Міфи агресора: як росія «українською брудною бомбою» лякає

Нещодавно, 23 жовтня, російський міністр оборони сергій шойгу поговорив телефоном з колегами з Франції, Туреччини та Великої Британії.

Головною темою розмов стала начебто готовність Києва створити «брудну бомбу» (тобто бомбу, де звичайний неядерний вибух призводить до розпорошення радіоактивної речовини), щоб підірвати її над українською територією і звинуватити в тому росію.

Прямо стверджувалося, що за вказівкою президента Зеленського до роботи залучено фахівців Східного ГЗК у Жовтих Водах та київського Інституту ядерних досліджень НАН, а окремі компоненти має бути одержано з Великої Британії.

Тему «брудної бомби» шойгу розвивав у розмовах з міністрами оборони США, Індії та Китаю і в наступні дні.

Яка мета цієї словесної мішури, що є не чим іншим, як фейком?

Міф рф про «українську ядерну програму»

Миттєво тему підхопили й інші російські високопосадовці: міністр закордонних справ сергій лавров, спікер держдуми вячеслав володін, голова сзр сергій наришкін.

Щоправда, у їхніх заявах звучала вже певна неузго­дженість: хтось стверджував, начебто Київ «брудну бомбу» вже має і готовий влаштувати провокацію з нею буквально найближчими днями, хтось лише закликав не допустити створення такої бомби в майбутньому.

Країна-агресорка росія ініціювала навіть проведення спеціального закритого засідання Ради Безпеки ООН, де, за свідченням заступника посла Великої Британії Джеймса Каріукі, ніяких доказів своїх звинувачень прогнозовано не надала.

Суто пропагандистський характер заяв про українську «брудну бомбу» фактично визнав навіть заступник посла росії в ООН Дмитро Полянський, що заявив дослівно таке:

«Ми цілком задоволені (засіданням), тому що ми підвищили рівень обізнаності. Я не проти того, що люди говоритимуть, що Росія кричить «Вовк!», якщо цього не станеться, тому що це жахлива, жахлива катастрофа, яка загрожує потенційно всій Землі».

Однак, хоча російські заяви нікого у світі не переконали і в них побачили насамперед прикриття можливої власної російської провокації, сама тема української «брудної бомби» нікуди з російського медіапростору не поділася, а 26 жовтня про роботи над такою бомбою як про доконаний факт говорив на зустрічі з керівниками спецслужб країн снд сам владімір путін.

Автор, що не є ані військовим експертом, ані політологом, не береться прогнозувати, з якою ймовірністю рф буде реалізовано, наприклад, озвучені російськими пропагандистами 26 жовтня плани висадити «українську брудну бомбу» десь над Чорнобильською зоною.

Натомість спробую проаналізувати коріння російських фейків про «брудну бомбу», а заодно й поговорити про те, наскільки є реальна можливість створити таку бомбу в українських умовах.

Для цього треба трохи докладніше нагадати про саму суть російського міфу про «українську ядерну програму». Не секрет, що ухвалену в середині 1990-х відмову від «української» частини радянського ядерного потенціалу багато хто в Україні сприймав (і зараз сприймає) як крок вимушений, ухвалений під тиском адміністрації Білла Клінтона, для якої головним партнером на пост­радянському просторі була «ліберальна» єльцинська росія.

Гадаю, що й багато тодішніх американських топчиновників (з тих, що дожили до нашого дня) чинили б сьогодні по-іншому. Але ж історія не знає умовного способу.

Звісно, мрії про відродження ядерного потенціалу в Україні були. Але існували вони не в найвищих владних кабінетах, а на рівні «диванних експертів».

Роман Юрія Щербака «Зброя судного дня» (2015) про те, як група патріотичних військовиків та науковців намагається (всупереч позиції державного керівництва) відродити український ядерний потенціал на тлі розгортання російського вторгнення (тоді ще — лише в Криму та на Донбасі), є всього лише талановитим літературним твором у жанрі «альтернативна історія».

