

Можна досхочу фантазувати над полотном. Воно не одне. Як і раніше, низка виставлених робіт виконані в аналогічних загадково-символічних варіантах; ба більше: абстрактно-формалістичній манері — такій «немилій», «ворожій» для покійного комуністичного режиму, що вимагає певних зусиль, аби вникнути в авторський намір у зображених лініях, кольорах, композиціях.

Одначе ніхто з таких авторів не працює бездумно, змушує новітніми (авторськими) прийомами під умовно-філософськими назвами задумуватися, заохочувати глядача до спілкування, диспутів. Буває, останній побачить те, на що автор і не розраховував. У тому сила творів цього жанру та водночас слабкість, бо не кожний збирається вникати в загадкові авторські ребуси, то й часто не затримується біля них.

Логічно, більшість творів відповідає назві «салону»: пробудження, відкритість природи, живописні краєвиди, буяння розмаїтих квітів — кольорово-насичених, яскравих та приглушених, гармонійних, виконаних інколи пастезно.

Напевно, багатьом, як і мені, імпонують роботи М. Могилата, І. Кметика, О. Сколоздри, Д. Коштура, І. Проціва, Г. Рожняка, П. Сипняка, О. Гук-Фіголь, О. Зозулі, Ю. Бандери, В. Стогнута, Т. Могилат, Л. Скопа, Р. Гарбуза та інших. Вони побачені, зафіксовані в різних місцевостях України, свідчать про її неповторність і красу, яку плюндрує ворог і яку треба захищати.

Представили понад сто картин львівських художників.
Фото з сайту loda.gov.ua.

На таку захисну турботу заслуговує й духовна столиця України, за авторитетними оцінками, одне з найкрасивіших міст Європи — Львів з його архітектурними пам’ятками. Здається, жоден «салон» не обходився, аби на ньому не були презентовані історичні об’єкти, ведути. Не став винятком і теперішній «салон».

Художників І. Гап’яка привабила «Площа Ринок» (колись називали її просто Ринок), Є. Потапова «Площа Галицька», Д. Вола «Галицька брама» — своєрідний переспів кількох минулих графічних робіт найвишуканішої та найбільш облагородженої фортифікаційної міської споруди середньовіччя.

Війна змінює світ

Значну виставкову територію займають твори соціального призначення, в центрі якої — людина в різних ситуаціях, головний рушій колишніх та сьогоденних процесів. Вона узагальнена або конкретно-історична.

Заслуговує уваги одна з кількох пластичних робіт, невеличка статуетка (до 40 см) Л. Яремчука «Серед степу широкого...» Завдяки мінімальним рельєфним прийомам створено напрочуд виразний жіночий силует, у котрому проглядається личко Богородиці, без сумніву, «на Вкраїні милій», якщо продовжити рядок «Заповіту» Т. Шевченка.

На малювання «Катерини» Я. Баландюха, напевно, наснажили свята великомучениця Катерина Александрійська, недоля Шевченкової Катерини та геніальної Катерини Білокур.

Художник витворив збірний образ спрацьованої, жертовної української жінки, яка допомагає фронту, рятує немічних людей, безпритульних дітей.

Давній опришківський спротив М. Демцьо поповнив портретом незабутнього та оспіваного «Довбуша» (справжнє прізвище Довбущук). О. Крохмалюк експонував безіменний портрет під лаконічною назвою «Друг».

Фото — реалістичне зображення, не становить зусиль багатьом пізнати в ньому вбитого і пограбованого кілька років тому художника В. Федорука, з яким працював в Академії мистецтв.

У розмаїте, життєствердне та драматичне сьогодення ведуть мажорні роботи «Джаз 1», «Забава 2» М. Грималюка. В антиподи їм напрошується «Оркестр» І. Голікова, де з диригентом, як відомо, ритм утримує барабанщик.

У даному разі він гамселить по людських черепах (!). Жорстока правда? Мінорного настрою додають полотна Т. Волошенко «Викрадене дитинство», В. Литвина «Війна змінює світ».

І все ж відчуття переможного оптимізму прочитуємо у творах А. Слободяна «Народження воїна», І. Фартух «Два світи: Хлопець ЗСУ. Дівчина ЗСУ», Б. Білінчука «Народжений в Україні».

І про Бучу

На своєрідний пролог та епілог «салону» заслуговує твір В. Слєпченка «Побратими 3-ї роти». Знавці одразу згадають заборонений окупаційним режимом роман «Третя Рота» Володимира Сосюри — учасника визвольних змагань у лавах Української народної республіки.

Та річ не в тім, написав художник твір під впливом роману чи насправді існує ця рота, а в побратимах. Вони є, вони кують перемогу. Напевно, прототипами зображених бійців були реальні постаті, які оточують нашого Пророка — Тараса Шевченка.

Він рядовий, «приписаний» до них, як у молодому віці, у формі засланого царизмом у солдати «без права писати і малювати». Над ними, побратимами, витають його закличні слова: «Свою Україну любіть,/ Любіть її... Во время люте,/ В остатню тяжкую минуту / За неї Господа моліть». Люблять вони Україну, моляться за неї, захищають від навали.

Бахмут. Архівне фото.

Напрошується сказати ще про один вернісаж у Львові. Майже впродовж березня — початку квітня експонував понад 50 живописних і графічних творів у залі «Зелена канапа» 65-річний Анатолій Фурлет із Чернівців.

Діапазон його уявлень, фантазій реального та чуттєвого, містичного світу надзвичайно широкий і глибокий, що заслуговує на окрему, спеціальну мову. Вона озвучена в тій чи іншій формі та масштабах. Обмежусь лише інформацією з його життєвої дороги, що пролягла по Хмельниччині, Київщині, де десятки років творив, навчав мистецьких студій дітей.

У «славному місті Буча», як пише він у посвяті в солідному альбомі, виданому за сприяння міської влади, за що їй вдячний, застала його широкомасштабна московська навала. На що перетворила вона містечко — знає світ. Анатолій навідався сюди після його звільнення.

Будинок, у якому жив, малював, дивом уцілів, але не «завітати» до нього «асвабадітєлі» не могли: виламали двері, покрали побутові речі, інструменти, — полотен не чіпали! А хтось назве їх дикунами. Якщо послухати кремлівську пропаганду, це «носії цивілізації», «людських, християнських чеснот» і т. д., і т. п. «Досить!» — вигукне той, хто наївно чекав «русскава міра».

Розвінчувати ворожу пропаганду, утверджувати національні ідеали можливо тільки у вільному, демократичному суспільстві, що створює умови для творчого процесу, який демонструє Львів.

Володимир БАДЯК