Сонцеслав, Купала, Цвітан: якими є справжні українські імена

Афішована Росією вимога «денацифікації» має на меті відмову від своєї ідентичности, мови, культури, перевтілення українців у безликий «єдіний народ» без власної історії, національного коріння.

Відтак широкого розмаху набула здійснювана в Україні деросіянізація міст, селищ, вулиць, станцій метро, демонтаж пам’ятників, меморіальних дощок російським діячам.

Перейменування чекають Ватутіне, Сіверськодонецьк, Красноград, Хрустальне, Новомосковськ, Метьолкіне, Первомайськ, вулиці Московська, Радянська, Пітерська, пам’ятники російській імператриці Катерині ІІ, російському полководцю О. Суворову і їм подібні.

На порядку денному постало питання і продеросіянізацію українських антропонімів, очищення від нав’язаних нам дериватологійних нашарувань.

Російське самодержавство робило все можливе, щоб підпорядкувати собі український народ, і не тільки економічно й політично, а й духовно, створивши для наших співвітчизників такі умови, аби шляхом завуальованої росіянізації власних назв глибше вмурувати національно забарвлені прізвища й імена у фундамент імперського минулого, приписуючи досягнення українців у такий, здавалося б, невидимий спосіб собі.

Наукою про наші імена, як стверджує тлумачний словник, є антропоніміка (з грецької — людина, ім’я) — галузь ономастики, що вивчає власні назви людей: особові імена, форми по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми, криптоніми. Зосередимо увагу на українських іменах, що становлять генокод і духовний скарб нашого народу.

Нескладно за іменами й прізвищами визначити національність людини. Наприклад, Жоржетта, Амур, Анжеліка, Бенджаміна, Даніель, Ельза, Еммануель, Ізабелла; Дюжарден, Анрі, Дюпре, Бенуар, Легран, Бержерон, Жермен, Делон — характерні французам; Аделаїда, Адольфо, Альбано, Бальдуччо, Беньяміно, Фернандо; Антонеллі, Армані, Бельмондо, Джуліані, Кардуччі, Лоренцетті, Марконі — властиві італійцям; Ніно, Зураб, Маріам, Іраклі; Абашидзе, Аміранашвілі, Арахамія, Бурчуладзе, Гамсахурдія, Чавчавадзе — притаманні грузинам.

А чи завжди впізнаваними за антропонімами є ми, українці? Проілюструємо наявний калейдоскоп імен і прізвищ сумнівного лексично-правописного забарвлення, узятих із сучасного інформаційного простору: Альона, Крістіна, Єлізавєта, Даніїл, Іріша, Ерік, Маргаріта, Пєтя, Аріна, Паша, Маша, Катюша, Нікіта, Дуняша, Андрюша, Танюша, Даша, Діма; Денісюк, Люліч, Сініцин, Філіпченко, Анопченко, Атаманенко, Смірнов, Сєнічкін, Бєсєдіна, Кравчуков, Грінишина, Чумакова, Аліксійчук, Міхайлова, Кісіль, Стефанішева, Маліновський, Прінц, Волоґжанінов, Літвінчук, Клімов, Новікова, Васільєв, Бенедіктова, Савюк, Мялюк, Кусік, Ковальов, Пирог, Оніщук, Сінельникова, Гром, Боль, Портніков, Столярова, Міхальов, Міхалюк, Семікін, Клімов, Крамченков, Антіпов, Карпюк, Скібицький, Тітаренко, Апанасенко, Дрісова, Колєсніков, Глінський, Слівинська, Мініч, Кузьміч, Галіч, Калиніченко тощо.

Складається враження, що наведені власні назви дібрано не з українських засобів масової інформації, а з сусідньої Росії. Підігнані під російські моделі імена й прізвища символізують чужоземний маркер ідентичности. Враження про деформовані українські імена й прізвища з відчуттям болю передає знаний в Україні професор-мовознавець із Дніпра А. М. Поповський:

Що в імені і прізвищі твоїм,
Вкраїнцю мій, чи древо роду знаєш?
Ким предок був в стражденнім світі цім:
Звитяжцем вольниці козацької святої
А чи холуй, запроданець, стукач, злодюга,
Кат рідного народу, кар’єрист, бандюга,
Чи суверенної Вкраїни мужній воїн?!
Тож відроди козацьку силу й вроду,
Шануй, примножуй честь свойого роду, —
Кріпімо єдність, силу волі й права,
Бо з міці роду, а не виродків, будується держава.

Як свідчать Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська у словнику-довіднику «Власні імена людей», особове ім’я — це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого (разом із формою по батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалізація (або легалізація) особи; найменництво — це «жива нитка, яка зв’язує нас із рідним народом, із рідним краєм та його культурою, з нев’янучою українською трояндою — поетичною мовою», — стверджує І. В. Глинський.

