Де хочуть жити мешканці Донбасу сьогодні: в росії чи в Україні?

Вторгнення росії в Україну розпочалося ще в далекому 2014 році на землі Донбасу та Криму.

Весь цей час війна тривала не тільки за території, а й на інформаційному фронті.

Ворог намагався переконати жителів окупованих регіонів у провині українського уряду в цьому конфлікті, виправдовуючи свої дії через медіа, які використовують велику кількість фейків та пропаганди.

В очах мирного населення москалі прагнули виглядати героями, які захищають «братський народ» від впливу «українських фашистів та нацистів».

Звісно, на телебаченні та в ЗМІ публікували купу фейкової інформації, яка нібито підтверджує той факт, що росія — відважний рятівник, а уряд України — ворог, який затуманив розум людям під впливом НАТО.

А тих, хто вважав інакше і дотримувався про­української позиції, жорстоко карали. Відомі випадки застосування фізичної сили проти мирного населення за дії на підтримку наших солдатів, поширення матеріалів українських ЗМІ та публічні висловлювання проти підкупленої влади Донбасу чи росії.

Крім того, що подібні вчинки протизаконні навіть за кодексом рф, вони свідчать про повну нелюдяність і божевілля тих, хто їх чинить. І найстрашніше те, що вони залишаються безкарними.

Загалом люди дуже залякані, зазомбовані та навіть підкуплені і практично не мають доступу до українських ЗМІ, оскільки це суворо заборонено та активно блокується урядом. Тому місцевим мешканцям доводиться підтримувати проросійську політику під дулом автомата на очах у влади.

У результаті досить тривалого життя в таких умовах у середовищі брехні та різного виду маніпуляцій багато хто починає несвідомо вірити в те, що їм подається, як істина.

А ще у людей майже немає інших джерел інформації, окрім російського телебачення та медіа. Хтось, кому вдається знайти альтернативні новини, знає всю правду і мовчить заради особистої безпеки та збереження життя, благополуччя своєї сім’ї, а хтось тепер дійсно вважає, що їх рятують від нацистів, які сидять при владі у Києві та виконують накази США.

Ці люди щиро не бажають повернення до України. А щодо підконтрольних Україні територій Донбасу, там мешканці усі роки війни уважно спостерігають за життям по той бік фронту. І ці спостереження — найкращий аргумент для вибору на користь України.

Вони побачили те, що сталося, наприклад, з ОРДЛО, з людьми, що живуть у Луганську, Донецьку. І якщо у людей з підконтрольних Україні територій і були якісь ілюзії щодо можливого відокремлення від України, то більшість таких ілюзій вже точно зникла. Звісно, залишається якийсь відсоток людей, що продовжують вірити у ворожість Києва, не бажають жити в Україні, ненавидять усе українське. Але він — невеликий.

Офіційна статистика станом на 2020 рік

Дані спільного соціологічного дослідження Українського інституту майбутнього та «Дзеркала тижня. Україна», проведеного компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп», говорять про те, що 50,9% жителів окупованих територій Луганської та Донецької областей вважають, що нинішні території ОРДЛО­ мають стати частиною росії. 13,4% мають схожу думку з невеликою відмінністю. Вони хочуть стати «частиною росії, але з особливим статусом».

Лише 5,1% опитаних мешканців ОРДЛО хочуть «бути частиною України по-старому». 13,4% вбачають підконтрольні «Л/ДНР» території «частиною України, але з особливим статусом». А ось незалежності і від України, і від росії хочуть 16,2% опитаних.

Опитування станом на лютий 2023 року

Велика частина населення окупованого Донбасу, покинувши свій будинок, виїхала на підконтрольну територію України. Також є відсоток тих, хто виїхав до росії. Але є ті, хто вирішив залишитись у себе вдома. Здебільшого, це люди пенсійного віку і ті, хто не має змоги виїхати.

Оскільки я сама з Донбасу, то провела невелике опитування серед знайомих (10 осіб), які там ще проживають зараз, поставивши їм запитання: «Хотіли б ви жити в Україні чи в росії?» та попросивши аргументувати власну позицію. Варто зазначити, що дехто навідріз відмовився відповідати, що свідчить про страх висловлювати свою позицію.

