На фронті загинув Петро Великий – актор Чернігівського театру
На передовій захищаючи Україну загинув актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка Петро Великий. >>
Альона Манько (праворуч) та Катерина Литвин торгують власною випічкою на благодійному ярмарку.
Маючи основну зайнятість, Альона Манько з Полтави 8 років у вільний час випікала торти на замовлення.
Кондитерські вироби молодої майстрині з різноманітним смаком та оздобленням здобули неабиякий успіх — панянка вже мала постійних замовників, які, у свою чергу, рекомендували її десерти своїм друзям, знайомим.
І хоч домашнє кондитерське виробництво давало певний додатковий дохід, воно було, за словами дівчини, більше хобі, справою для душі.
«А після повномасштабної навали московитів, коли не лише наші мужні збройні сили, а й увесь український народ піднявся проти імперії зла та брехні, хотілося й собі якось долучитися до цієї боротьби за незалежність та європейські цінності, допомогти нашим армійцям не лише фінансово, а й чимось таким, що йшло б від серця. До того ж, коли руки й мозок чимось зайняті, лишається менше часу на негативні новини й роздуми про те, що буде далі, — так Альона пояснює, чому почала виготовляти домашні ласощі для наших військових.
— Жити тут і зараз, адже війна невідомо на скільки часу затягнеться, а головне — робити те, що в твоїх силах задля наближення перемоги — от така моя мотивація. Найперше на думку спала ідея приготувати для воїнів медово-імбирні пряники з різними написами. Аби солдат, отримавши такий подарунок із тилу і прочитавши моє послання, неодмінно усміхнувся, щоб у нього стало хоч трохи тепліше на душі».
«Ти мій герой», «Котики», повертайтеся живими», «Хлопці, ви круті! Вами пишається весь світ», «Вірю в ЗСУ», «Україна переможе» — ці й інші написи з’явилися на перших 100 пряниках для наших військових від Альони Манько.
Дівчина пригадує, що почала випікати їх через два тижні після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Бо оті два тижні була в пошуках волонтерів, які курсують у «гарячі» точки, доправляючи нашим оборонцям гуманітарну допомогу.
Про благодійну діяльність своєї команди
Альона Манько постійно звітує на власній
інстаграм-сторінці, щоб це бачили інші люди
й за бажання долучалися до доброї справи.
«Спочатку волонтери з Нових Санжар, звідки я родом, запропонували мені зробити першу передачу для бійців, які перебували на лінії вогню, — розказує про перебіг подій моя співрозмовниця. — А згодом зв’язалася з полтавкою Євгенією Костенко, бо знала, що вона теж займається волонтерською діяльністю. І ми почали співпрацювати таким чином: я готувала партію печива, Женя забирала його й передавала іншій полтавській волонтерці — Ірині Каптур, а та доправляла ласощі нашим військовим на фронт.
Коли я вже почала виготовляти смаколики для вояків, до мене приєдналися мої подруги: спочатку Катерина Литвин, а згодом і Яна Передерій, двоюрідний брат якої нині воює на Бахмутському напрямку. Найчастіше сам процес протікає вночі. Бо коли у твоєму розпорядженні ніч, тоді можна спокійно займатися випічкою хоч до ранку. За спеціального режиму світломаскування ми випікали солодощі й при свічках, і за допомогою ліхтариків. Було таке, що й порушували його, заспокоюючи себе тим, що це ж на благо наших захисників».
Коли готові пряники витягуєш із духовки, їх треба розкласти по одному, щоб трохи підсохли. Тож нерідко буває так, що у квартирі Альони Манько вони розкладені скрізь: не лише на кухні, а й в інших кімнатах. У такому разі її домівка стає більше схожою на кондитерський цех. До речі, чоловік Альони ставиться до цього з розумінням.
Пряники у вигляді сердечка дівчата вручну розфарбовують
у кольори нашого національного прапора.
