Хрестики на гільзі. Молода художниця з Полтави перетворює відстріляні боєприпаси на арт-об’єкти

Роботи 34-річної художниці Кристини Сіренко, уже експоновані на двох персональних і бага­тьох всеукраїнських колективних виставках, часто відносять до такого напряму в образотворчому мистецтві, як поп-арт.

І хоч молода мисткиня з цим не зовсім згодна, проте й не спростовує цієї думки: мовляв, нехай кожен бачить у її творах щось своє. Сама ж називає свою творчість просто сучасним мистецтвом.

Кристина — архітектор за освітою. До повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну працювала дизайнером на одному з промислових підприємств Полтави.

Мала і власну творчу майстерню, де створювала свої картини, — то був відпочинок для душі.

Навіть у страшні часи художниця продовжує нести світло, творити. Одна з її картин на антивоєнну тематику, що має назву «Шлях до перемоги», нині подорожує Америкою у складі колективної виставки робіт українських художників.

Варто додати, що роботи талановитої полтавської мисткині продаються в художніх галереях Барселони — другого за чисельністю жителів міста Іспанії.

Гільзу від ворожого касетного снаряда перетворила на вишиванку з піксельним візерунком

Війна породила іще один напрям у творчості Кристини Сіренко — несподівано для самої себе вона почала розписувати гільзи від знешкоджених снарядів, тубуси від зброї тощо.

«Займатися розписом відстріляних засобів ураження — то не моя ідея. Усе склалося якось само собою, — розповідає молода пані. — Три місяці ми з семирічним сином як біженці провели в Німеччині. А коли повернулися, я вже не мала ані робочого місця, ані творчої майстерні й узагалі не знала, що мені робити.

Проте недаремно кажуть: коли одні двері зачиняються — відчиняються інші. Зовсім випадково мені запропонували розписати привезену з передової гільзу від відстріляного ворожого касетного снаряда реактивної системи залпового вогню «Ураган» — його передала волонтерка «Полтавського батальйону небайдужих» і депутат міської ради Юлія Городчаніна. Отак усе й почалося».

Згодом Кристина Сіренко відзвітувала на своїх сторінках у соц­мережах, що вирішила перетворити ту гільзу від касетного засобу ураження солідних розмірів на вишиванку з піксельним візерунком, адже вона є оберегом від усього лихого, а в наших сакральних орнаментах закодовані сила, мужність, відвага наших предків, їхнє незламне прагнення до волі.

Мені сподобався коментар користувачки фейсбука Юлії Прокопчук-Халімон під одним із дописів нашої героїні: «Росіяни закидають нас снарядами, а ми їх розмальовуємо, продаємо й купуємо зброю проти них. Наша нація непереможна».

Кристина ж поділилася, що в цьому коментарі викладено і її основний «меседж», який вона вкладає в ці незвичайні роботи: ворог щосили намагається нас зламати, а ми засукавши рукави робимо своє.

Кристина Сіренко з розписаною  власноруч гільзою від касетного  снаряда, що була продана за  23 тисячі гривень.

«Мій перший арт-об’єкт продали під час стендап-вечора в Муза-барі за 23 тисячі гривень. Усі ці кошти спрямували на нагальні потреби ЗСУ, — продовжує розповідь Кристина Сіренко.

— Після цього на прохання ДСНСників розписала два шоломи. Зобразила на них пса Патрона в різних варіаціях, як того й хотіли їхні власники. Наскільки мені відомо, один шолом продали за 15 тисяч гривень під час фінішу благодійного велопробігу з нагоди Дня рятувальника, а другий став експонатом музею».

Моя співрозмовниця запевняє: вона не шукає всіх цих об’єктів для розпису — вони знаходять її самі.

«Якось до мене звернулися військові з проханням розписати два тубуси від використаних снарядів американської гаубиці М777 (її неофіційна назва серед наших вояків — «Три сокири»), — пригадує вона.

— Самі ж і привезли їх. У підсумку один із тубусів розмалювала за мотивами самчиківського розпису: яскравими барвами на чорному тлі. Так вийшло, що сама ж допомогла його й продати. Одна дівчина з Києва якраз шукала оригінальний подарунок для свого шефа, відтак написала мені повідомлення про це в інстаграмі. Я у свою чергу звела її з військовими, і вони домовилися про ціну цього арт-об’єкта — 12 тисяч гривень. Самі бійці й забрали його з моєї майстерні та відвезли до столиці».

Іще один тубус для снаряда гаубиці М777 з авторським гербом полтавської художниці продали на благодійному стендап-вечорі за 20 тисяч гривень.

Другий розписаний тубус продали не так давно на благодійному стендап-вечорі за 20 тисяч гривень (ці кошти теж спрямовано на підтримку наших підрозділів).

На ньому художниця зобразила свій авторський герб, уперше намальований ще на початку повномасштабної збройної агресії москалів: він зазнав уражень, тому дещо деформований, в одному місці в ньому застрягла куля, та, попри все, його не так легко знищити.

У розписах переважають жовтий та блакитний кольори

«Потім мене знайшла іще одна волонтерка — на її прохання я розписала соняшниками дві гільзи від артилерійських снарядів та бокс від боєприпасів для автоматичного станкового гранатомета Mk 19. Загалом ну дуже багато військових об’єктів розмалювала — усіх годі й порахувати, — стверджує художниця.

— Адже, окрім усього, через мої руки пройшло чимало невеликих гільз та тубусів для зброї —я навіть не знаю, за яку ціну їх продали. А загалом, як ви, мабуть, помітили, це недешеві речі. Насамперед тому, що в кожного з цих артефактів своя історія.

