Людина-легенда. Яким був загиблий у битві за Бахмут науковець Юрій Коваленко

Реалії новітньої російсько-української війни такі, що на фронті гине цвіт нашої нації.

Наразі найгарячішою точкою на мапі війни є місто-фортеця Бахмут.

Саме там 14 березня поліг у бою з москалями великий патріот і подвижник Юрій Коваленко — історик, археолог, краєзнавець, фаховий викладач та екскурсовод, фанат музейної справи, 56-річний воїн 58-ї бригади ЗСУ імені Івана Виговського.

Його колеги по кафедрі історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка згадують Юрія Олександровича як потужну людину та визначного науковця, викладача, який підтримував ідеї студентів та продукував нові.

Пан Юрій — кандидат наук, захистив дисертацію у 2021 році, перебуваючи в ЗСУ. Був талановитим співаком, недарма ж мав позивний «Маестро»: йому під силу були й бардівські пісні, й церковні гімни, й народні співи.

Він був одним із засновників Глухівського національного заповідника, активним учасником археологічних розкопок Цитаделі Батуринської фортеці — місця, де кацапи потовклися 313 років тому.

Саме він, досліджуючи руїни Батурина, який у 1708 році знищили московські загарбники, знайшов місце розташування головного храму гетьманської столиці — собору Живоначальної Трійці. У глухівських музеях є багато експонатів, які знайшов під час своїх експедицій рідним краєм Юрій Коваленко.

Завдяки спільним з однодумцями зусиллям вдалося знайти та перепоховати тих солдатів, що пропали безвісти під час Другої світової.

Мужній чоловік із 2014 року разом з побратимами з «Чорного тюльпана» з ризиком для власного життя їздив на тимчасово окуповану територію Донбасу, де вони розшукували тіла загиблих та повертали додому розстріляних під Іловайськом українських захисників.

Юрій Коваленко вивіз 150 тіл. Потім зібрані ним факти та фотовідеофіксація злочину російських військ були використані в книзі «Іловайськ».

До повномасштабного вторгнення був на гарячих напрямках у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, з якою в 2020 році підписав контракт.

У лютому-березні минулого року захищав Чернігівщину, щоб рашисти не пройшли далі, на Київ. Якось на одному вцілілому БТРі виходили з хлопцями з бою та долали близько 70 км, щоб не потрапити в оточення.

Минулого року, перебуваючи на відновленні в Глухові, сконтактував з керівником фонду «Нестримні», щоб отримати авто для свого підрозділу. Незважаючи на погане самопочуття, приїхав сам, щоб перегнати мікроавтобус. Радів, що його хлопці матимуть транспорт. Не так давно повідомляв, що бусик — «живий»...

Кафедра археології та музеєзнавства КНУ, звідки випустився Юрій Коваленко, називає його людиною-легендою для Глухова, Сумщини та України.

У Глухівському заповіднику зазначили: «Ти пішов від нашої колективної родини у вічність, залишивши у спадок те найдорожче, що збирав протягом життя, — історію свого народу, чию душу розумів набагато глибше за нас [...]. Твоя душа — поряд із нами у музейній експозиції та фондовій колекції, наукових статтях і дисертаційному дослідженні, у результатах археологічних експедицій і студентських практик, відеозйомках і екскурсіях. Ми всі твої боржники».

Ми втрачаємо найкращих! Втрачаємо людей, які несуть кращі гени нації, — сміливих, надійних, мужніх, розумних, добрих.