Ім’я — це дивовижний скарб, у якому зберігається досвід, мудрість і пам’ять поколінь, є своєрідним оберегом, що захищає носія імені від усього лихого й надає сили, закладеної у змісті імені. Наші предки вважали, що ім’я визначає долю людини, її призначення в житті.

Автори книги «Іменослов» зібрали понад 4 тис. 200 власних імен і доводять, що ім’я — то не порожній звук, у ньому — бриніння рідної землі, предків, звичаїв, одним із яких є ім’янаречення за допомогою слів рідної мови, як-от: Ідимир — той, хто прямує до миру; Сонцеслав — той, хто славить сонце, уславлений сонцем; Станіслав — той, хто стоїть зі славою; Цвітан — народжений у цвіту, у радості; Шумислав — той, по кому шумить (гримить) слава; Добрена — добра; Купава — так називали дівчаток, народжених на свято Івана Купала, вродлива, гарна, святково вбрана, з гордою ходою; Любава — пестливий різновид імені Любов, люба; Чаруня — зменшено-пестливе від імені Чарівниця.

Частину давніх імен, які з часом трансформувалися в прізвища, становлять наймення, в основу яких покладено певну прикмету або рису людської вдачі: з нетерпінням очікуваного сина називали Жданом, малюків із лагідною вдачею — Добринями, Веселиками, неслухняних — Брикунами, Шумилами. Якщо дитина народилася, скажімо, 24 липня, то дівчинці давали ім’я Ольги, а хлопчику — Любомира, бо саме на цей день припадали іменини святих із такими найменнями.

Характерними для українок є імена Марія, Ольга, Людмила, Дарина, Олена, Зоряна, Наталія, Оксана, Тетяна, Світлана, Юлія, Катерина, Іванна, Надія, Софія, Мар’яна, Вікторія, Соломія, Валентина, Галина, Анастасія; для українців — Андрій, Віталій, Віктор, Володимир, Богдан, Євген, Олександр, Сергій, Юрій, Ігор, Олег, Дмитро, Роман, Іван, Данило, Арсен, Вадим, Ярослав, В’ячеслав, Владислав, Максим, Анатолій.

Ми — світлотворці, вороги пітьми,
і, доки сонце живить наші мрії,
на рідній ниві будемо людьми —
ми. Хліборобський рід. Івани і Марії.
(В. Корж)

Дослідники (Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська та ін.) виокремлюють кілька джерел походження сучасних імен: візантійські християнські імена, запозичені у зв’язку з уведенням християнства на Русі в Х ст., — Ганна, Іван, Олексій, Петро, Михайло, Григорій, Федір, Олена, Катерина; давньоруські — Всеволод, Володимир, Ростислав, Людмила, у тому числі кальки з грецької мови (Богдан, Віра, Надія, Любов), окремі імена скандинавського походження (Ігор, Олег, Ольга); імена, запозичені із західно- і південнослов’янських мов, — Ванда, Ружена, Власта, Квітослава; із західноєвропейських мов, наприклад, Жанна, Елеонора, Альберт, Арнольд, Артур, Вільгельм.

На українському мовному ґрунті ці імена вже не сприймаються як запозичені, оскільки набули специфічного звукового забарвлення з різноманітними національними варіантами.

Упорядкування власних імен і прізвищ має стати громадянським внеском у піднесення національної самосвідомости, своєрідним випробуванням на самоідентичність. Доречними з цього приводу є поетичні рядки, нещодавно опубліковані в соцмережах:

Може, ми здуріли трохи?
Є така здогадка, —
Бо Олекса зветься Льоха,
Ніби свиноматка.
Та й Павла всі кличуть Паша …
Стьопа, Міша, Гріша,
Вова, Даша, Лєна, Шура …
В голові у нас полова
І темінь похмура.
Та задумайтесь на хвильку,
Де та гордість Ваша ???
Чому Вася, не Василько,
І хто та Наташа?
Скільки можна плазувати,
Бути на колінах?
Час нарешті будувати
В собі Україну!

Одним із найважливіших показників національної ідентичности — пріоритетність традиційним формам називання дітей. І тут не йдеться про насильницьку тактику у вирішенні цієї проблеми — постає питання про об’єднавчу роль дериватологійних засобів іменотворення, забезпечення його здатности ефективно протистояти загрозам розмивання національної єдности на противагу нав’язуваної нам північним сусідом куцої моделі іменоформ.

