Полтавський підприємець лагодить авто для фронту: робить найскладніші ремонти

Скільки пошкоджених унаслідок бойових дій автомобілів пройшло через тісну майстерню підприємця й волонтера з Полтави Володимира Каптура від початку російсько-української війни — годі й порахувати.

За словами пана Володимира, лік ведеться вже на сотні.

От і зараз поряд із приміщенням майстерні можна спостерігати мініавтопарк, у якому є як відремонтовані автівки, що невдовзі вирушать на фронт, так і ті, які ще потребують відновлення.

«Це, можна сказати, залишки автопарку, — уточнює Володимир Каптур. — Не так давно передали військовим частину полагоджених автомобілів. Оцей Volkswagen T5 (Transporter) належить 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ — його подарували армійцям вдячні жителі, територію яких звільнили від російських окупантів (таких історій знаю чимало).

На цьому мікроавтобусі військові неодноразово зустрічали нас із дружиною Іриною в районі Краматорська на Донеччині, коли ми привозили туди гуманітарну допомогу. Потім він вийшов із ладу, і самі ж вояки з горем пополам притягнули авто сюди «на лікування». Що й казати, довелося добряче з ним повозитися, та нині воно вже готове до відправки на фронт».

«У боях бійці одного з підрозділів втратили сім одиниць волонтерської техніки, тож ми її потроху замінюємо»

Далі пан Володимир показує автомобіль Toyota RAV4,придбаний разом з українцями Данії за ціною 2,5 тисячі євро (за кошти української діаспори з Уельсу, США, Канади).

Як згодом з’ясувалося, в цього авто, що вже було у вжитку, проблемний двигун.

«Це перший випадок, коли куплена за кордоном техніка отак нас підвела — дорогою до Полтави її ремонтували спершу на Волині, потім — у Києві, у підсумку разом із витратами на запчастини, доставку це влетіло в добру копієчку.

Але коли після всього цього ми почали заводити автівку, останньої миті в ній вийшов із ладу генератор. Тож довелося ремонтувати її ще й у моїй майстерні, — ремствує майстер. — Зате тепер ця Toyota RAV4 нарешті справна, невдовзі відганятимемо її військовим до Дружківки, що на півночі Донецької області.

Загалом представники української діаспори в Данії допомогли нам придбати чимало автомобілів. Hyundai H-1 — іще один з них. Як і Toyota RAV4, він призначений для бійців батальйону OPFOR. Цей військовий підрозділ постійно перебуває в гарячих точках: звільняв від російської навали Київщину, Харківщину, дійшовши майже до кордону з росією, а зараз веде наступ на Донецькому напрямку, зокрема вибивав ворога із селища Ямпіль, міста Лиман.

Так от, у запеклих боях бійці згаданого формування втратили 7 одиниць волонтерської техніки. Тож ми її потроху замінюємо: як уже зазначив, невдовзі відганятимемо автомобілі Hyundai H-1 і Toyota RAV4 (один із них завантажили «гуманітаркою» для медичних закладів Краматорська та Слов’янська), а також плануємо найближчим часом доправити ще два».

Наступне авто — потужний дизельний корейський всюдихід SsangYong Rexton — полтавські волонтери Володимир та Ірина Каптури так само купили з допомогою українців Данії: воно теж обійшлося у 2,5 тисячі євро.

Плюс витрати на доставку та запчастини. Трохи пізніше всюдихід відженуть на херсонський напрямок для кременчуцького лікаря Ростислава Зауральського, який із 2014 року возив на передову компоненти крові для допомоги пораненим, а зараз є начмедом батальйону.

Кошти на цю автівку дали Тамара Денисенко зі США й відома скрипалька з Полтави — лауреатка багатьох світових конкурсів Олександра Федосова, яка виступає з концертами за кордоном і допомагає ЗСУ.

А от у майстерні підприємця над оглядовою ямою стоїть пікап Nissan Navara. І поки ми з паном Володимиром розмовляємо, над ходовою частиною чаклує його незмінний помічник — молодий механік Петро Папірний.

«Цю автівку пригнали й попросили відремонтувати військові. Самі мають її й забрати— звісно ж, це ідеальний варіант, коли нам хоча б не треба її відганяти», — зауважує Володимир Каптур.

На черзі — ремонт багатостраждального автомобіля Toyota 4Runner, що належить 14-й окремій механізованій бригаді ЗСУ, яка нині виконує бойові завдання на Донеччині. Його корпус настільки посічений осколками, що мимоволі напрошується порівняння з решетом.

