«Не ображайтеся на чоловіків»: інтерв'ю з відкривачем дзеркальних нейронів Джакомо Різолатті

Джакомо Різолатті — італійський нейробіолог, народився в 1937 році. Закінчив Падуанський університет.

У 1992 році професор Різолатті зробив революційне відкриття, яке спричинило переворот у психології та інших науках про влаштування мозку.

Були виявлені дзеркальні нейрони — унікальні клітини мозку, які активізуються, коли ми стежимо за діями інших людей.

Ці клітини, як дзеркало, автоматично «відображають» чужу поведінку в нашій голові та дозволяють відчути все так, наче ми робили дії самі.

Зараз Джакомо Різолатті очолює Інститут неврології Пармського університету.

Досвід зі склянкою води

— Дивіться: я беру в руку склянку води, — несподівано починає наше інтерв’ю професор Різолатті. — Ви розумієте, що я взяв стакан, так? Але зовсім не тому, що встигли згадати всі закони фізики і проаналізувати: мовляв, є сила земного тяжіння, я протидію їй і т. п.

Розуміння моєї дії народжується у вас миттєво завдяки дзеркальним нейронам — особливим клітинам нашого мозку, які автоматично, підсвідомо розпізнають дію, яку ми бачимо. Скажу більше: якби зараз можна було сканувати ваш мозок, то ми б помітили, що при спогляданні моєї дії у вас активувалися ті ж самі нейрони, як ніби ви самі взяли в руку склянку.

Але й це ще не все. Якось у Франції провели дослід: одну групу добровольців попросили зобразити різні емоції — радість, печаль; дали понюхати щось неприємне, і на обличчі відобразилася огида.

Людей сфотографували. А потім показали зображення іншій групі піддослідних і фіксували їхню реакцію. Що ви думаєте?

При спогляданні відповідних емоцій на фотографіях у добровольців у мозку активувалися ті ж нейрони, як ніби вони самі, наприклад, відчули запах тухлих яєць, почули радісну звістку або були чимось засмучені.

Цей досвід — одне з підтверджень, що, крім дзеркальних нейронів «дії» — їх називають моторними, є також емоційні дзеркальні нейрони.

Саме вони допомагають нам підсвідомо, без будь-якого розумового аналізу, а бачачи лише міміку і жести, розуміти емоції іншої людини. Так відбувається тому, що завдяки «відображенню» в мозку ми самі починаємо все так само відчувати.

У байдужих людей не вистачає нейронів?

— Але ж усі люди різні: є дуже чуйні, чутливі. А є черстві і байдужі, яких, здається, нічим не проймеш. Їх, напевно, природа обділила емоційними дзеркальними нейронами?

— Навряд чи. Мозок не такий простий. Крім дзеркальних нейронів, безумовно, працює наша свідомість, воля — з їх допомогою можна частково гасити ті почуття і емоції, які з’являються через дію дзеркальних нейронів.

А ще більшу роль відіграють соціальні норми, прийняті в суспільстві. Якщо суспільство підтримує ідеологію егоїзму, індивідуалізму: дбай в першу чергу про себе, своє здоров’я, матеріальне багатство, — то вам доводиться бути егоїстичним, оскільки вважається, що саме це приведе до успіху. В такому випадку роль вашої системи дзеркальних нейронів знижується вольовим зусиллям, вихованням, звичною поведінкою.

Мотивація має дуже велике значення. До речі, в багатьох релігіях є принцип: люби інших, як ти любиш себе. Не варто думати, що такий принцип походить від бога — насправді це природне правило, яке відображає біологічний пристрій людини і заснований на роботі дзеркальних нейронів.

Якщо ти не любиш людей, то жити в суспільстві буде дуже важко. Тим часом у західних суспільствах, особливо в останні століття, був період суворо індивідуалістичного підходу. Зараз же, наприклад, Італія, Франція, Німеччина — повертаються до розуміння, що соціальне життя не менш важливе, ніж особисте.

