Все буде добре. У Варшаві показали двомовну виставу про українок, які через війну змушені були залишити дім
Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze). >>
Філіп Сотниченко з дипломом FIPRESCІ. Постер фільму «Ля Палісіада» українського художника Міті Фєнєчкіна. Дизайнер Alex Chepiga.
Світова прем’єра повнометражного фільму-дебюту «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка відбулася на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі (IFFR), який проходив від 25 січня до 4 лютого 2023 року в Нідерландах.
Фільм брав участь у головному конкурсі Tiger competition, запровадженому 1995 року для інноваційних фільмів з особливим авторським поглядом. Цей конкурс відкрив чимало нових світових імен.
Фільм автора-режисера Філіпа Сотниченка — це непроста історія про минулі події в 1990-х роках і про їхнє сучасне відлуння.
Початком написання сценарію для молодого митця стала інформація про те, що 1996 року в незалежній Україні відбулося останнє покарання смертною карою.
Але помилкою буде говорити, що у фільмі йдеться про конкретну документальну подію. Зовсім ні. Тому що у своєму кінотворі режисер досліджує витоки самого явища смертної кари як такої.
Чи має право одна людина позбавити життя іншу людину? Тим більше, якщо для цього використовуються юридично-процесуальні інструменти?
Історія покарання смертною карою злочинця знята у фільмі з достовірною точністю. До речі, це індивідуальний творчий почерк режисера, яким він зняв уже декілька короткометражних фільмів раніше.
Творча команда «Ля Палісіади» вправно відтворила на екрані середовище і побут 1990-х років. Виконавці живуть і дихають на екрані майже на межі документального кіно.
Філіп Сотниченко зміг поєднати і професійних виконавців, і просто яскраві типажі. Ми маємо справу з довершеним мистецьким твором, у якому заявлена глибока філософська тема і роздуми про невідворотність покарання за свої вчинки.
Адже слідство, яке в 1990-ті роки проводили слідчий Ілгар та судовий психіатр Олександр (яких, між іншим, поєднує дружба з молодих років), було завершено далеко не бездоганно.
Слідчий поспішав розкрити убивство, а лікар бачив ці недоліки, проте не наполіг на об’єктивності слідства — і промовчав.
Вирок винесено. І в той час, коли обоє друзів розважаються на ювілейному вечорі свого начальника в ресторані, у в’язниці відбувається покарання. Розстріл знято, як рутинну справу. Кров після пострілу просто зливається у каналізаційний отвір. А за цим — і життя.
«За п’ять хвилин до смерті він був іще живий» — цю фразу як приклад мовного абсурду (це термін «ля палісіада») часто повторює режисер Філіп Сотниченко.
За п’ять хвилин до смерті герой був іще живий. А за пів року до того, якби слідство пройшло бездоганно? А за рік до того, якби смертна кара була відмінена?
Проте фабула фільму на цьому не завершена. У друзів Ілгара та Олександра в 1990-х роках були маленькі діти. Дочка і син.
Сюжет фільму починається з їхнього дорослого життя, а потім повертається в їхнє дитинство. Не будемо переказувати фінал, але якби їхні батьки за 25 років до того були інші, то й доля дітей склалася б інакше.
З Роттердама привезено престижний приз FIPRESCІ. Фестивальна доля фільму «Ля Палісіада» обіцяє бути успішною.
Фільм знято за підтримки Держкіно України, УКФ та Гетеборзького Кінофонду (Швеція).
Галина КРИВОРЧУК, продюсерка
Нещодавно у Варшаві відбулася польська прем’єра української документальної вистави «Все буде добре» (Wszystko bedzie dobrze). >>
На останній місяць весни колектив Національної опери України підготував своїм шанувальникам чимало цікавих музичних подій. >>
Наступного тижня виповнюється 90 років Івану Марчуку — одному з найвідоміших у світі сучасних українських художників. >>
Колись поетка Наталка Білоцерківець написала рецензію на поетичну збірку Людмили Таран «Колекція коханок» (Л.: Кальварія, 2002), де стверджувала її першість у перевтіленні жінки-авторки у чоловіка-персонажа і дійшла висновку, що «цей її «мачо» — дійсно ідеальний герой наших жінок» >>
Два українські проєкти і музейницю-парамедика минулого тижня назвали найкращими серед претендентів з усієї Європи — переможцями престижної премії у сфері спадщини European Heritage Awards/Europa Nostra Awards. >>
У Бучі 30 квітня на фасаді центру культури та мистецтв по вулиці В. Ковальського, 61-В встановили пам’ятний знак художниці Любові Панченко. >>