«На цій автівці наші бійці втікали з-під обстрілу, тож у ній не лише корпус у багатьох місцях пробитий, а й радіатор, — констатує пан Володимир. — Я обіцяв хлопцям, що з понеділка ми з Петром візьмемося за її ремонт. Спочатку, звичайно ж, треба оживити двигун. Що ж до отворів у корпусі, то автомобілю, який на передовій багато чого бачив, зайва пробита дірка не зашкодить. Зазвичай ми лише заліплюємо їх клейкою стрічкою».

А от мікроавтобус Mitsubishi L300, як з’ясувалося, подарувало нашим оборонцям подружжя із села Кованчик Полтавського району — Петро Заброда та Алла Діхтенко. До цього авто три роки просто стояло без руху через поламаний двигун.

Тож урешті-решт літня пара запропонувала забрати транспортний засіб: мовляв, можливо, вдасться його відремонтувати й він іще послугує нашим воякам на фронті. Колись, запевняє Володимир Каптур, і до нього дійдуть руки. Проблема в тому, що ремонт потребує вливань чималих коштів.

«Якщо автомобіль коштує 1 тис. 300—2 тис. 500 євро, то біля нього треба довгенько постояти навколішки»

Автомайстри з Полтави у дві пари рук лагодять автомобілі для фронту з квітня 2014 року. На дверях приміщення майстерні зібрано фотознімки багатьох відремонтованих автомашин.

«Оце перше авто, яке ми купили, відремонтували й відігнали до Щастя Луганської області, — показує Володимир Каптур. — На в’їзді до міста здибалися з представниками спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, і ті попередили нас: «Тікайте звідси, зараз розпочнеться обстріл». Але нам треба було дочекатися військових, аби передати їм автівку. На щастя, обстрілу тоді так і не було».

Як відомо, на передовій автомобілі довго не «живуть». Пан Володимир пригадує: було таке, що відремонтували Mercedes Vito й відправили військовим 79-ї бригади, а буквально через тиждень ті повідомили, що автомобіля вже немає — в нього влучив ворожий снаряд.

«Багатьох авто, які ми купували на початку своєї волонтерської діяльності, вже немає — про них лишилися тільки згадки, — зазначає чоловік. — На цій світлині ми в зоні АТО передаємо автомашину тодішньому командиру 24-ї окремої механізованої бригади Олександру Павлюку: в нього була геть «убита» автівка, тож ми її забрали «на лікування», а натомість подарували куплений за кордоном уживаний Ford. А оце відігнали до Лисичанська «уазик» для розвідки. Одного ж разу ремонтував авто практично на передовій неподалік Мар’їнки: виконувати заміну двигуна, що вийшов із ладу, довелося під такою зливою».

Одна з іномарок — Nissan Terrano — є особливо пам’ятною, адже її лагодили майже рік.

«Авто було розстріляне ворогом під Горлівкою й нагадувало друшляк, — ворушить іще один спогад Володимир Каптур. — Ми самі за допомогою евакуатора доправили його до Полтави й у моїй майстерні дали йому друге життя: відновили ходову частину, кузов, вставили скло, пофарбували. Провозившись майже рік, відновили практично до стану нового автомобіля. Проте після цього дійшли висновку, що витрачати стільки часу й зусиль на те, щоб полагодити одне авто, принаймні нерозумно. Краще вже купити вживану автівку в гарному стані, що тепер і робимо».

Пан Володимир порівнює: з початком широкомасштабного вторгнення російських окупаційних військ волонтерське постачання автомобілів для потреб ЗСУ зросло в рази.

«Є автівки, які просто подарували звичайні люди, — хвалиться він. — Допомога небайдужих людей як в Україні, так і за кордоном стала набагато потужнішою — дуже багатьох зачепила за живе ця жорстока агресія росії. За вісім місяців повномасштабної війни через наші руки пройшло близько 30 куплених автомобілів досить популярних марок у гарному стані. Підремонтувавши, за потреби пофарбувавши, замінивши шини тощо, ми відігнали їх на фронт. Звичайно, якщо автомобіль коштує 1 тис. 300—2 тис. 500 євро, то біля нього треба довгенько постояти навколішки».

До 2014 року ремонтом та обслуговуванням автомобілів Володимир Каптур заробляв на життя. Нині ж, говорить, заробляє стільки, щоб мати можливість заплатити податки, розрахуватися за оренду приміщення майстерні, електрику, воду тощо, а решту часу ремонтує авто для військових.