А заява президента Зеленського, зроблена на Мюнхенській безпековій конференції 22 лютого цього року, була тільки відчайдушною (і, можливо, не до кінця продуманою) спробою відвернути неминуче вже на той час російське вторгнення.

До чого тут польський кордон?

Але в росії наявність (чи можливість створення) в України технологій ядерної зброї ніким під сумнів, схоже, не ставиться. У впливовому «Репортері» 21 липня цього року з’явився матеріал такого собі Сергія Маржецького: «Усунути ракетно-ядерну загрозу від України можна лише на польському кордоні».

Він настільки «концептуальний», що його варто зацитувати розлого: «Слід врахувати, що Україна є передпороговою країною, яка перебуває всього за один крок до одержання ядерної зброї. Про відновлення свого ядерного арсеналу в Києві говорять уже давно, підготовчі роботи в цьому напрямі розпочалися ще 1994 року, а з 2014-го вони перейшли в практичну стадію.

Було залучено Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ), Інститут ядерних досліджень та Інститут органічної хімії, Інститут проблем безпеки АЕС у Чорнобилі, Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки в Києві та Інститут фізики конденсованих систем у Львові. За даними служби зовнішньої розвідки рф, розробки зі створення ядерного вибухового пристрою (ЯВП) велися в Україні як за урановим, так і за плутонієвим напрямами.

На початку березня агентство ТАСС із посиланням на власне поінформоване джерело повідомило, що найактивнішу допомогу в створенні українського ядерного арсеналу Києву надали Сполучені Штати: «Для прискорення цих робіт з-за кордону на початковому етапі було одержано плутоній необхідної якості. За наявною інформацією, США вже здійснювали передачу цього матеріалу своїм партнерам. Є підстави вважати, що і в українському випадку не обійшлося без участі Вашингтона».

Коментувати серйозно матеріал, побудований (як і більшість російських домислів) на фразах типу «за наявною інформацією» чи «є підстави вважати», доволі складно.

Реально ж слід чесно визнати: стан української науки (бюджетне фінансування якої скоротилося останніми роками до 0,2% невеликого українського ВВП) виключав можливість розгортання масштабної та ефективної ядерної програми. Нагадаю: Мангеттенський проєкт залучив свого часу сотні тисяч інженерів, науковців і техніків й у певні періоди споживав помітну частку від національної генерації електроенергії.

Нічого подібного в Україні не могло бути й близько, адже така діяльність неминуче потрапила б у поле зору не лише іноземних розвідок (насамперед російської, яка оперувала б уже не виразами «є підстави вважати»), а й вітчизняних вільних медіа. Успішність ядерних зусиль держав-парій на кшталт Ірану й   Північної Кореї і зумовлено значною мірою тим, що ці суспільства закриті, а вільні медіа відсутні.

Тому як людина, що відповідала в МОН за каденції міністрів Сергія Квіта і Лілії Гриневич за науково-технічну сферу та міжнародне наукове співробітництво, можу відповідально засвідчити: ні з чим, бодай віддалено подібним на «ядерну програму», впродовж 2014–19 років мені стикатися не довелося.

Березнева відповідь Інституту проблем безпеки атомних електростанцій

Ще 6 березня цього року, в перші дні повномасштабного російського вторгнення, у відповідь на дезінформацію трьох головних інформагенцій росії було оприлюднено Заяву генерального директора Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» академіка Миколи Шульги та директора Інституту проблем безпеки атомних електростанцій академіка Анатолія Носовського.

У ній стверджуються речі, для мене цілком очевидні: ніяких програм щодо створення ядерної зброї в наукових установах Національної академії наук України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС) і взагалі в Україні не проводилось і не ведеться; увесь ядерний матеріал (високозбагачений уран), що перебував на майданчиках наукових установ ХФТІ та Інституту ядерних досліджень (ІЯД) НАН України, передано Україною до РФ ще у березні 2012 року під контролем МАГАТЕ; діяльність наукових установ НАН України (в тому числі ННЦ ХФТІ, ІПБ АЕС та ІЯД), які працюють на ядерну енергетичну галузь, перебувають під постійним контролем з боку Департаменту ядерних гарантій МАГАТЕ. Все, що повідомляють ЗМІ рф про нібито наявну ядерну програму України, не відповідає дійсності та є одним із численних фейків.