«Спочатку на інгредієнти для випікання домашнього печива витрачали лише власні гроші. Чесно кажучи, навіть не рахували їх, — стверджує героїня цього матеріалу, — бо хто щось рахує, коли в країні така біда? Потім почала публікувати інформацію про те, що ми робимо, на своїй інстаграм-сторінці, й наші друзі стали підкидати нам свої кревні. Зокрема дуже допомагають ті з них, які живуть за кордоном: принаймні раз на місяць перераховують на банківську картку певні кошти, яких загалом вистачає на те, щоб купити борошно, масло, цукор, спеції, пакувальний матеріал, — усе це коштує зараз недешево. Пшеничну муку та цукор підкидала нам мати Каті Литвин, а Женя Костенко — волонтерський мед. Отак і викручуємося з допомогою небайдужих людей».
За цей час, за підрахунками Альони Манько, вона з подругами виготовила понад 5,5 тисячі штук медово-імбирних пряників (це приблизно 140 кілограмів). До того ж Катерина Литвин не лише допомагає Альоні випікати згадані ласощі, а ще й сама приготувала кілограмів 30 вівсяного печива.
А напередодні Великодня дівчата спекли десь по 200 пасочок — передали їх як військовим, так і мирним жителям, які на ту пору ховалися від ворожих обстрілів у харківському метро. Тож минулих Великодніх свят, за зізнанням нашої героїні, вона взагалі не пам’ятає, бо стояла біля плити і вдень, і вночі.
Топ пряником серед бійців став кондитерський виріб полтавських
панянок з адресованим ворогові написом: «Ти хотів землі цієї,
тож тепер змішайся з нею».
«Коли, щоб порадувати наших військових, вирішувала замахнутися на великі партії печива (наприклад, перед Днем захисника України ми приготували й передали волонтерам, які їхали до Бахмута, 500 медово-імбирних пряників — це я перед собою таку мету поставила), довелося викликати на підмогу не лише Катю Литвин та Яну Передерій, а й свого молодшого брата Богдана.
Зокрема, той допомагав викачувати тісто. Знайшлася робота й моєму чоловіку Максиму — він пакував готову продукцію. Будь-яка поміч була незайвою, бо все це не такий швидкий процес, як може здатися на перший погляд. Уявіть собі, ми кожен пряник розфарбовуємо вручну (часто — у кольори нашого національного стяга) або ж наносимо на нього їстівну картинку — усе це займає дуже багато часу, і навіть за великого бажання цього марудного заняття не поженеш, — запевняє Альона.
— До речі, їстівні картинки, що є недешевим задоволенням, часто дарують мені власниці магазину «Фабрика кондитера», що на вулиці Шевченка в Полтаві, які пройнялися моєю ідеєю виготовлення печива з креативним декором для наших захисників. От, скажімо, перед Днем захисника України підкинули 10 листів їстівного рисового паперу із 30 картинками на кожному. За умови, якби їх довелося купувати, це вилилося б у значну суму».
Як ви вже, мабуть, зрозуміли, дружне дівчаче товариство підходить до справи дуже творчо — виготовляє не просто пряники, а, можна сказати, витвори пряникового мистецтва.
За словами Альони Манько, у цьому немає нічого дивного, адже звичайне печиво можна й у магазині придбати.
А їй хотілося, щоб, отримавши випічку від полтавських панянок, воїн розумів, що її хтось виготовив для нього власноруч, розфарбував у патріотичні кольори, зробив напис, вклавши в це не лише все своє вміння, а й часточку душі.
Щоб оцінити дії країни-агресорки, літературних слів,
за словами Альони Манько, іноді буває замало.
«Щодо написів на пряниках, то потрібно сказати, що вони в нас не лише позитивні, — зауважує Альона. — Аби підняти бойовий дух наших героїв, ми навіть вдавалися до висловів із посиланням російського корабля самі знаєте, куди. Хоч я й проти лихослів’я, бо вважаю, що матюки не притаманні українській культурі, але, щоб оцінити дії країни-агресорки, висловити журбу, розпач, розпуку, крайню стурбованість, літературних слів часом буває замало. А от топ пряником серед бійців став наш кондитерський виріб з адресованим ворогові написом: «Ти хотів землі цієї, тож тепер змішайся з нею».
«Русский военный корабль» — спочатку послали, а потім — з’їли.
Як уже було сказано, благодійну діяльність своєї команди полтавка постійно висвітлює на власній інстаграм-сторінці, щоб це бачили й інші люди. «І якщо в когось із них виникне бажання підкинути на добру справу «донати» або ж допомогти борошном, цукром тощо, я тільки «за», — говорить вона, заходячи на згадану сторінку з мобільного телефона.
