Щоб ложка стояла і гармата стріляла: у Полтаві господині готують «сухі» борщі для військових

«Сухі» борщі для військових готує команда полтавок різного віку, яка налічує понад 10 осіб. Група в соцмережі має назву «On Top Extreme: підтримка».

Кожна господиня чаклує над овочевим набором на власній кухні.

На смак нічим не відрізняється від борщу зі свіжих овочів

«Овочі спершу ретельно миємо й чистимо. Після цього моркву та буряк тремо на тертушці, а капусту шаткуємо. Далі ж відбувається сам процес сушки: у кожної з нас удома є сушарка. Оскільки сушена картопля дуже тверда, а відтак довго вариться, то за порадою гадяцьких волонтерок спочатку її відварюємо в кожушках, а вже потім тремо й сушимо. А тоді складені в торбинки сушені овочі зносимо й формуємо борщові набори, — розповідає одна з полтавських господинь — Ірина Тузова. — Кладемо до них пакетик томатної пасти, а ще тут можна побачити шматочки солодкого перцю, гостру перчину, сухий часничок, зелень, яку почали сушити ще влітку».
    

Молода пані Ольга Ягольник хвалиться, що чистити моркву їй допомагає син Євген, — хлопчині приємно теж долучитися до доброї справи.

А от найстаршою у волонтерській групі є мати однієї з волонтерок, Тетяни Кириченко, — 83-річна Олена Корнієнко. Вона дуже виручає команду тим, що «грається» з картоплею. І хоч сама технологія сушіння овочів проста, складність, акцентують мої співрозмовниці, у тому, що нині то є електрика, то її немає.
    

Натхненниця волонтерської групи — власниця магазину On Top Extreme, де можна придбати спорядження та одяг для туризму, Наталія Шевченко.

«Родина Шевченків має туристичний бізнес. Коли розпочалася друга хвиля російсько-української війни, вони передали військовим на фронт усі спальні мішки та каремати, що були у прокаті, а також багато наметів, наплічників, увесь запас чоловічої термобілизни тощо, заявивши: зараз, мовляв, треба вистояти в боротьбі з російським агресором, а зароблятимемо гроші після нашої перемоги. Ми, люди, «звихнені» на походах із ночівлями на природі, спусках річками тощо, з ними багато років приятелюємо. І оця група туристів якраз і склала основу нашої волонтерської команди», — зазначає Ірина Тузова.
    

Із початком повномасштабного вторгнення москалів в Україну магазин On Top Extreme став своєрідним волонтерським хабом.

Тут виготовляють окопні свічки і сюди ж люди зносять бляшанки та картон для них, а також в’язані шкарпетки для наших захисників, речі найпершої потреби для поранених вояків, які лікуються у шпиталях, тощо.
    

«Часто біля входу виростає така гора всіляких речей, що й до магазину важко пройти, — усміхається Наталія Шевченко. — Завдяки «сарафанному радіо» полтавці підкидають і багато овочів, які спрямовуємо на «сухі» борщі. Якщо чогось бракує, то докуповуємо. А буває й так, що от, скажімо, капусти принесли забагато. Тоді її квасимо або ж робимо з неї начинку для вареників. І все це передаємо нашим захисникам через Оксану Єсакову, котрій повністю довіряємо, та ще кількох волонтерів, які постійно курсують у прифронтові регіони».
    

За словами пані Наталії, займаючись туризмом із 1980 року, десь із 2015-го вона почала сушити овочі на супи й борщі для туристичних походів. Тож із початком широкомасштабної збройної агресії войовничих сусідів у неї одразу ж з’явилося бажання робити подібні овочеві набори й для наших оборонців.

Але тоді вона ще не могла зорієнтуватися, на скільки порцій при цьому треба розраховувати. Утрясла це питання завдяки гадяцьким волонтерам: як з’ясувалося, в Гадячі на ту пору місцеві жіночки вже виготовляли для армійців борщові набори із сушених овочів.
    

«Вони й повідомили, що формують пропорції овочів із розрахунку на три літри води. Так з їхньою допомогою ми наш туристичний «сухий» борщ адаптували для раціону військових. Назвали його, звісно ж, «Полтавським» — а як інакше? На етикетці, як бачите, зазначили склад і спосіб приготування нашого борщу. Загалом, заливши овочеву суміш трьо­ма літрами води, достатньо варити її 10 хвилин, насамкінець можна додати тушонку. Хоч бійці іноді кажуть: коли хочеться посьорбати чогось гаряченького, то просто заливають вміст пакетика окропом і дають настоятися. І це також смачно. Знаєте, ми варили в одній каструлі борщ зі свіжих овочів, а в другій — із сушених, то на смак вони нічим не відрізняються, — запевняє Наталія Шевченко. — І для тих військових, яким немає змоги довезти їжу з кухні, наш «сухий» борщ є просто незамінним».