«Зазвичай беремося за складні ремонти, до того ж виконуємо їх безплатно. Наступного тижня лагодитимемо мікроавтобус Mercedes-Benz Sprinter для одного з підрозділів територіальної оборони Полтавщини, за ремонт якого ніхто інший узагалі не береться. Знайти кошти на запчастини найчастіше допомагає дружина Ірина. Коли ж благодійних надходжень бракує, а транспортний засіб чекають на фронті, то, бува, витрачаємоі власні гроші», — зізнається чоловік.

«Приємна мить — коли передаєш авто нашим військовим»

Відремонтувавши автомобіль, Володимир Каптур домовляється з малярами, товариші яких воюють, і ті йдуть йому назустріч — фарбують корпус усього за 2 тисячі гривень. «Іще один приємний «бонус» — хімчистка салону, — додає він. — У мене для цього є все обладнання. Тож найчастіше вичищаємо салон до такого стану, щоб у нього було приємно сісти».

Пояснюючи, чому нерідко сам ще й відганяє відремонтовані власноруч транспортні засоби на фронт, майстер вдається до порівняння: «Це все одно, як мости люди будують, а потім їх випробовують. Так і я маю відповідати за свою роботу. Спочатку відганяв авто військовим сам, потім — із Петром Папірним по черзі. Що й казати, при цьому щоразу доводиться терпіти надмірну прискіпливість на блокпостах, коли допитуються, чому ми їдемо в гарячі точки, розривають коробки з «гуманітаркою» тощо, — ми до цього вже навіть звикли. Але після того, як усе це закінчується, маємо приємні миттєвості: коли передаєш авто нашим військовим, бачиш усмішки на їхніх обличчях, радість в очах. І якщо є можливість трохи поспілкуватися, для вояків це своєрідна розрядка. От під час минулої поїздки у Краматорськ тривалий час спілкувалися з бійцями 79-ї бригади».

Щоправда, з відремонтованими власноруч транспортними засобами у Володимира Каптура пов’язані не лише позитивні спогади. Заради об’єктивності наведу ще один епізод, про який повідав пан Володимир.

Якось у Решетилівці волонтери придбали автомобіль, що вже був у користуванні, — кошти на нього зібрала родина учасника АТО з Харкова, колишнього снайпера Олександра Лопатюка.

«Ми з Петром туди поїхали, зібрали двигун, завели авто і пригнали до моєї майстерні, де й довели до пуття. Той автомобіль подарували професійному військовому з Полтавщини — Народному герою Івану Банку, який воював із 2015 року, мав кілька важких контузій, був командиром взводу розвідників (у них саме згоріло авто). На жаль, понад місяць тому на Херсонщині внаслідок ворожого мінометного обстрілу Іван отримав смертельне поранення (його поховали на малій батьківщині — у селі Вільний Степ нині Полтавського району). А ми почали шукати той автомобіль, бо це ще й пам’ять про славетну людину, — і знайшли аж у Житомирі. Тепер платимо гроші за те, щоб його відновити та пригнати до Полтави. А потім уже вирішуватимемо, кому його передати далі. Так що бувають і ось такі сумні історії», — резюмує герой цієї публікації.

Згадуючи ж про те, що його найбільше вразило за час цієї війни, Володимир Каптур розповідає, як одного разу в місті Щастя вони з дружиною Іриною ночували у приміщенні разом із військовими.

«Приїжджаємо туди через тиждень, а того приміщення немає — конкретно на те місце прилетів «град». Відверто кажучи, було дещо моторошно від того видовища, — ділиться він. — А коли одного разу ми стали свідками бою, що тривав цілі чотири години, двигтіли небо й земля. Ірина тоді й у бліндажі не сиділа без діла — подавала нашим бійцям патрони. Ви бачили у фейсбуці, що подарували дружині на день народження військові? Надіслали фото міни з написом: «Подарунок від Ірини Каптур».

Обличчя пана Володимира має дещо втомлений вигляд — цього важко не помітити. «Фізична втома дається взнаки — працюємо, як бачите, й у вихідні. А який вихід? Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний досить влучно сказав: хоч як би важко нам зараз не було, але точно не буде потім соромно, — розмірковує вголос чоловік. — Коли хочеться себе пожаліти, тоді думаю: а як наші військові? Їм там, на лінії вогню, набагато важче, аніж нам тут, у тилу».