Ця заява відразу ж продемонструвала всім, здатним до елементарного аналізу: російські фейки розраховані насамперед для внутрішнього вжитку, на аудиторію, готову споживати продукти пропагандистів. Адже вся діяльність у перелічених вище українських наукових інститутах справді відбувалася під недремним оком суворих експертів МАГАТЕ. Вони наче намагалися тут виправдатися за свою безпорадність щодо Ірану й Північної Кореї, але нічого підозрілого так і не виявили!

12 березня академік Микола Шульга дав інтерв’ю з приводу російських обстрілів унікальної установки «Джерело нейтронів» у ННЦ ХФТІ. У ньому вчений пояснив: усі «харківські» твели такі, як на АЕС, із них неможливо зробити ядерну зброю, інформація про те, що в ХФТІ виготовляють ядерну зброю, — це фейк. Як і у випадку АЕС, у робочому стані установка не становить  жодної небезпеки, водночас якщо з якоїсь причини станеться фізичне руйнування цієї установки, то можливий вихід назовні палива, радіоактивних елементів тощо.

Нарешті, повну неспроможність російських фейків щодо української «ядерної програми» із залученням наукових установ НАН розкрив у своєму інтерв’ю японській загальнонаціональній газеті «Йоміурі Сімбун» перший віцепрезидент НАН Володимир Горбулін (фахівець із великим досвідом участі ще в ракетних програмах колишнього СРСР).

Він наголосив: хоча українські фахівці справді мали й мають великий досвід створення різних ракет-носіїв, однак ядерні заряди для них в Україні ніколи не проєктували, не виготовляли і не денуклеаризовували. 

А без цієї компоненти говорити про успішне створення ядерної зброї не випадає. Отже, Україна справді зробила унікальний крок, добровільно позбувшись своїх 1944 ядерних боєприпасів. Хоч, як згадує сьогодні Володимир Горбулін, президент Франції Міттеран іще тоді застерігав Леоніда Кучму: вас обдурять...

Зростання градусу напруги

Починаючи з серпня, почав різко зростати градус напруги навколо захопленої окупантами ще на початку березня ЗАЕС. На жаль, попри зусилля низки світових лідерів і візити делегації МАГАТЕ, ситуація на ЗАЕС лишається вкрай напруженою.

Росія не полишає спроб використати станцію в ролі такої собі велетенської «брудної бомби», здатної стримати український контрнаступ на півдні. Причому ідею демілітаризації території ЗАЕС російські посадовці відкинули цілком.

Однак до самого «українського ядерного міфу» навіть у росії у серпні — на початку вересня, схоже, почали ставитися з певною пересторогою. Ресурс Украина.ру 30.08.2022 р. нарешті визнав очевидне.

«Тривають спекуляції на тему того, що на території ЗАЕС може перебувати речовина, придатна для виготовлення української чи турецької ядерної зброї. Ймовірність цього не надто висока — маючи такий вагомий аргумент на користь проведення сво, росія опублікувала б його ще навесні».

Додамо від себе: контролюючи ЧАЕС та зону відчуження від 24 лютого і до кінця березня, росіяни і там не виявили нічого такого, що бодай почасти лягало б у річище їхніх фейків — ні на самій станції, ні в академічному Інституті проблем безпеки АЕС. В іншому разі навколо таких матеріалів неминуче було б піднято інформаційну бучу.

Але з кінця вересня російський «ядерний наратив» зазнав несподіваного повороту. Якщо російські пропагандисти й згадували до того про «брудну бомбу», то хіба що епізодично. Проте 27.09.2022 р. на ресурсі 360tv.ru якийсь «юрист і громадський діяч» Ілля Ремесло виступив із заявою: «В Україні вже є атомні станції, а від цих технологій вже ближче до глибшого збагачення урану й появи «брудної бомби».