«Не ображайтеся на чоловіків»

— Якщо все-таки говорити про відмінності в пристрої мозку, то помічено, що у жінок дзеркальних нейронів в емоційній системі більше, ніж у чоловіків, веде далі професор. — Цим пояснюється вища здатність жінок до розуміння і співчуття.

Були експерименти, коли добровольцям обох статей показували когось у стані болю, страждання — жіночий мозок реагував набагато сильніше, ніж чоловічий. Так склалося в результаті еволюції: природі важливо, щоб саме мати, яка проводить найбільше часу з дитиною, була емоційно відкрита, співпереживала, раділа і тим самим за дзеркальним принципом допомагала розвивати емоції малюкові.

— Виходить, безглуздо звинувачувати чоловіків у тому, що вони бездушні, й ображатися на них?

— Так, ображатися на нас не треба (сміється). Це природа. До речі, є ще один цікавий експеримент, який показує відмінність між чоловіками і жінками. Організовується гра: скажімо, я граю з вами проти когось третього, а потім ви починаєте навмисне грати проти мене, хитрувати.

В цьому випадку я, чоловік, почну страшно сердитися, тоді як жінка вважає таку поведінку безневинним жартом. Тобто жінка більше схильна прощати, ставитися до багатьох речей легше в кінцевому підсумку. А чоловік сприймає ту ж зраду, скажімо, набагато серйозніше і рідше пробачає.

Як думка ставить хворих на ноги

— Ви відкрили дзеркальні нейрони понад 20 років тому — напевно, з тих пір, крім наукових досліджень, були спроби використовувати ваше відкриття в медицині?

— Так, ми працюємо над практичним застосуванням відкриття, у тому числі в медицині. Відомо, що моторні дзеркальні нейрони змушують нас подумки відтворювати ту саму дію, яку ми бачимо, — якщо її здійснює інша людина, в тому числі на екрані телевізора або комп’ютера.

Так, наприклад, помічено: коли люди дивляться поєдинок боксерів, у них напружуються м’язи і навіть можуть стискатися кулаки. Це типовий нейроефект, і на ньому заснована нова технологія відновлення після інсульту, хвороби Альцгеймера та інших захворювань, при яких людина забуває рухи. Зараз ми проводимо експерименти в Італії та Німеччині.

Суть ось у чому: якщо в пацієнта нейрони не остаточно «розбиті», а порушена їхня робота, то, використовуючи зоровий поштовх — показуючи необхідну дію при певних умовах ,— можна активізувати нервові клітини, змусити їх «відбивати» рухи і знову почати працювати як потрібно. Такий метод називається «терапія дії і спостереження» (action-observation therapy), в експериментах вона дає значне поліпшення при реабілітації хворих після інсульту.

Але найдивовижніший результат виявився, коли цю терапію спробували застосувати для відновлення людей після серйозних травм, аварій — коли людині накладають гіпс, а потім їй фактично заново потрібно вчитися ходити.

Зазвичай у таких випадках довго зберігається хвороблива хода, пацієнт кульгає тощо. Якщо традиційно навчати і тренувати, це займає чимало часу. Проте якщо показати спеціально створений фільм з відповідними рухами, то в мозку постраждалих активуються необхідні рухові нейрони, і люди починають нормально ходити буквально за кілька днів. Навіть для нас, науковців, це виглядає як диво.

«Зламати дзеркала»

— Пане професоре, а що відбувається, якщо у людини пошкоджуються самі дзеркальні нейрони? При яких хворобах це буває?

— Насправді масово пошкодити ці нейрони не так просто, вони розподілені по всій корі головного мозку. Якщо у людини трапляється інсульт, то пошкоджується лише частина таких нейронів. Наприклад, відомо: коли пошкоджена ліва частина мозку, то людина часом не може розуміти дій інших людей.

