Командир "Вільної Грузії" Бадрі Кварацхелія загинув у бою на Курщині
Під час бойових дій у Курській області загинув ще один грузинський боєць Бадрі Кварацхелія. >>
(Фото Генштаб ЗСУ.)
Зростає кількість повідомлень, що путін готує «наступне коло» мобілізації резервістів. Винятково з причини масованих втрат першої хвилі.
Проблема залишається тією самою: вс рф знову й знову доводять, що вони не мають змоги водночас мобілізувати, забезпечити, натренувати й відправити на фронт понад 75 тис. солдатів.
Додайте ще нехай 23 тис. тих, що найняті та підготовлені ПВК «Вагнер», і ось вони — ті 100 тис. — максимум, якого можна досягнути за раз (тобто упродовж 2-3 місяців). ...але, оскільки більше половини мобілізованих у жовтні резервістів до сьогодні вже «використано», путін «мусить» розпочати мобілізацію наступної, якщо хоче, щоб було надалі ким воювати.
Відповідно, слід очікувати «приблизно 100 тис.» наступних «свіжих» мобілізованих росіян, що потраплять на фронт десь у середині грудня... ну, або менше, якщо вагнерівцям не пощастить навербувати наступних 23 тис. найманців, які будуть готові стати гарматним м’ясом для путіна.
Звертаю увагу, що варто тримати в умі ще іншу річ: як показали давніші відступи росіян з-під Києва та Чернігова, їхня катастрофа на Харківщині й теперішній вихід із Херсона, якщо вс рф розгортає десь в Україні понад150 тис. особового складу, російська логістика починає збоїти, й забезпечити ці сили просто немає можливостей.
Тому рано чи пізно їм доводиться відступати. Подібне досі траплялося вже тричі й, будьте певні, трапиться ще.
Але, як казали тиждень тому путінські пропагандисти, «слухайте президента, любіть батьківщину».
Українці повідомляють, що чисельність російських військ, задіяних уздовж східного фронту, останніми днями суттєво зросла. Зокрема, це сталося між Авдіївкою та Вугледаром.
Це може вказувати, що туди відправили значну частину військ, виведених із правобережної Херсонщини.
Тут варто зазначити, що оперативні дії обох сторін сильно загрузли у багнюці: випав перший сніг, однак удень температура досі плюсова, тож ґрунт лишається м’яким.
Район Куп’янська-Сватового... Як повідомляється, українці застосовували РСЗВ (M142 [HIMARS] та інші) для ударів по російських базах та вузлах постачання в районі Сватового та Старобільська.
З огляду на те, що «навіть» [один з головних російських пропагандистських ресурсів] War Gonzo повідомляє про тяжкі бої в районі Новоселівського [Сватівський район], то майже напевне можна стверджувати, що українці в цьому селі, розташованому приблизно за 10 км на північний захід від Сватового, вже перебувають.
Далі на південь українці дісталися до шосе Р07 і Р66 у кількох місцях та перетнули перше з них в районі Куземівки: ймовірно, це село перейшло під їхній контроль.
Після тижнів запеклих боїв — коли армія рф змарнувала тисячі життів мобілізованих резервістів, яких гнали в контратаки на українські позиції, зайняті під час ізюмської офензиви у пізньому вересні та на початку жовтня — українці, зрештою, зайняли Макіївку. Щоб відсунути росіян від цього місця, вони тепер наступають у лісах на схід від Макіївки, у напрямку Площанки.
Кремінна... низка важких та тривалих російських контратак на захід від Кремінної, у напрямку Торського та Тернів, до яких вони вдавалися впродовж жовтня та на початку листопада, далися вс рф дуже великою ціною й також провалилися.
Проте вони «впоралися із завданням» і зірвали розвиток українського наступу на Кремінну до сезону бездоріжжя. Це не точно, але ЗСУ, можливо, вдалося дістатися Житівки, що на трасі Р66, північніше Кремінної, а ще південних околиць міста. Однак постійні російські контратаки, вогка погода та багнистий ландшафт заважають проведенню оперативних дій.
Бахмут... під час перегляду моїх старих публікацій піймав себе на тому, що читаю про російські атаки на Бахмут ще від початку серпня. Тобто лінія фронту посунулася відтоді десь на 5—100 метрів.
