Маріанна Ткалич: «Радянська людина» в Україні зникла

Що в нинішньому часі викликає почуття гордості? Про кого думаємо найбільше у період повномасштабної навали росії в Україну?

Про це та інші зміни ведемо розмову з Маріанною Ткалич — доктором психологічних наук, професоркою, директоркою дослідницької лабораторії «Рейтинг Лаб».

— Маріанно Григорівно, цікаво розглянути явище аномійної деморалізованості або безнормності. Зараз більш визначені норми. Поменшали аномійні настрої, кількість тих, у кого вони переважають, зменшилася з 72% до 48%. Чому так відбулося?

— Тому що норми стали більш визначеними, відповідно до того і зменшилася аномія. Це пов’язано з ситуацією війни, зараз більше орієнтації на норми, аніж на власні ідеї та переконання, більше колективізму, менше індивідуалізму, війна цьому сприяє.

— Відчуття любові до себе знизилося, а любов до інших зросла.

— Так, і це пов’язано з війною. Тому що війна — це колективне, а не індивідуальне, плюс самообмеження — люди зараз більше схильні себе самообмежувати і вважати, що якщо я більше про себе думаю — це егоїзм, зараз треба допомагати іншим. Це можливість створювати стосунки з іншими людьми, зараз їх важливість підвищилася, людина потребує інших людей, тому більшість спрямована на кооперацію, взаємодію, взаємодопомогу, підтримку. Ставлення до інших покращилося, а себе люди відводять на другий план.

— Головна емоція, яку відчувають респонденти, думаючи про Україну, — це гордість. Цей показник виріс більш як удвічі, від 34% до 75%.

— Ми позбавилися комплексу меншовартості, сьогодні бути українцем — це бути сміливим, незламним, ми набули єдності, наш голос стало добре чутно. Ми відчуваємо гордість за те, що ми протистоїмо ворогу.

— Згадуючи події початку війни, люди відзначають шок, неготовність, невизначеність, розгубленість, а тепер віра в Перемогу становить 95%. Більшість, 63%, вважають, що до Перемоги потрібно не менш як пів року або більше часу.

— Більшість уже зрозуміла, що ця війна закінчиться нескоро. Якщо на початку були такі уявлення, це було більше бажання, аніж ставлення до дійсності, то сьогодні, після року війни, зрозуміло, що кінця їй поки що не видно, ця війна надовго.

— Зросла суспільна самооцінка порівняно з 2021 роком у 1,5 раза, більшість опитаних оцінили становище України вище середнього, у 4,6 бала при 7 максимальних, дві третини опитаних оцінили майбутні перспективи України на найвищому рівні. Все ж таки люди дуже оптимістично налаштовані.

— Так, вони оптимістично налаштовані, тому що ми рухаємося, ми маємо багато підтримки, і тому зараз у людей є впевненість у майбутньому, в тому числі й через те, що воно визначене, в нас один шлях. Відповідно до цього оцінки зросли, бо майбутнє набуло значення. Сьогодні зрозуміло, що Україна є, вона стоїть, усі інституції працюють, економіка працює, допомога є, суспільство живе.

— Ідентифікують себе як громадян України 94%.

— Це показник того, що «радянська людина» зникла. Якщо раніше ще йшлося про те, що «ми браття-слов’яни», «ми радянські люди», то зараз вже люди, які бачили той радянський союз власними очима, говорять, що не є «радянськими людьми», бо не хочуть бути втягнутими зараз незрозуміло куди. Сьогодні стало зрозумілим, що таке бути українцем. І європейцем теж, тому що ми рухаємося до прийняття в Євросоюзу і НАТО, це те майбутнє, яке ми собі малюємо.

— Що можна сказати щодо рівня життєстійкості?

 — Він тримається на досить хорошому рівні. Це говорить про те, що у нас достатній ще запас витривалості.

— Чому збільшився рівень толерантності під час війни?

— Тому що це зараз не головний водорозділ, коли існують зовнішні загрози, внутрішні процеси втрачають свою актуальність. Умовно кажучи, у нас є ворог, який прийшов нас знищити, — це війна, геноцид, тому ставлення до всіх своїх всередині країни у будь-якому випадку краще.