Українські словники фіксують поширені сьогодні форми таких імен, як Маша (Машенька), Даша (Дашенька), Катюша, але — зауважте! — вони є прикінцевими в іменослівних переліках як рідко вживані, на відміну від традиційно характерних для нашої мови — Марія, Марійка, Марієнька, Марієчка, Марічка, Маруся, Марусина, Марусинка, Марусенька, Марусечка, Марусейка; Дарина, Даринка, Дарійка, Даронька, Дарочка, Дарка, Дарця, Даруся, Дарусенька, Даруня, Даруненька, Дарунечка; Катеринка, Катеринонька, Катериночка, Катруня, Катрунька, Катруся, Катрусенька, Катечка, які, на жаль, поступово втрачають своє лідерство в наших сферах щоденного спілкування.

Водночас слід зазначити недопустимість упровадження за аналогією до російської мови форм типу Іріша, Андрюша. У словнику-довіднику так потрактовано використання цих імен — Ірина (з грецької мови — мир, спокій), Іринонька, Іриночка, Іринка, Іра, Іронька, Ірочка, Іруня, Іруненька, Ірунечка, Ірунька, Іруся, Ірусенька, Ірусечка, Іруська, Ірця; Андрій (з гр. — мужній, хоробрий), Андрійко, Андрієнько, Андрієчко, Андрійчик, Андрієць, Андрійцьо, Андріяш, Андрунь, Андрусь, Андрусик, Андрусенько, Андрусечко, Андрух, Андрушко.

Ненормативними в українському слововжитку є й імена Альона, Нікіта, Філіп і їм подібні, як і здрібніло-пестливий суфікс -ік, неправомірно уживаний в іменах Віталік, Славік, Едік, Толік, Вадік (потрібно — Віталик, Славик, Едик, Толик, Вадик).

В умовах європейської інтеграції слід уміло поєднувати глибинні національні традиції найменування дітей із новітніми віяннями сьогоднішньої доби.

Під час реєстрування дітей трапляються конфлікти між батьками і працівниками реєстрації актів цивільного стану (рацсів), які відмовляють записувати замість повного імені його скорочення або пестливий варіант, як-от: Даник, Діна, Віта, Віка, Лєна, Фіма, Лео, Жан.

У родинному колі до таких форм, за бажання батьків, можна вдаватися, а в дорослому житті носії таких імен відчуватимуть незручність — Даник Романович, Тетяна Даниківна, Едуард Даникович тощо.

Нерідко за наполяганням батьків дітям надають імена, що не відповідають нормам українського правопису і в майбутньому можуть спричинити колізію в оформленні документів: Єлізавєта, Каріна, Ларіса, Тімур, Даніїл, Крістіна, Владімір, Катіріна, Давід, Кіріл та інші. Батьки часом мимоволі, а можливо, подекуди й зумисне видозмінюють імена українських дітей, завуальовуючи в такий спосіб їхнє національне коріння.

До списку найнезвичайніших імен у світі потрапили: Урюрвкос (Ура, Юра в космосі!), Кукуцаполь (кукурудза — цариця полів). Із засобів масової інформації стало відомо також, що серед наших співвітчизників знайшлися такі, хто змінили свої імена: Олександра на Сумейра, Олександр на Велі, Тетяна на Тетяна-Констанса, Ольга на Ендорфіна, Людмила на Люсія. Виявляється, щороку в серед­ньому 13 тис. осіб переінакшують імена, елементи прізвищ та по батькові.

Ця процедура коштувала донедавна всього-на-всього 5 грн 10 коп. і реалізовувалася упродовж трьох місяців.

Виконання українських патріотичних пісень принесло світову славу хлопчикові з Ірпеня з дивним ім’ям Лео. Це тоді, коли є низка вживаних в Україні імен, що передають силу, міць і сміливість лева, лев’ячу зовнішність, характер: Лев, Левко, Левонько, Левочко, Левусь, Левцьо, Левчик, Льоня, Леонтій, Леон, Леонард, Леонід, Леонідонько, Леонідочко, Леонідик, Льоня, Льонько, Льоньо, Льонцьо, Льончик.

Пригадується, як знайомий тезко, будучи вже студентом, захотів, щоб його називали не Іваном, а Жаном. Аби бажання було переконливішим, зробив на руці яскраве татуювання.

Якщо в юності така забаганка була пустотливою, додавала так званої крутизни, то в дорослому житті викликала подив, створювала дискомфорт, особливо з народженням дітей, а згодом і внуків.

Складається враження, що процес іменоназивання пущено на самоплин. Безумовно, уподобання людей до вибору імен з роками змінюються, але вони не повинні бути на догоду іншій мові, тим більше — агресора, що задався метою знищити нашу націю. Задумаймося над цією проблемою, дорогі співвітчизники.

Іван ХОМ’ЯК,
доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України,заслужений працівник
освіти України