Росіяни — за них тут воюють перш за все колишні в’язні у складі ПВК «Вагнера» — і далі валять у численні атаки вздовж усієї протяжності цього відрізку фронту: від Білогорівки, що на Сіверському Донці, на півночі, — і до Курдюмівки на півдні. Процитую моє джерело серед українських військових: «трохи менше роти піхоти, кілька танків, БМП, БТР-ів та МТ-ЛБ, і так щоразу».
Війська ЗСУ називають цю тактику «зерґ раш» [термін із комп’ютерної гри Starcraft, коли гравець створює багато дешевих юнітів та шле їх в атаку].
Схоже, більшість таких атак готують навмання та проводять малими підрозділами, тож їх легко відбивають за допомогою поєднання артилерії, мінометів та ПТРК — навіть до того, як їм вдається дістатися позицій ЗСУ.
Втрати росіян — величезні: повідомляють про те, що в першій половині листопада за лінією фронту були села, в яких збирали по 500 убитих. Але війська продовжують прибувати, тож тиск на українців не спадає.
Не дивує, відповідно, що багато хто ставить собі запитання — і в Україні, й на Заході: а чим же такий важливий Бахмут, до прикладу? Тобто «шоб шо» росіяни вперто наступають на місто, попри всі невдачі та масштаби втрат, яких вони зазнали в останні 3-4 місяці. Гадаю, тут усе просто.
Перефразую персонажа на ім’я Салах ад-Дін Юсуф Ібн Айюб (більше відомий як «Саладін») зі (з історичної точки зору — жахливої) стрічки «Царство небесне»: «Чого вартий Єрусалим? Нічого. Всього...».
З точки зору військової стратегії та тактики ці нескінченні російські атаки на Бахмут просто-таки приречені на провал: вони замалі, надто погано підготовлені, надто погано підтримані, але їхнім рушієм є манія путіна до захоплення міських центрів, бо ж саме вони мають велике значення для пропагандистської машини.
Більша частина його пропагандистів уже починає усвідомлювати, що ця війна обернулася повним провалом і що Росії дуже пощастить, якщо війна «закінчиться просто поразкою» (тобто якщо країна в підсумку не розпадеться).
Водночас, оскільки росіяни тепер не мають змоги купувати костюми від Hugo Boss чи останні iPhone, путіну залишається хіба захопити яке-небудь містечко в Україні.
Байдуже, який розмір воно має. Байдуже, що воно буде зруйноване вщент. І байдуже, яку ціну доведеться заплатити (одиницею виміру тут є життя тих, хто не може собі дозволити костюми від Hugo Boss або останні iPhone)...
Зважте: регулярні частини вс рф довели свою неспроможність до проведення швидких механізованих наступальних операцій, для яких їх у принципі й готували. Власне, вс рф було знищено під час спроб втілення таких операцій ще у період з лютого по липень.
Та все ж путін має повний контроль над збройними силами: його фаворити очолюють раду безпеки; кадировці, фсб, вагнерівці та росгвардія бережуть персонально його, а решту — викинули на узбіччя або ж підпорядкували його фаворитам (навіть якщо не офіційно.
Тобто персонажі на кшталт шойгу та герасімова лишаються на посадах, але путін їх повністю ігнорує і натомість командує тепер «за допомогою суровікіна»). І він має свої особисті цілі — не військового штибу, а цілі з покращення свого публічного іміджу. Заробляння очок пропаганди.
Тим часом для втілення таких цілей потрібен бодай якийсь успіх... будь-що, лише б не черговий провал (на кшталт Києва, а тоді північного сходу України, а тоді східної Харківщини, а тоді ще Херсона)...
Тому для путіна росармія має захопити будь-яке місто в Україні. Яке саме — не має особливого значення, головне, щоб це було саме місто, а не «якесь чергове село».
Ось чому вс рф (і «Вагнер») порушують «правила ведення бою» і замість атакувати в точці між найміцнішими українськими укріпленнями (їх вони взяти не можуть, не в останню чергу тому, що вже втратили там купу артилерії, танків і БТР-ів), вони й далі раз по раз б’ють у лоб там, де українські позиції найбільш захищені.
Це те, на що вони досі здатні з тими солдатами й озброєнням, які ще в них залишилися. На думку путіна, такі персонажі, як Дворніков і Жидко, а то й усі вс рф, не змогли втілити його цілі.
