Директор Соціологічної групи «Рейтинг» Любомир Мисів: «Сьогодні нація стала єдиним цілим»

Згуртованість та стійкість громадян, які виборюють перемогу для України кожний на своєму місці, викликають повагу.

Це засвідчує будь-яке соціологічне дослідження.

Соціологічна група «Рейтинг» нещодавно провела дослідження щодо оцінки шкоди, завданої воєнними злочинами росії в Україні, та щодо ставлення України до іноземних країн.

Наш співрозмовник — заступник директора Соціологічної групи «Рейтинг» Любомир Мисів.

Спільно переживемо біль і втрати війни

— Любомире Володимировичу, що можна сказати про духовне зростання наших громадян за ці місяці?

— У першу чергу українці змінили кут зору, який у них був до цього часу, вони стали набагато патріотичнішими, консолідованими, — це найважливіша зміна, яка відбулася за цей час, оскільки з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну ми бачимо, що на відміну від 2014 року, коли у нас були ті, хто не вважав дії росії на території України агресією, то на сьогоднішній день ситуація абсолютно змінилася і нація стала одним цілим. Ми не бачимо значущих відмінностей у соціологічних дослідженнях у регіональному розрізі. На тій території, яка контролюється урядом, ми спостерігаємо те, що немає жодних протиріч у погляді українців на своє майбутнє, на те, куди ми рухаємося, на те, хто наш ворог.

— Зараз дуже багато людей (86%) вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямку.

— Так, є така тенденція, вона доволі цікава, тому що у нас жодного разу в історії досліджень не було таких високих показників, — звісно, потрібен був стрес і потрібно було об’єднатися і відкинути всі протиріччя, і тоді вже оцінювати ситуацію в країні.

Причиною такого росту стало те, що на задній план відійшли політичні суперечності українців, соціально-економічні питання, відповідно перемога, суспільне об’єднання проти ворога створює лінію, що Україна правильно все робить, що вона протистоїть ворогу, вона перемагає і звільняє свої території. Зараз віра в перемогу сягає абсолютних показників.

— Багато людей із тих, хто з війною змінив місце проживання, хочуть повертатися додому? Розкажіть про це, будь ласка.

— Близько 20% населення змінило своє місце проживання  з 24 лютого. Стосовно повернення ми спостерігали таку тенденцію: спочатку було багато тих, хто не поспішав повертатися, очевидно, тому, що території ще не були звільнені, був страх потрапити під обстріли, а зараз зі звільненням територій зростає число тих, хто хотів би повернутися додому найближчим часом.

— Більш за все люди виїжджали із зони бойових дій (64%) та з Києва (42%). Половина на деокупованих територіях вже повернулася, так?

— У регіональному розрізі на Півдні та Сході менше тих громадян, які хочуть повертатися на деокуповані території, говоримо радше про Центр та про Харківщину. Люди хотіли би повернутися, але якщо їхній будинок розміщується на території проведення бойових дій або поряд з нею, то все ж таки загроза для життя перевищує ці наміри.

— Скільки людей хочуть повернутися найближчим часом, скільки ще почекають, і скільки тільки після війни хочуть повернутися?

— Тих, хто взагалі не хоче повертатися, загалом близько 6%. Це не так багато. Радше за все це люди, які втратили житло і їм немає куди повертатися, і відповідно вони будуть шукати свої долі в інших областях України, а можливо, і за кордоном. Що позитивного?

Якщо до літа ми мали тенденцію, що люди хотіли повернутися, але багато було тих, які хотіли ще почекати — близько половини — то сьогодні ми маємо ситуацію дещо кращу: 21% хочуть повернутися най­ближчим часом, 19% кажуть, «так, але ще трохи почекаємо», а близько 45% за те, щоб повернутися після закінчення війни. І 9% було важко визначитися.

— Про які збитки від дій росії перш за все говорять люди?

— Те, що найбільше втратили, — це гроші, як заробіток, як доходи, як можливість заробляти. На другому місці з точки зору втрат є житло, близько чверті населення зазначили, що втратили або частково втратили житло. І ще близько 14% втратили побутову техніку.

— А як щодо втрат бізнесу?

— Це цікаве питання, тому що тих, хто основним доходом мав бізнес до 24 лютого –8%. Якщо говорити про цю категорію, то вона доволі незначна, лише 12% працюють так, як працювали. Це дуже мало. Половина працює, але доходи вже зменшилися, і майже 30% взагалі не працює.

По суті, зараз ситуація в бізнесі погіршилася, та все ж таки половина говорить, що працює і буде працювати, хоча і при низьких доходах, і, можливо, збереже робочі місця, але це буде залежати від економічної політики держави.

Тому що доводиться скорочувати персонал, зокрема, якщо говорити про тих, хто мав персонал, а це третина від середовища бізнесу, бо багато просто є самозайнятими особами, отже 38% тих, хто мав найманий персонал, довелося його скоротити, і 22% довелося знизити зарплату своїм працівникам. Це доволі відчутно, тому що скорочення та зниження зарплати завжди призводять до трудової міграції у пошуку кращих доходів. І я думаю, що ситуація може ще погіршитися.

— На ринку праці яка ситуація?

— З тих, хто мав роботу до війни, а це близько 65%, у звичному режимі працюють третина, 19% перейшли на віддалену роботу або часткову роботу, і 6% уже знайшли роботу. Водночас 37% говорять про те, що вони втратили роботу і поки що знайти її не можуть.

