На Сахалін і в інші віддалені кутки: окупанти депортували до росії 700 тисяч українських дітей

Із захоплених територій із 2014 року рф депортує юних українців, щоб маніпулювати у своїх медіа темою порятунку від «Правого сектору» та мати чутливий козир для можливих переговорів.

За різними даними, до 700 тисяч українських дітей примусово опинилися у росії та на підконтрольних країні-агресору територіях за період воєнних дій.

Натомість на тепер поки що маємо лише 125 історій повернення, прізвища в яких та подробиці мало афішують, щоб не нашкодити подальшій долі неповнолітніх жертв сучасної російсько-української війни.

Повернення після примусового всиновлення й «оздоровлення»

«Ще одна хороша історія повернення: мама з донькою нині в Україні», — написав Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 16 січня на своїй сторінці у фейсбуці.

Минулого жовтня у Херсоні російські зайди ще почувалися господарями, тож не дивно, що жінка з дитиною намагалася виїхати. Без варіантів — тоді «евакуацію» із захопленого росіянами Херсона могли проводити тільки служби рф, яка створює пропагандистську картинку про «безмежне бажання» всіх українців «любіть матушку-рассію».

Дорогою жінка зрозуміла, що можливості повернутися додому може вже не бути, адже добровільна евакуація перетворювалася на примусову депортацію — речі українці залишали у центрі залів очікування, до них не можна було підходити і забирати, адже російські військові, які «супроводжували» людей, це сприймали як намагання втекти від «евакуації».

Жінку з дитиною, а також іншими мешканцями Херсона та області вивезли в росію. Для того, аби українці обрали громадянство країни-агресорки, працювали безкоштовні юристи, жодних інших питань вони не вирішували.

«На жаль, жінка з маленькою донькою мала неприємності з українськими документами, однак відновити чи бодай посприяти їх відновленню росіяни не спромоглися», — констатував Дмитро Лубінець.

Наприкінці минулого року вдалося повернути з росії 16-річного Сергія, який мешкав поблизу Маріуполя. Незадовго до війни він втратив батьків.

Після захоплення російськими окупантами населеного пункту, в якому жив, хлопця разом з багатьма іншими дітьми спочатку вивезли у Донецьк, а потім на територію росії, де всиновили.

Сім’я, в якій довелося жити хлопцю, мала трьох власних дітей і вже одну всиновлену. Сергій намагався уникати розмов з ними всіма. Ставлення до нього не було жорстоким, однак увесь час підлітка не полишала думка про те, щоб вирватися додому.

«Я хочу повернутися з рф в Україну», — таке повідомлення залишив Сергій в одному з чат-ботів. Й отримав відповідь, що йому в цьому допоможуть. А через деякий час його вже зустрічали на кордоні з Україною.

Вдалося повернути трьох дітей, депортованих із Харківщини.

Українські документи хлопця знищили в «днр», видавши свідоцтво про народження за зразком рф. За лічені дні після повернення, вже 29 грудня, Сергій отримав паспорт громадянина України.

Ще один приклад. Додому в грудні повернулися три дитини, яких розлучили з батьками та під приводом «оздоровлення» вивезли у серпні 2022 року до дитячого табору «Ведмежа» у місто Геленджик російської федерації. Це сталося під час тимчасової окупації Харківської області.

«Як омбудсман я сприяв наданню сім’ї грошової підтримки за допомогою благодійного фонду «Карітас України», а також отриманню батьками закордонних паспортів для повернення дітей до України, — повідомив Дмитро Лубінець.

— Адже наразі дорога до рф пролягає через треті країни, тому батькам довелося пройти величезний та подекуди небезпечний шлях, здолати який самостійно практично неможливо. Радий, що вдалося відновити право на єдність родини, свободу пересування та вільний вибір місця проживання дитини. Зазначу, що логістично повернення дітей відбулось за допомоги благодійної організації Save Ukraine / Спасемо Україну».

Гебістські правила

«На сьогоднішній день депортація дітей триває, — коментує правозахисник Павло Лисянський. — Нещодавно робили «евакуацію», а насправді примусову депортацію з Соледара, до того — зі Світлодарська, з населених пунктів Сватівського напрямку. За добу можуть вивозити на підконтрольні росії території від 700 до 1000 дітей».

У результаті фільтраційних заходів частина неповнолітніх громадян України опинилася в росії без офіційних представників, бо родичі були або затримані, або навіть убиті росіянами — або впритул, або невибірковими пострілами, це — воєнні сироти. 90 відсотків тих, хто перебував в українських сиротинцях, мають біологічних родичів, кажуть правозахисники.

Виокремлюють щонайменше чотири категорії українських дітей, яких піддають депортації: діти-сироти; діти, батьків яких позбавили батьківських прав; діти, які залишилися без нагляду; діти з батьками, які теж були примусово депортовані за програмою «Соотечественник» переважно у віддалені кутки рф.