Тепер черга суровікіна — а там хоч потоп. А от на думку суровікіна (та й навіть самого путіна), постійні атаки на Бахмут (і на Авдіївку, див. далі) служать одній військовій меті: вони зв’язують усе більшу кількість українського війська і не дають розгортати наступальні операції.
Схоже, що путін (і суровікін теж) сподіваються, що тут він виграє трохи часу, поки якесь диво не врятує його від тієї пастки, що він її власними руками собі (й цілій Росії) викопав.
Не дивно, що для українців саме ситуація південніше — між Авдіївкою та Вугледаром — видається «критичною». 13 листопада росіяни захопили село Майорськ на схід від Торецька.
Українці вже встигли двічі контратакувати, але невдало, оскільки немає інформації про успіх на цьому напрямку. На північ від Авдіївки в районі Кам’янки відбуваються жорстокі бої, обидві сторони залучають підкріплення, атакують і контратакують.
На південь від Авдіївки росіяни наступають на досить широкому відтинку фронту — з Пісок на Невельське, з Пісок на Первомайське, з Пісок на Водяне і з Донецька на Опитне. Схоже, вс рф захопили Опитне десь між 14 і 16 листопада.
Загалом бої в районі між Бахмутом і Авдіївкою можна приблизно порівняти з Верденською битвою 1916 року: суровікін кидає БТГр мобілізованих резервістів на лінії ЗСУ, незважаючи на втрати, намагаючись розгромити українців, оточивши і «форт Дуомон» (Бахмут), і «форт Во» (Авдіївку) з півночі та з півдня.
Поки що майже без успіху. [Битва під Верденом тривала майже рік — попри шалені атаки німецьких військ і втрату фортів французами, пізніше все захоплене було відвойовано; а далі німці програли війну. — Ред.].
Далі на південь росіяни атакують Мар’їнку, і тут відбуваються жорстокі вуличні бої за масивної підтримки артилерії з обох боків.
Єдине, що добре для України — і про це говорили ще в серпні, — російська артилерія має серйозні проблеми через погану погоду: більшість російських БПЛА погано працюють при знижених температурах повітря, не кажучи вже про дощ і сніг.
Через це командири росармії мають дуже приблизне уявлення про розташування українських позицій і їхню боєздатність. Результатом стали значні втрати росіян також у Павлівці, хоча на даний момент немає сумніву, що село вони захопили.
Зате на півдні погода значно краща, особливо в районі Вугледара. За минулі два тижні тут тривали масовані артилерійські обстріли, і росармія застосувала кількадесят своїх БПЛА «Ланцет».
Вочевидь успішно, наскільки можна судити з відео, що їх поширюють владні органи в москві: ці дрони поцілили щонайменше десяток артилерійських установок ЗСУ та різних інших машин.
Скільки з них було «знищено», а скільки — «просто пошкоджено», визначити майже нереально: росіяни обривають відео одразу після моменту удару, а українці не озвучують свої втрати.
На захід від Вугледара стоїть Велика Новосілка — там улітку ЗСУ кілька разів героїчно відбили російські атаки. Після цього це місце перетворилося на ще одну фортецю, тому російські атаки кількох минулих днів виявилися невдалими, хоча їх проводили за масивної підтримки артилерії.
Уздовж Дніпра... по суті, майже немає даних про те, що попереднього тижня тут відбувалося. Росіяни самі стверджують, що відвели війська на 15 кілометрів від ріки, і з’являється все більше відомостей, що українці звільнили Геройське.
Але, знову ж таки, немає доказів, крім хіба звітів про бої в районі Олешок та удари HIMARS по авіабазах та складах БК глибоко в тилу в росіян.
Повний переклад розміщено на фейсбук-сторінці Ростислава Семківа.
(сайт texty.org.ua)
Під час бойових дій у Курській області загинув ще один грузинський боєць Бадрі Кварацхелія. >>
На відео, як російські солдати розстріляли пʼятьох українських полонених захисників, відреагував Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. >>
Наземну атаку виключно з використанням безпілотних наземних транспортних засобів та дронів FPV вперше провели українські війська. >>
Книгу «Моя війна» — першу в трилогії опублікував колишній головнокомандувач Збройних сил України, а нині посол у Великій Британії Валерій Залужний. >>
Україна повернула з росії тіла 503 полеглих українських оборонців. >>
У Донецькій області російські окупаційні війська утворили так званий "Успенівський мішок", вийти з якого змогли не всі українські військовослужбовці. >>