Найсерйозніші пошкодження дзеркальних нейронів пов’язані з генетичними порушеннями. Найчастіше це відбувається при аутизмі. Оскільки в мозку таких хворих зламаний механізм «відображення» дій і емоцій оточуючих, аутисти просто не можуть зрозуміти, що роблять інші люди.

Вони не в змозі співчувати, оскільки не відчувають схожих емоцій при виді радості чи переживань. Усе це їм не знайоме, може лякати, і тому хворі на аутизм намагаються сховатися, уникають спілкування.

— Якщо вдалося з’ясувати таку причину хвороби, вчені стали ближчими до відкриття засобів лікування?

— Ми вважаємо, що можна максимально повноцінно відновлювати дітей-аутистів, якщо робити це в дуже маленькому віці. На самому ранньому етапі потрібно проявляти дуже сильну чутливість, навіть сентиментальність із такими дітьми: мама, фахівець повинні дуже багато розмовляти з дитиною, доторкатися до неї — щоб розвивати і моторні, і емоційні навички. Дуже важливо гратися з дитиною, але не в змагальні ігри, а в такі, де успіх настає тільки при спільних діях: наприклад, дитина тягне канат — нічого не виходить, мама тягне — нічого, а якщо потягнуть разом, то дістається якийсь приз. Так дитина розуміє: ти і я разом — це важливо, не страшно, а корисно.

В ТЕМУ

Хто з нас зрозуміє братів наших менших?

— У більшості з нас є домашні тварини, які для багатьох стають справжніми членами сім’ї. Нам дуже хочеться розуміти їхній настрій, якось більш осмислено спілкуватися з ними. Наскільки це можливо завдяки дзеркальним нейронам? Вони є у кішок і собак?

— Що стосується кішок, то з’ясувати це дуже важко. Довелося б імплантувати електроди їм у голову, а проведення дослідів на таких тваринах у нас заборонено. Ось із мавпами і собаками простіше: вони більш «свідомі».

Якщо мавпа знає, що за певну поведінку отримає банан, то буде робити те, в чому зацікавлені вчені. З собакою цього теж можна домогтися, хоча й складніше. А кішка, як відомо, гуляє сама по собі і робить те, що хоче, — посміхається професор. — Коли собака їсть, то робить це так, як ми. Ми розуміємо це, тому що у нас самих є така ж дія.

А ось коли собака гавкає, наш мозок не в змозі зрозуміти, що це означає. Зате з мавпою в нас дуже багато спільного, і вони дуже добре розуміють нас завдяки дзеркальним нейронам.

Також були досліди, які показали, що дзеркальні нейрони є у деяких співочих птахів. У них у моторній корі головного мозку виявилися клітини, що відповідають за певні ноти. Якщо людина відтворює ці ноти, то в мозку птахів активуються відповідні нейрони.

ЦЕ ПРИГОДИТЬСЯ

Як підняти настрій собі та іншим

— Пане професоре, якщо ми підсвідомо сприймаємо емоції інших людей, то, виходить, при перегляді фільмів жахів або трагічних репортажів по телевізору ми автоматично отримуємо ті ж емоції? Скажімо, засмучуємося, і починає вироблятися гормон стресу кортизол, який порушує нам сон, пам’ять, роботу щитоподібної залози тощо?

— Так, це відбувається автоматично. Навіть якщо ви будете намагатися заспокоїтися, контролювати себе, це може лише трохи послабити реакцію, але не позбавить від неї.

— Проте, з іншого боку, напевно, можна використовувати той же принцип роботи дзеркальних нейронів, щоб підняти настрій?

— Ви маєте рацію. Якщо ви спілкуєтеся з позитивною, життєрадісною людиною або дивитеся фільм із таким героєм, то в вашому мозку виникають такі ж емоції. А якщо ви самі хочете підняти настрій комусь, то вищі шанси зробити це не з трагічно-співчутливим виразом обличчя, а з доброзичливою легкою посмішкою.

Анна ДОБРЮХА