Регіоном масової фільтрації (перевірки на лояльність до окупантів) була і залишається Донецька область. Це не лише Маріуполь, Волноваха, а й інші населені пункти. Точковими місцями перевірки одразу після 24 лютого були Сумська, Чернігівська та Київська області.

Директорка ГО «Східна правозахисна група» Віра Ястребова ще в грудні 2022 року зауважувала на пресконференції в агентстві «Укрінформ»: «Враховуючи те, що хворі діти рф не потрібні, то вони там вирішили своїми фашистськими методами, що дітей з хворобами і вадами здоров’я і розвитку вони залишатимуть на тимчасово окупованих територіях. А дітям з відмінним здоров’ям вони шукатимуть родини і будуть їх розселяти вже на території рф».

16-річного Сергія, що мешкав поблизу Маріуполя, встигли в росії
всиновити, однак його вдалося повернути в Україну.
Фото офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Зрозуміло, що російські медіа маніпулятивно переконують, що рятують наших громадян віком від 0+ від «кієвскава рєжіма» та облаштовують їм «райське життя».

Натомість у реальності кожного, незалежно від віку, в росії та на тимчасово підконтрольних територіях чекає миттєва деукраїнізація і відповідальність за статтею 207.3 Кримінального кодексу — «Публічне поширення свідомо неправдивої інформації про використання збройних сил російської федерації, виконання державними органами російської федерації своїх повноважень».

Тобто навіть якщо з вуст дитини «за поребриком» прозвучить правда про жорстоку нападницьку війну росії в Україні, — виховуватимуть у традиціях кгб.

За інформацією юристки Регіонального центру прав людини Катерини Рашевської, найчастіше українських дітей, як і дорослих, із 2014 року залякують «фашистським режимом в Україні» та «Правим сектором».

Правозахисниця каже, що відправляють примусово на Сахалін, в Астрахань, Мурманськ, Дагестан, загалом щонайменше до 57 географічних місць росії.

За свідченням семи прийомних батьків, які мають стаус ресурсних сімей у рф, тобто мають досвід виховання таких дітей, представники органів опіки їм телефонували і безальтернативно переконували взяти на усиновлення замість дитини з російської федерації п'ятьох із Донбасу. Або кажуть: «Візьміть двох», — а привозять дев’ятьох.

Депортація — воєнний злочин

В аналітичному звіті «Депортація громадян України з території ведення активних бойових дій чи з тимчасово окупованої території України на територію російської федерації та республіки білорусь», підготовленому коаліцією понад 30 українських та міжнародних громадських об’єднань «Україна. П’ята ранку», наводять такий приклад безальтернативної евакуації.

У селище Врангель потягом із Таганрога 21 квітня 2022 року прибули 308 маріупольців та мешканців інших окупованих територій Донецької області, серед яких 90 дітей. Усього в російському Примор’ї 14 пунктів тимчасового розміщення (у містах Владивосток, Находка, Артем, Уссурійськ).

За грудневими даними, для українських громадян у російській федерації і на тимчасово окупованих територіях України створено 820 пунктів тимчасового розміщення, каже експертка Альона Луньова.

У них перебувають 40 тисяч осіб. Це ті, кого треба забезпечити житлом. Ця цифра дуже різниться від показника 4,7 млн — а саме стільки, звітує країна-агресорка, прибуло з України людей, дітей серед них понад 685 тисяч. Інші дані УВБК ООН, яка констатує, що українських громадян перемістилося в росію понад 2,8 млн.

У багатьох — проблеми з документами. Бо заради безпеки себе і дітей знищували все, на чому був український тризуб, а багатьох окупанти свідомо обманювали, що їм буде краще жити з російським триколором. І це ускладнює і так хиткі можливості повернення на українські території, що на практиці можна зробити майже винятково через треті країни.

Найскладніше шлях до українського дому знайти дітям, особливо молодшого віку, які не можуть навіть розповісти про себе, а тим більше — скористатися інтернетом.

Тому важливо, щоби про них повідомляли батьки чи родичі, заявляючи у правоохоронні органи, до Національного інформаційного бюро, до офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про те, що дитина, ймовірно, перебуває на території російської федерації. Якщо не говорити про це, особливо у випадку, коли в дитини є рідні, — її не повернути, переконана директорка з адвокації Центру прав людини Zmina Альона Луньова.

Депортація — це один з воєнних злочинів росії, за який мають нести відповідальність його ідейні натхненники, організатори і ті, хто створює патронат примусовим діям.

Юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська каже, що росія з захоплених територій із 2014 року депортує юних українців, щоб маніпулювати у своїх медіа темою порятунку дітей від «кієвскава рєжіма» і мати чутливий козир для можливих переговорів.