Не друг і не ворог: чому Німеччина прагне «відлежатись у гамаку» під час війни рф проти України

У розрізі війни росії проти України чіткіше почали проглядатися обриси обличчя кожної країни, а точніше, політико-економічної верхівки вільного світу.

Щоправда, декотрі з цього типу держав виявились не такими вже й вільними. Причому тримають вони себе в екзистенційному рабстві добровільно.

Німеччина зразка 2023 року продовжує дивувати своєю нерішучістю і безвідповідальністю щодо допомоги Україні у війні проти російського неофашизму.

Нагадаємо, що в той час коли Варшава заявила про намір підняти свої цільові видатки на оборону з 2,4% ВВП до 5%, Берлін, котрий минулого року витратив на оборону близько 1,5% ВВП, сумнівається, чи зможе він зберегти встановлений для країн-членів НАТО показник у розмірі 2% ВВП після того, як вичерпає 100-мільярдний фонд оборонних інвестицій, що вже затверджені.

Водночас Німеччина вітає нарощування потужності збройних сил Польщі, незважаючи на непрості двосторонні відносини між двома країнами та складну історію взаємин між ними.

Не дивно, адже Берлін розглядає Варшаву як буфер, котрий відділяє її від сфери впливу росії. І чим більше танків і військ буде в Польщі, тим безпечніше почуватиметься Німеччина.

У Європі вже кажуть: доки Україна воює, а Польща що­духу переозброюється, Німеччина прагне «відлежатись у гамаку».

Партійні шпильки і гальма німецької влади

Партія Християнсько-демократичний союз, яку багато років очолювала ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель, звинуватила чинного канцлера Олафа Шольца в недотриманні обіцянок та недостатній підтримці України.
    

Рік тому Шольц виступив у Бундестазі з програмною промовою, в якій пообіцяв створити спеціальний фонд на суму 100 мільярдів євро, щоб протягом наступних років відновити міць Бундесверу (Збройні сили Німеччини), що постраждав від скорочення асигнувань.
    

Заступник голови фракції ХДС у Бундестазі Єнс Шпан у інтерв’ю газеті Neue Westfаlische заявив, що голова уряду не виділив фактично нічого з обіцяних для Бундесверу 100 млрд євро.
    

За словами Шпана, промова канцлера, виголошена після повномасштабного вторгнення рф в Україну, була принципово правильною.
    

«Того дня я подумав, що це може задавати тон канцлерському правлінню Шольца! Проте уряд не втримав висоти свого польоту вже наступного дня», — зазначив політик.
    

Експерт ХДС із зовніш­ньої політики Родеріх Кізеветтер зазначив, що й у питанні підтримки України, і у справі оснащення Бундесверу уряд зов­сім не виправдав «пробуджених Шольцем надій».
    

Німецька правляча коаліція складається з трьох партій. Головна — соціал-демократи канц­лера Олафа Шольца, окрім неї «зелені» та ліберали — Вільна демократична партія Німеч­чини.
    

При цьому «смерть» цієї коаліції — у руках як «зелених», так і лібералів: якщо будь-яка з цих партій виходить із більшості, то Шольц перестає бути канцлером і, напевно, не зможе виграти нові вибори, бо його підтримка впала.
    

Тобто справжня проблема — не лише в самому Шольці, а й у його партнерах по коаліції, котрі дозволяють йому це робити. Вони можуть його як політично шантажувати, вимагаючи допомоги Україні, так і встати й гучно сказати, що Шольц робить помилку. Але не роблять цього. Лицемірять? Бракує досвіду, сміливості?
    

Німецькі аналітики стверджують, що «зелені» бояться заробити собі імідж партії, з якою не можна об’єднуватися, і у наступну коаліцію їх ніхто не покличе.
    

З лібералами ще складніше: у них неоднозначне ставлення до росії, бо є чимало тих, хто хоче відновлення бізнесу, щоб усе було, як раніше.

Як усе запущено!

У 2021 році, коли контури нападу кремля на Україну стали очевидними для всієї Євроатлантики, Німеччина твердо відмовила Києву в придбанні навіть нелетальної військової продукції. Негайно знайшлися резони щодо «сумнівних країн», «історичної відповідальності на сході» і навіть заяви про «зайву стурбованість Києва, мовляв, путін — тверезий політик, він не нападе».
    

І не дивно! ФРН набагато частіше, ніж інші європейські країни, ставала жертвою московських кампаній з дезінформації.
    

Численні контакти державних лідерів, міністрів закордонних справ, економіки, оборони, жорсткі виступи в ЗМІ посла України в ФРН, зв’язки між громадянськими суспільствами не могли пробити товстий шар історичної міопії, солодких контрактів та кремлівської брехні.
    

І навіть уранці 24 лютого 2022 року, коли росія почала бомбардувати Київ, у Берліні довго не могли вирішити, що ж робити в такій ситуації.

Не друг і не ворог

Більшість німецьких експертів збентежено розводить руками, мовляв, Німеччина точно не ворог Україні.
    

Але наскільки і в яких сферах вона є другом — це питання.
    

Загалом Німеччина нібито зацікавлена в тому, щоб Україна перемогла. Однак вона робить недостатньо для цього. Кажуть, через те, що не розуміє, якими будуть «рахунки», бо вважає, що ця війна триватиме ще 1,5-2 роки. А могла б минулорічні 3-4 місяці, якби була вчасна і достатня допомога союзників. Таке от замкнене коло.
    