Як правило, військові об’єкти прибувають до мене з поля бою — не дивно, що найперше їх доводиться ретельно відмивати від грязюки. На їхній розпис витрачаю свої фарби, що нині також є недешевими, а також час. От і виходить, що й наші вояки на передовій, і я в тилу викладаємося на повну силу. Тож вважаю, що ці артефакти — просто безцінні».

На цьому фото зображені розписані Кристиною Сіренко військова каска, продана на концерті Костянтина Ізюмова за 4,5 тисячі гривень, бокс від боєприпасів для автоматичного станкового гранатомета Mk 19, гільза ЛО-43 «теплової пастки» літаків МіГ-23, СУ-24, а також тубус для 120-міліметрової мінометної міни.

Для самої ж Кристини Сіренко це стовідсотково волонтерська діяльність, від якої вона не має жодного матеріального зиску. Іноді вояки, які передають художниці військові об’єкти, пропонують їй заплатити дещицю коштів за роботу. Але, зрозуміло, вона не може в них брати гроші, тож просить за можливості подарувати якусь гільзу.

Як правило, готові арт-об’єкти у творчій майстерні мисткині довго не затримуються. Проте якось, за словами Кристини Сіренко, таких артефактів одночасно зібралося чималенько. От тоді в неї й визріла думка показати їх полтавцям, влаштувавши виставку своїх робіт. Така виставка, що відбулася нещодавно в «Містохабі», зібрала багато люду, адже де іще можна побачити таку збірку доволі неординарних експонатів?

«Залу, де й була представлена експозиція моїх картин, а також арт-об’єктів, я розділила навпіл чорною стрічкою, на якій вказала дату відкритої збройної агресії росії проти України. При цьому в одній частині розмістила роботи, написані до широкомасштабної війни, а в другій — ті, що після її початку.

У такий спосіб хотіла показати, як змінилося наше життя. Ще до того, як разом із сином поїхала в Німеччину, десь три тижні плела у спортивній школі маскувальні сітки. І як живописець навіть у цьому бачила красу. Тож, коли готувала персональну виставку, вирішила зробити ось таку композицію: частину маскувальної сітки прикрасила розписаними флягою, гільзами від патронів, підсумком для набоїв», — Кристина демонструє її фото­знімок у галереї.

Коли смертоносне знаряддя стає ніби несправжнім, іграшковим

А далі мисткиня показує мені транспортувальний кейс, або чохол, для протитанкового ракетного комплексу «Джавелін», який іще перебуває в її майстерні.

Його привіз волонтер із Дніпра й невдовзі має забрати. Художниця, знову ж таки, розписала цей об’єкт орнаментом української вишивки. Цього разу у «вишивці» майстрині видно кожен хрестик. А врешті-решт візерунок, згідно із задумом, перетікає в розливи фарб.

«Узагалі-то, щоб ви знали, я не малюю картини на замовлення. І роблю виняток тільки тоді, коли йдеться про ось такі арт-об’єкти. От зараз покажу вам подарований мені військовий об’єкт, який розписала для себе,

— Кристина веде мене до «скелета» касетного снаряда, який стоїть трохи поодаль. — Як бачите, цей артефакт у мене рожевого кольору. Чому вирішила зробити його саме рожевим? Бо цей колір уособлює ніжність, крихкість, безневинність і навіть інфантильність. І коли ми розфарбовуємо засіб ураження в рожевий колір, тим самим кардинально змінюємо сенс. Смертоносне знаряддя вже не лякає нас, стає ніби несправжнім, іграшковим, не сприймається як небезпечна зброя».

    Кристина передає військовим розписаний тубус для снаряда гаубиці М777 (був проданий за 12 тисяч гривень).
 

Припускаю: мабуть, важко працювати з такими військовими об’єктами. Мені здається, це навіть страшно. Кристина зізнається: важко було розписувати першу гільзу від касетного засобу ураження, що прилетів зі стану ворога:

«Тримаючи в руках громіздке металеве знаряддя вбивства, думала про те, що воно могло забрати чиєсь життя. Від цього було моторошно на душі. Проте, коли звільняла гільзу від сміття й бруду, всередині її помітила сухе осине гніздо. Для мене то був своєрідний знак: як вмерли ті оси всередині смертоносної зброї, так згинуть і наші вороги. І це додало мені сил. Я навіть не стала прибирати те гніздо — і якщо присвітити ліхтариком, його можна побачити. Так, безперечно, спочатку було важко. Та згодом потік цих речей став настільки великим, що мені не було коли розмірковувати, жаліти себе тощо».

Запитую, чи підраховувала хоча б приблизно художниця, скільки коштів уже вторгували від розписаних нею робіт.

«Коли в Кременчуці, де проживають мої батьки, російські збройні сили здійснили терористичний акт — завдали ракетного удару по торговельному центру «Амстор», аби допомогти постраждалим, знайомі організували аукціон із продажу картин,— ворушить гіркий спогад Кристина.

— Я тоді також долучилася до нього, надавши кілька своїх робіт, за які було отримано 40 тисяч гривень. Якщо рахувати ці кошти, а також приплюсувати до них ті, що вторгували від продажу створених мною арт-об’єктів, то йдеться про суму десь 120 тисяч гривень.

А ще ж є й багато таких артефактів, які вже розписані, але ще не продані. Або ж мені не відомо про те, що їх продали. Та все це — крапля в морі порівняно з тим, який щоденний подвиг здійснюють наші військові, стримуючи натиск ворога, які негаразди терплять на передовій. Це найменше, що я можу для них зробити».