Тих, хто не працює, найбільше серед мешканців Сходу і Півдня, на Сході зараз близько 60% не працюють, дуже велика частина жінок не працює, очевидно, що це соціальне навантаження на державу. І окрема категорія — ті, які не повернуться додому, але поки що не знайшли роботи на нових територіях, хоча серед них і найбільше тих, хто знайшов роботу.

— Скільки людей хочуть відбудовувати свої будинки самотужки, а скільки чекають на закінчення війни?

— Українець сподівається сам на себе, у зв’язку з тим, що очікувати на допомогу від держави можна буде довго, а якщо йдеться про репарації, то це може бути у дуже далекій перспективі, через те 58% тих людей, чиє житло пошко­джене, готові його відновити зараз за власні кошти, — знову ж таки, це декларація, але намір такий є.

Якщо говорити загалом, то тих, хто хотів би відновити житло якомога швидше, — 39%, а тих, хто готовий чекати, — 59%. Серед тих, хто найбільше готовий чекати, це ті, чиє житло зруйноване повністю, або ті, хто не повернувся ще на свої території і не знає, в якому становищі перебуває їхнє житло взагалі.

— 47% українців зазначили, що мають близьких родичів, які воюють. 20% населення повідомили, що мають серед близьких, родичів тих, з ким втратили контакт і не знають, де вони зараз перебувають.

— Це особливо спостерігається на Сході, тому що ми знаємо, що багато хто перебуває десь в полоні, хтось загинув, і поки що немає даних з окупованих територій. Ця цифра значна.

— 5% мають серед близьких загиблих через війну, 3% тих, кого примусово депортували до росії або на окуповані території Сходу та Криму.

— Після деокупації територій ми бачимо, що постійно відкриваються місця злочинів російських військовослужбовців, ми знаємо про ці катівні, масові розстріли, депортації, тож ці цифри будуть зростати, на превеликий жаль, тому що війна несе горе і втрати серед населення. З постійним звільненням території правда буде відкриватися, і тих, хто зник, тих, хто зазнав поранень чи загинув, буде ставати все більше.

— 7% опитаних зазначили, що особисто самі або їхні близькі родичі зазнали поранення, каліцтва через бойові дії.

— Усі маркери, які стосуються втрат, поранень, депортації і втрати контакту, на жаль, будуть зростати.

Україна у фокусі світу

— Як українці ставляться до іноземних країн?

— Сьогодні ми бачимо абсолютне об’єднання країни з точки зору свого зовнішньополітичного вектору. Якщо до 24 лютого ми мали певні розбіжності щодо того, вступати нам до Євросоюзу чи не вступати, дві третини населення була за вступ до Євросоюзу і близько третини була проти.

Але ситуація змінилася після початку війни, і вона стала надпозитивною: у першу чергу нам надали статус кандидата, по-друге, пообіцяли, що найближчим часом ми станемо членом Євросоюзу. Якщо говорити про НАТО, то тут ситуація була дещо цікавіша, тому що коливалася динаміка: з самого початку різко зросли показники підтримки з боку України до НАТО, до 76%, в березні вони впали, пригадаймо, що відбувалося, — позиція НАТО була слабкою з точки зору допомоги Україні, — зараз із допомогою Україні ситуація змінилася, і сьогодні показник найвищий в історії — 83% тих, хто підтримує вступ України до НАТО. На Сході 70% підтримують НАТО.

— Найбільш дружніми країнами щодо України українці вважають Польщу, Литву, Велику Британію, США та Канаду.

— Так, це до речі ситуація, яка має свою динаміку. Давайте спочатку поговоримо про ті країни, які сприймаються українцями як найбільш ворожі. Це однозначно росія (97%), притому що ще до 24 лютого ситуація була дещо іншою і тих, хто сприймав росію як країну не-ворога або нейтрально, було близько третини, а з початком війни абсолютно змінилася оцінка.

Цікава ситуація з Білоруссю. Навіть після 2020 року все одно значна частина вважала Білорусь нейтральною і доволі дружньою країною, але ситуація різко змінилася після початку обстрілів з території Білорусі, очевидно, чимдалі ситуація погіршується (85% українців вважають її ворожою країною).

Така ж ситуація складається і з Угорщиною — що цікаво, Угорщина сприймалася нейтральною країною, але після початку війни поступово, це ще некритично, але зростає кількість тих ( близько 40%), хто вважає Угорщину ворожою країною.

Тепер з точки зору наших країн-партнерів, які надають нам допомогу. Велика Британія, США, Канада, Польща, Литва — це ті країни, які мають найбільш позитивну динаміку з точки зору оцінки дружності або ворожості щодо України. Також цікава ситуація з Німеччиною, ще донедавна її сприймали як нейтральну країну щодо України, та оскільки вона надає нам допомогу, ситуація покращується, все більше вважають її дружньою.

Така ж сама ситуація із Францією, тільки з Францією ситуація була доброю ще на початку війни, але зараз вона не змінюється ніяким чином, динаміки різкої позитивної там немає. Цікаві оцінки щодо Китаю, хоча він вважається нейтральною країною, але поступово, по одному-два відсотки, зростає кількість тих, хто вважає цю країну ворожою.

— А Туреччина?

— Щодо Туреччини ми мали до березня зростання оцінки цієї країни як дружньої, але ситуація дещо змінилася, поки що некритично, все одно більшість вважає її дружньою, або ж нейтральною, ворожою її вважає лише 4%, але позиція країни, яка дбає про свої інтереси, має вплив на оцінки наших громадян.