«Сухі» страви намагаються урізноманітнювати

Полтавська волонтерка Оксана Єсакова, яка постійно доправляє гуманітарну допомогу на фронт, стверджує, що борщові набори із сушених овочів там дуже затребувані.

«Якось передали їх бійцям, які стояли в Бахмуті, — ті виїхали нам назустріч до Слов’янська, — пригадала вона. — Коли ж побачилися з ними через місяць, хлопці насамперед поцікавилися, чи ми й цього разу привезли борщові набори. Вояки стверджують, що зварений із них борщ не просто смачнючий, а пахне рідним домом. Що й казати, ми, українці, такі: хоч удома, хоч на «нулі» нам подавай борщ і вареники».
    

Наталія Шевченко додає, що їхня команда вже неодноразово робила такі борщові набори й на замовлення танкістів: «Ми знайомі з матір’ю одного з них, вона також волонтерка. Так от, якщо зазвичай формуємо борщовий набір із розрахунку на три літри води, то танкісти просять на літр. Я так розумію, що для екіпажу танка трьох літрів борщу забагато. Для них робимо «сухий» борщ швидкого приготування, для якого Світлана Глухова спеціально висушує ще й томатну пасту. Якось дивилася годинне телеінтерв’ю з командиром наших танкістів (це якраз син нашої знайомої волонтерки). У ньому він, до речі, згадав і про наш борщ».
    

За словами пані Наталії, тільки за минулий тиждень їхня дружна команда сформувала сто пакетиків борщових наборів із сушених овочів (із них можна зварити 600 порцій борщу). А загалом, почавши готувати їх восени, полтавські господині вже передали на передову близько тисячі таких наборів.

Полтавок не надто дивує те, що вояки хвалять їхній борщ, адже готують його з любов’ю. Аби підняти настрій та бойовий дух наших захисників, на коробки, до яких складають пакунки з борщовими наборами, наклеюють наліпки на кшталт: «Москаляку на гілляку», «Мочи «орків» тощо. Стараючись бодай чимось здивувати й порадувати наших армійців, окрім усього, намагаються урізноманітнювати страви.
    

«Робимо й «сухий» пісний борщ із додаванням квасолі (до пакетика такого борщового набору прив’язуємо банку рибної консерви — от нещодавно купили їх цілий ящик). Квасолю, як і картоплю, варимо й потім теж сушимо. За таким же принципом готували гороховий суп, овочеву суміш, вівсянку з молоком, — перелічує Наталія Шевченко.

— Хтось приніс сушені ягоди малини, а я насушила ще й нарізані кільцями лимони — у підсумку вийшов надзвичайно корисний вітамінний чай. А от суп харчо — це в нас, можна сказати, новинка. Як бачите, цей суповий набір іще навіть без етикетки. Процес його приготування трудомісткий, бо тут рис вариться особливим способом, інший набір спецій. Та якщо бійцям сподобається, неодмінно готуватимемо і його. Перед тим як пакувати будь-яку нову суміш, збираємося гуртом, буває, на кухні Іри Тузової, готуємо страву, а тоді дегустуємо й оцінюємо її смакові якості. Тож кожна з нас може підтвердити, що все це реально смачно».
    

Команду волонтерок, про яку йдеться, уже знають у Полтаві. Завдяки добрій славі господині практично не відчувають дефіциту овочів для сушіння.

«Скажімо, минулого тижня одні люди привезли кілька мішків капусти, моркви, буряків, два відра томатної пасти. Коли я сказала, що томатна паста нам потрібна в невеликих упаковках, вони мотнулися й через пів години принесли сто таких упаковок. Якщо ж говорити про наші потреби, то це насамперед кошти, — констатує пані Наталія.

— Вони весь час потрібні на упаковки для «сухих» борщів. Ті ж таки пакетики томатної пасти доводиться докуповувати щотижня. На жаль, і запаси солодкого перцю, якого насушили влітку, у нас уже закінчилися. А в магазині він дуже дорогий. Останнього разу купила його два кілограми, а з них вийшло всього 39 грамів сушеного».
    

Наталія Шевченко зізнається: коли вранці схоплюється з ліжка, найперше думає, який сьогодні день і що їй треба зробити протягом цього дня, як втиснути все заплановане в його часові межі. Усі її домашні турботи, що раніше здавалися важливими, відійшли на другий план.

«Іноді опускаються руки — дуже важко витримувати такий скажений ритм життя, — ділиться насамкінець пані Наталія. — Але коли дивлюся на таких, як Оксана Єсакова, інші наші дівчата, як пенсіонерка Тетяна Пінчук, яка робить усе, що в її силах, — чого тільки не шиє для наших вояків (до речі, її обидва зяті на фронті). Це така душевна компанія. І настрій у всіх жінок бойовий. Спілкуючись із такими людьми, розумію, що просто не маю права розкисати, падати духом».