Кияни цілодобово охоронятимуть архітектурні пам'ятки на Рейтарській й Подолі, фото
Цілодобові чергування біля історичних будинків на Рейтарській та Набережно-Хрещатицькій організували київські активісти. >>
Філіп Сотниченко з дипломом FIPRESCІ. Постер фільму «Ля Палісіада» українського художника Міті Фєнєчкіна. Дизайнер Alex Chepiga.
Світова прем’єра повнометражного фільму-дебюту «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка відбулася на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі (IFFR), який проходив від 25 січня до 4 лютого 2023 року в Нідерландах.
Фільм брав участь у головному конкурсі Tiger competition, запровадженому 1995 року для інноваційних фільмів з особливим авторським поглядом. Цей конкурс відкрив чимало нових світових імен.
Фільм автора-режисера Філіпа Сотниченка — це непроста історія про минулі події в 1990-х роках і про їхнє сучасне відлуння.
Початком написання сценарію для молодого митця стала інформація про те, що 1996 року в незалежній Україні відбулося останнє покарання смертною карою.
Але помилкою буде говорити, що у фільмі йдеться про конкретну документальну подію. Зовсім ні. Тому що у своєму кінотворі режисер досліджує витоки самого явища смертної кари як такої.
Чи має право одна людина позбавити життя іншу людину? Тим більше, якщо для цього використовуються юридично-процесуальні інструменти?
Історія покарання смертною карою злочинця знята у фільмі з достовірною точністю. До речі, це індивідуальний творчий почерк режисера, яким він зняв уже декілька короткометражних фільмів раніше.
Творча команда «Ля Палісіади» вправно відтворила на екрані середовище і побут 1990-х років. Виконавці живуть і дихають на екрані майже на межі документального кіно.
Філіп Сотниченко зміг поєднати і професійних виконавців, і просто яскраві типажі. Ми маємо справу з довершеним мистецьким твором, у якому заявлена глибока філософська тема і роздуми про невідворотність покарання за свої вчинки.
Адже слідство, яке в 1990-ті роки проводили слідчий Ілгар та судовий психіатр Олександр (яких, між іншим, поєднує дружба з молодих років), було завершено далеко не бездоганно.
Слідчий поспішав розкрити убивство, а лікар бачив ці недоліки, проте не наполіг на об’єктивності слідства — і промовчав.
Вирок винесено. І в той час, коли обоє друзів розважаються на ювілейному вечорі свого начальника в ресторані, у в’язниці відбувається покарання. Розстріл знято, як рутинну справу. Кров після пострілу просто зливається у каналізаційний отвір. А за цим — і життя.
«За п’ять хвилин до смерті він був іще живий» — цю фразу як приклад мовного абсурду (це термін «ля палісіада») часто повторює режисер Філіп Сотниченко.
За п’ять хвилин до смерті герой був іще живий. А за пів року до того, якби слідство пройшло бездоганно? А за рік до того, якби смертна кара була відмінена?
Проте фабула фільму на цьому не завершена. У друзів Ілгара та Олександра в 1990-х роках були маленькі діти. Дочка і син.
Сюжет фільму починається з їхнього дорослого життя, а потім повертається в їхнє дитинство. Не будемо переказувати фінал, але якби їхні батьки за 25 років до того були інші, то й доля дітей склалася б інакше.
З Роттердама привезено престижний приз FIPRESCІ. Фестивальна доля фільму «Ля Палісіада» обіцяє бути успішною.
Фільм знято за підтримки Держкіно України, УКФ та Гетеборзького Кінофонду (Швеція).
Галина КРИВОРЧУК, продюсерка
Цілодобові чергування біля історичних будинків на Рейтарській та Набережно-Хрещатицькій організували київські активісти. >>
«Українська музика повинна бути дуже природньо вписана у канву всієї світової музики і не можна сприймати українську музику відокремлено від європейської, лише в контексті ми бачимо її своєрідність і неповторність, - каже диригент Віктор Плоскіна. >>
Олександр Свіщов вважає, що цей проєкт може стати важливим інструментом для підвищення національної свідомості та поглиблення знань з історії України, а також створення платформи для обговорення в суспільстві. >>
Українська акторка Ріта Бурковська на церемонії SeptimiusAwards у Нідерландах перемогла у категорії «Найкраща європейська акторка». >>
Заступниця голови Київського міськвиконкому Галина Менжерес хвилювалася, і це було помітно: кілька хвилин тому годинник на її столі показав 16:00 >>
Закономірно, що повномасштабна війна відсуває на другий план події культури. >>