Молодий український льотчик 299-ї бригади тактичної авіації загинув у бою
Виконуючи бойове завдання в суботу, 14 грудня, загинув льотчик 299-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил Збройних сил України. >>
Відомий український воєнний кореспондент Михайло Шарков, який працює на «Апостроф TV», регулярно буває у найгарячіших точках України.
Нещодавно, від’їжджаючи в одне з таких відряджень, він скористався захисним спорядженням, яке надав київський Центр журналістської солідарності, організований Національною спілкою журналістів України.
— Спілка дуже допомогла. Я часто буваю на фронті, тому маю свої «броник» і каску, — каже Михайло. — Але з часом тканина плитоноски зносилася, і її довелося лагодити. А я саме мав їхати в Херсон готувати матеріал для документального проєкту «Музей української перемоги». У місті ведуться активні бойові дії, і журналісти мусять перебувати в бронежилетах. Тож згадав інформацію НСЖУ про безкоштовний прокат захисного спорядження. Отже, я звернувся. Був дуже приємно вражений оперативним наданням якісного бронежилета і шолома.
Михайло Шарков зазначає, що журналісти для російських військових — звична ціль, і напис «Преса» — лише уточнення, по кому саме вони стріляють.
Але маркування все ж необхідне — як для того, щоб наші вояки й цивільні бачили, хто перед ними, так і для того, щоб підкреслити статус працівника медіа.
— Головна причина, чому журналісти для російських військових — мішень, у тому, що ми показуємо події такими, якими вони насправді є, а не такими, якими їх хотіли б бачити росіяни. Ми нікого не агітуємо, ми просто подаємо конкретні факти: що відбувається, як, коли... Для росіян же факти не важливі, їм важливо донести до аудиторії, ніби вони прийшли в Україну нас «рятувати». Іноді можна зіткнутися з неймовірними випадками. В Херсоні нам розповідали, що під час окупації росіяни переконували місцевих жителів, ніби Україна програє, навіть Київ уже взято. І люди були настільки розгублені, що в це вірили, — каже Михайло Шарков.
Журналіст наголошує на важливості поширення в деокупованих і прифронтових містах друкованої преси.
— Там залишилися переважно літні люди, які, на відміну від молоді, віддають перевагу не інтернету (навіть якщо він є), а саме газетам, — каже Михайло. — Тому, якщо налагодити доправлення в прифронтові населені пункти друкованої преси, люди її залюбки читатимуть. Крім усього іншого, Україні важливо, щоб люди в таких містах довіряли нам, а не чекали «русского міра».
Нині Херсон оживає, з’являються світло, вода, опалення. Здатність українців попри будь-що забезпечувати нормальне життя побачили й окупанти.
Через це на деокупованих територіях, у тому числі й у Херсоні, позалишалося багато російських військових, яким там «сподобалося». Наразі правоохоронні органи їх «вираховують», але це — справа не одного тижня і навіть не одного місяця...
Попри нормалізацію життя, в Херсоні тривають запеклі артилерійські бої через річку Дніпро. Б’ють гармати, «гради», міномети. Росіяни стріляють, практично не цілячись, «аби полетіло». Часто влучають у цивільні об’єкти. Жахлива деталь: волонтери, які надали знімальній групі притулок у себе вдома, наступного дня загинули під час обстрілу центру міста, коли намагалися придбати продукти.
— Позиції обох сторін дуже добре проглядаються через річку, тож перебувати на березі — надзвичайно небезпечно, — каже журналіст.
За його словами, схожа ситуація і в Бахмуті, де він побував після Херсона. Там також — активна артилерійська перестрілка, причому російські артилеристи не переймаються тим, по кому влучать — по військових чи по цивільних.
— В обох містах проблема в тому, що відстань між сторонами дуже маленька, долітає швидко, і сховатися нема часу, — каже Михайло Шарков. — Крім того, росіяни використовують які завгодно боєприпаси, включно з забороненими. Як результат, страждає дуже багато цивільних. Бахмут зруйновано на 60-70 відсотків. Майже в кожному будинку — сліди від ударів. При цьому в місті багато літніх людей і дітей... Люди бояться залишити своє житло, не знають, як бути з господарством. У центрі міста працює риночок, де можна купити продукти. Ми питали людей, чи не страшно їм тут ходити, а вони відповідали, що «вже звикли»...
ДОВІДКА «УМ»
Центри журналістської солідарності — це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, які працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну та інші види допомоги.
Максим СТЕПАНОВ, інформаційна служба НСЖУ
Виконуючи бойове завдання в суботу, 14 грудня, загинув льотчик 299-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил Збройних сил України. >>
Актор театру та кіно Яків Ткаченко загинув на війні – він став на захист України ще в перші дні повномасштабного вторгнення росії. >>
На війні загинув 23-річний захисник з Києва Констянтин Камінський. >>
Режисер монтажу проєкту "Реальна історія" Олег Сарело загинув на фронті. >>
Президент України Володимир Зеленський оприлюднив дані, що з 24 лютого 2022 року загинуло 43 тисячі українських військових. >>
Агресивну реакцію воєнно-політичного оглядача групи Інформаційний спротив Олександра Коваленка в ефірі телеканалу Київ рішуче засудила українська Медіаспільнота. >>