— Тут у мене є папка під назвою «ЗСУ», де можна побачити, як усе починалося: у батьківській оселі в Нових Санжарах у спартанських умовах (без будь-якої техніки) я почала робити ці пряники. А оце вже повернулася до полтавської квартири — на кухню з моїми духовками, формами для випікання та іншими пристосуваннями. Це разом із Катериною Литвин торгували нашими пряниками на благодійному ярмарку в Полтавському педагогічному університеті, який ми, до речі, закінчили.
Тоді саме було оголошено збір коштів на тепловізор для наших військових — і в підсумку зібрано 5 тисяч гривень. Це наші ласощі поїхали до Парижа — хтось замовив їх звідти у Євгенії Костенко на благодійних засадах, аби вторгувати кошти на допомогу ЗСУ. А оце я приготувала пряники для одного з друзів, який зараз воює у складі добровольчого батальйону (ми збирали для нього й кошти на військове спорядження). Отак і живемо».
Невгамовні кондитери наразі планують приготувати багато випічки для військових до новорічних свят. Можливо, розпочнуть уже зараз, адже термін зберігання їхніх солодощів досить тривалий — близько пів року.
Усе тому, що в тісто дівчата додають мед, імбир, а також корицю, що є природними консервантами. Плюс кожен пряник має свою упаковку — завдяки цьому довго не черствіє й не втрачає своїх поживних властивостей.
Іще варто зазначити, що медово-імбирне печиво дуже калорійне: з’ївши такий фантастичний десерт, боєць може добре вгамувати голод.
Відгуки військових про ласощі з незвичайним смаком, які, до того ж, мають патріотичний підтекст,тільки позитивні. Хоч самій Альоні, для якої випікання печива стало звичною річчю, іноді навіть дивно, що інші люди так високо оцінюють їхню роботу.
Смакоти багато не буває.
Фото з особистого архіву Альони Манько.
«Якщо в когось зі знайомих є близька людина, яка зараз перебуває на передовій, формуємо для неї окрему посилку, помістивши туди 100—150 пряників. Так само передаємо наші кондитерські вироби військовим з’єднанням, у складі яких воюють хлопці зі структури, де я працюю, а також із фірм, організацій моїх друзів. І коли маємо відгуки від вояків безпосередньо, це іще приємніше, — зізнається Альона Манько.
— І це додає натхнення продовжувати працювати в тому ж дусі. Якось згадала, що ще 2015 року, коли мій на ту пору близький друг, який ніс службу у складі полку «Азов», перебував у зоні АТО, на Новий рік я приготувала й передала йому з побратимами ті ж таки медово-імбирні пряники — тільки у формі ялинок, ялинкових прикрас. Хлопців тоді це настільки вразило й розчулило, що вони їх не з’їли, а повісили на ялинку в місці їхнього базування.
Виславши фото тієї ялинки, мій друг написав, що то були їхні обереги. Тоді він повернувся із зони АТО живий і неушкоджений. Проте не так давно, уже під час цієї хвилі російсько-української війни, на жаль, загинув... Коли це трапилося, я переглянула наше листування й згадала історію, яку вам і повідала. Заради ось таких патріотів, які покидають свої домівки, родини й навіть віддають життя за Україну, ми й виготовляємо оригінальне печиво, недосипаючи ночей, забуваючи про втому, і точно робитимемо це до нашої перемоги».
На передовій захищаючи Україну загинув актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка Петро Великий. >>
Згідно офіційної статистики ООН, щонайменше, 12,1 тисячі цивільних українців загинули від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, ще понад 26,8 тисяч отримали поранення, втім реальні цифри можуть бути набагато більшими. >>
Увечері 7 листопада працівники ДБР затримали в Полтаві трьох чоловіків, причетних до побиття в ресторані молодого киянина. >>
На війні під час виконання бойового завдання загинув старший солдат Володимир Магус із Рівного. >>
У п’ятницю, 18 жовтня, на війні загинув молодший сержант Віктор Стельмах з позивним "Саба" 1995 року народження, якого вважали одним з найкращих операторів БПЛА у бригаді. >>
В Україну за результатами репатріаційних заходів повернули 501 полеглого оборонця. >>