«Насправді зараз уже не має значення, під яким прапором буде мир. Головне, щоб він нарешті настав. Щоб люди нормально жили, вистачало грошей на продукти, а не постійно думали про те, що в будинок може прилетіти ракета. Це дуже страшно. Раніше я була за Україну, до прийняття «Л/ДНР» до складу росії, зараз же стало вже байдуже, бо зникла віра в те, що ми колись зможемо возз’єднатися з вами. І основні думки, які крутяться в моїй голові, — про те, як вижити, як прогодувати сина, виховати його й дати освіту в нормальних умовах. Політика мене не цікавить», — Інна, 40 років.

 Половина опитаних, а саме п’ять осіб із десяти, дотримуються такої позиції. Їхня основна мета полягає саме у виживанні та вирішенні власних проблем, а щодо громадянської позиції та політики вони не замислюються. Буде Україна — добре, буде росія — теж нормально. Головне, щоб не бомбили та були гроші.

«Я не хочу жити в Україні. Просто тому, що більше не підтримую дії уряду цієї держави та менталітет мешканців. Мало хто розуміє, що всім керує Америка, яка рано чи пізно напала б на росію. Українці для них пішаки, якими легко керувати у власних цілях. Російський народ почав захищати Донбас і тих, хто цього потребував, щоб таким чином надати безпеку й собі надалі. Так, я знаю про Бучу, Ізюм тощо. Хоч як би сумно це було, але це дуже жорстока війна, трапляється всяке. Дії військових, які знущалися з мирних українців, я не підтримую. Недоумків, на жаль, вистачає і серед військових. Але українці звинувачують увесь російський народ. А тих, хто намагається допомогти, перепрошує за свій уряд та дії російських солдатів у Бучі, інших містах, просто посилають. Хоча вони чудово розуміють, що у росії небезпечно виходити на мітинги, влаштовувати протести. Українці бажають смерті тим, хто цього не заслуговує, і чим вони тоді кращі? Я розумію, що їхні мізки промили пропагандою, але сила в тому, щоб завжди залишатися людяним», — Михайло, 68 років.

Такої думки з незначними відмінностями дотримуються троє з десяти опитаних. Це люди пенсійного віку, які з доступних джерел новин мають російське телебачення та родичів, знайомих із росії.

«Особисто я завжди хотіла жити в Україні й ніколи не змінювала цього бажання. Я українка, це моя країна, мої люди. І я не сумніваюся, що перемога буде саме за нами, просто треба почекати та вірити у це щиро. Я впевнена, що серед донеччан є ті, хто міркує так само, і їх багато, як мінімум, у моєму оточенні. Але висловлювати таку думку вголос досить ризиковано, і ніхто цього не робить. А якщо й висловлюють, то лише тим, кому дуже довіряють. Адже ці виродки неадекватні, роблять, що їм заманеться з тими, хто щось сказав проти росії. Це я можу тобі сказати, бо впевнена, що ти не російський шпигун, а хтось може засумніватися та відмовитись відповідати», — Аліна, 20 років.

Так вважають двоє з опитаних десяти осіб. За їхньою інформацією, такої ж позиції дотримуються багато хто з їхнього оточення, в основному, це молодь, яка має доступ до українських та міжнародних новин, має навички критичного мислення і робить власні висновки, не слухаючи російських політиків.

Отже, виходить, серед тих, хто погодився відповісти на запитання, для 50% опитаних не має значення, під яким прапором жити. 30% підтримують росію і хочуть жити там, і 20% тих, хто вважає себе українцем і чекає на повернення цієї території під контроль України.

Загалом, люди злі одне на одного, кожен прагне довести іншому свою точку зору. Сумно, що серед українців, а саме мешканців Донбасу, справді є ті, хто не підтримує свою державу і вважає себе ближчим до ворога, засуджуючи українців.

Також є ті, кому просто все одно. І коли ми повернемо свої території, ці люди залишаться. По суті, в очах українців зараз вони виглядають зазомбованими зрадниками, і які процеси спричинять приєднання їх до України – невідомо.

Але відомо те, що серед мешканців Донбасу так само є ті, хто мріє про перемогу України та щиро в неї вірить, незважаючи на російську пропаганду та фейкові новини. Такі жителі Донбасу заслуговують на повагу.

Вікторія КОЗЛОВСЬКА