При цьому, як ми вже зазначили, на словах німецькі урядовці підтримують Україну. Канцлер Шольц, глава МЗС Бербок, глава міноборони Ламбрехт публічно виступають на захист України. Але якщо подивитися на дії, то вони серйозно відстають від слів.
    

Нібито й Олаф Шольц — не антиукраїнський політик, не ворог України, але є ситуації, коли не бути активно другом — це фактично стояти на боці зла.
    

Німеччина може дати зброю Україні, але робитиме це після інших держав. Наприклад, якщо Сполучені Штати дають танки — Німеччина чекає два-три тижні й також дає свої.

Німецький сюр

Хоч як би це дивно звучало, але багатьох німецьких політиків лякає поразка рф у війні! Бо, бачите, для них абсолютно незрозуміло, що буде після...
    

Вони не можуть уявити собі поразку росії, а тим більше таку, що призведе до розпаду рф. Німцям про це думати страшно, тож краще взагалі не думати.
    

А от протилежний результат — «примирення» з рф — багато хто малює у своїй уяві. Тому постійно звучать заклики до цього не тільки від праворадикальної «Альтернативи для Німеччини» або ліворадикальних «Лівих», а й від поміркованих політиків. Попри те, що Україна вже понад рік у вогні від російських ракет і що вони можуть підпалити всю Європу разом із Німеччиною.
    

Такого типу німецькі політики, по-перше, не можуть уявити, як українська нація, котрої для багатьох німців донедавна «не існувало», перемагає у війні проти ядерної держави.
    

По-друге, вони не можуть усвідомити, що злочини, скоєні російськими військовими на теренах України, насправді є частиною російського політичного світогляду. Вони не усвідомлюють, наскільки високою є підтримка цих дій у росії.

Експерти відстають від реальності

Отже, німці абсолютно не готові до того, що росія розвалиться, хоча це — цілком реальний варіант. Повторюється те, як свого часу вони були абсолютно не готові до розпаду срср.
    

Навіть експертна спільнота про це не готова говорити.
    

Щоправда, експертний мейн­стрим змінює свою думку про росію — але не встигає за реальністю.
    

У січні 2022 року мейнстрим говорив, що у росії є легітимні інтереси в Україні, що росія ображена на НАТО, й на Україну треба тиснути, щоб вона домовилася з росією.

Щоправда, посеред цього хору неадекватного сприйняття реальної загрози світу від росії лунали тверезі голоси, що росія — ворог і Україну треба підтримувати абсолютно — але їх вважали радикалами і не слухали.
    

Сьогодні експертний мейнстрим — ті самі люди — визнали, що росія — це ворог і що з нею не можна домовлятися. Але, знову ж таки, вони не готові говорити про поразку росії. А тих, хто каже, що путін програє війну і росія розпадеться, більшість неповороткого німецького політичного істеблішменту маргіналізує і продовжує називати радикалами.
    

Німецький мейнстрим зрозуміє реальність, лише коли росія почне розпадатися.

Де ті гальма?

Такому ідолопоклонському ставленню до росії є певні пояснення. По-перше, у Німеччини казкове уявлення про росію. Там справді вважають, що росія — це «велика країна».

По-друге, в Німеччині срср називали словом «росія». І це тривало десятиріччями, призвівши до того, що німці відчувають провину за Другу світову війну тільки перед росіянами, а не перед іншими народами колишнього союзу.
    

Німці досі керуються афектами, які є результатами минулої травми, тому й сприймають росіян нереалістично.
    

Такі неусвідомлені афекти затуманюють погляд. Вони не дають можливості цілій нації та її керівництву ще з самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну тверезо оцінити реальність.

Інакше вони б давно зрозуміли, що на Сході росте новий Гітлер, і не дали б йому піднятися. Вони економічно заблокували б його, пресували б за найперших потуг окупації інших країн, починаючи з Придністров’я, Абхазії чи Криму.

І тоді в сьогоднішній Європі не було б війни, і німці були б у значно кращій позиції, ніж нині. З люцифером домовлятись не можна, це пряма дорога до власного провалля.
    

Через невивчені уроки Другої світової Німеччина досить гостро реагує на «пацанську» риторику росії погроз на кшталт «можем повторіть», «на Бєрлін».
    

Німці сприймають це як реальну загрозу набагато буквальніше, ніж українці. Для них подібні слова майже дорівнюють діям. І це викликає страх, що й паралізує німців.
    

Сама ж росія добре розуміє, що така риторика є дієвим інструментом.
    

Але ж високоінтелектуальні, освічені німці мають колись подорослішати? Вони повинні зрозуміти, що боялися свого відображення. Чи, можливо, для того, щоб їхній страх і, як наслідок, невроз переросли в усвідомлення та дії, російський фашизм має стояти вже на їхньому порозі?
    

Наразі німці мали би бути вдячні Збройним силам України за те, що українська армія лікує їхній невроз. Бо показує, що насправді не існує ніякої тоталітарної сили, якій не можна опиратися.

А є ошалілий, інтелектуально неспроможний старий кадебіст, який уявив себе Наполеоном чи Гітлером. Показує, що українці мають справу з корумпованою, технологічно відсталою, немодернізованою, розкраденою державою, котра бреше сама собі.
    

Ця держава хоче всіх підкорити і лякає своїм божевіллям — ядерною зброєю. Україна ж показує всьому світові, яким є реальний стан справ на росії.