Авто як артоб’єкт. Митець з України малює у Швейцарії картини, які мріє привезти додому

Цього міцної статури вусатого чоловіка пенсійного віку зі звучним українським прізвищем Шевченко, нині можна побачити на вулицях Марієштайна.

Це невеличке село в Швейцарії, як і все в цій країні, розташоване в напрочуд мальовничій гірській місцевості, неподалік Базеля.

Марієштайн стоїть у так званому «золотому трикутнику» країни, котрий межує відразу із «трьома солідними державами» — Францією, Німеччиною, Італією, а також із Австрією та Ліхтенштейном.

Словом, це своєрідне осердя світової цивілізації, світової культури та мистецтв. Останнє особливо важливе для киянина, члена Спілки художників України, учасника багатьох вітчизняних та міжнародних виставок Юрія Шевченка.

— Коли розпочався отой раптовий і вбивчий наступ росіян-варварів на Київ, постало питання, куди евакуюватися. Одна знайома сказала, що є можливість перечекати це лихо в Швейцарії, — згадує причину свого перебування в цій країні Юрій. — На той час у мене були серйозні проблеми зі здоров’ям, важко було ходити. Попри те, дружина Анюта таки переконала і випровадила мене в дорогу. І ось я тут уже понад пів року…

Схоже на те, що Юрія в Швейцарії влаштовує все. Попри те, що досі живе в готелі. Того часу, як усі інші прибулі українські біженці переселилися в окремі, краще облаштовані приміщення в житлових будинках.

Його влаштовує, що, окрім двох готельних кімнат, для нього ще й виділили приміщення під художню майстерню. І все це безоплатно. Тут-таки, в готельному ресторані, і харчується.

А швейцарські лікарі якісно зробили йому складну хірургічну операцію — замінили суглоб на нозі. Теж безкоштовно. Почувається значно краще. Зізнається, що тільки вивчення німецької мови (кантон німецькомовний), курси якої тут обов’язкові, дається важкувато.

— Швейцарія дуже красива. Добре, по-розумному облаштована держава, — ділиться своїми спостереженнями художник. — Дещо провінційно-приземлена, тут майже відсутні хмарочоси. Акуратні села, містечка та великі міста напрочуд органічно вписані в навколишній природний ландшафт. До дрібних деталей продумано все задля блага людей. Особливо в цьому плані мені імпонує організація пасажирського транспортного сполучення між населеними пунктами. Практично тут можна обійтися без власного автомобіля. Люди доброзичливі, привітні, готові допомогти у всьому. Водночас помітно, що їх цікавлять українці як досі невідома їм нація, вони приглядаються, як поводяться  мігранти. Тож маємо дбати, аби виглядати достойно. Цінують передусім ввічливих та працьовитих.

На хвилину про щось подумавши, Юрій зізнався:

— Тільки тут, в абсолютно мирній, затишній привітній країні, в повній мірі я усвідомив, наскільки страшний та порочний отой «русскій мір», що століттями поневолював не лише Україну, а ще й десятки інших окупованих ним народів. Росія є цивілізаційним смітником, вона практично не створила жодного виробу, яким би користувалося людство. Одні війни, загарбання чужих територій, повне поневолення народів, їх асиміляція та знищення.
Цьогоріч Юрію Шевченку виповниться 70 років. Каже, що за життя максимально увібрав, сконцентрував та систематизував життєвий і малярський досвід. Дещо до нього долучив із творчості короля американського поп-арту, який має українське походження, Енді Ворхола. Українською його ім’я звучить як Воргола, на Львівщині є цілі села з таким прізвищем. Мовляв, з часів, коли їздили на конях, до появи автоматизованих механізмів радикально змінилася цивілізаційна планета. Саме еволюційні процеси вивели людину в домінуючий вид представників тваринного світу. Притому, як на його думку, автомобіль став найбільш зримою практичною ознакою еволюції людства.

Отож у жанровій палітрі художника Юрія Шевченка домінують прекрасні автомобілі, в дещо гротескних формах. Чимало з його картин виставлено на огляд жителів Швейцарії. Знайшлися такі, що придбали його твори. Проте більшість з них майстер воліє привезти до рідного Києва, організувавши персональну виставку творчого доробку «швейцарського періоду».

Оля ВІНЯРСЬКА
Віттерсвіль, Швейцарія