З урахуванням того, що Зеленський перед початком воєнної операції відверто заявляв, що Україна вийде з Будапештського меморандуму й розроблятиме ядерну зброю, це не ілюзорна ймовірність». Далі цей юрист (!!!) безапеляційно спрогнозував, що для створення такого заряду Україні знадобиться від року до трьох, і, щоб цього не допустити, потрібні «кроки воєнного характеру».

Після того заяви про «українську брудну бомбу» посипалися наче з рогу достатку. Хтось безапеляційно заявляв, що на Банковій уже працює штаб зі створення «брудної бомби».

Хтось говорив обережніше: зустріч з ученими-ядерниками на Банковій справді була, але про що на ній ішлося — про «брудну бомбу», ситуацію на ЗАЕС чи захист від тактичної ядерної зброї — невідомо. Але, попри таке визнання, сам матеріал на ресурсі pravda.ru називався цілком визначено: «Офіс Зеленського: Україна готова створювати «брудну ядерну бомбу».

На ресурсі Мировое обозрение 29.09.2022 р. експерт Петро Топичканов говорив доволі тверезо: технологічно Україна могла б спробувати створити «брудну бомбу», але як вона спрацює — неможливо буде сказати без випробувань.

А будь-яке випробування (чи використання) такої бомби позбавить Київ «ролі жертви» в очах світової спільноти, і тому він навряд чи на таке зважиться. Але того ж дня вже згадуваний «яструб» Сергій Маржецький на ресурсі Репортер заявляв: Україна цілком здатна застосувати ядерну зброю проти Росії першою.

Про Чернівці, Рівне і відсутність здорового глузду в росіян

Істерія навколо «анексії» чотирьох українських областей, ювілей путіна, вибух на Керченському мосту й масовані удари по українській енергоструктурі на певний час відсунули тему «брудної бомби» на другий план. Але 23 жовтня відбулися вже згадувані розмови шойгу, і різні російські «експерти» почали масово озвучувати нові й нові фейки.

Повідомлення ресурсу Украина.ру від 25.10.2022 р. дещо скориговує навіть заяви шойгу: наказ розробляти «брудну бомбу» начебто отримав і ННЦ ХФТІ НАН (тяжко пошкоджений російськими обстрілами впродовж весни-літа!).

Політичний експерт Олександр Артамонов заявив, що українську «брудну бомбу» збиратимуть... у Чернівцях. А ще один політичний (!) експерт Йосиф Діскін договорився до можливості створення збройного плутонію на Рівненській АЕС. При цьому росіяни часом самі визнають: прямих доказів створення «брудної бомби» в Україні в них немає, попри те, що під їхнім контролем перебувала ЧАЕС і досі перебуває ЗАЕС із відповідними сховищами ядерних відходів.

Але головним «доказом» для росіян залишається начебто заявлена президентом Володимиром Зеленським готовність відмовитися від статусу без’ядерної держави. А сама гіпотетична можливість перетворення України на ядерну державу є для росіян одним із головиних виправдань початку «спец­операції».

За таких умов базована на логіці українська аргументація мало що важить для російських «експертів». Але вона має значення для решти «нормального» світу.

Скажімо, колишній керівник Держінспекції ядерного регулювання Григорій Плачков цілком слушно нагадав: на ЗАЕС не можна було створити «брудну бомбу» з тієї простої причини, що на станції відсутнє обладнання, з допомогою якого можна було б розібрати «збірку», яку використовують у центральній зоні реактора.

А директори трьох академічних інститутів — ІЯД, ІПБ АЕС та ННЦ ХФТІ — ще раз наголосили: «Установи НАН України, що займаються ядерною тематикою, перебувають під гарантіями нерозповсюдження ядерного матеріалу і ядерних технологій з боку МАГАТЕ.

Тільки за останні два роки, включно з періодом воєнного стану, в зазначених установах МАГАТЕ провело низку технічних інспекцій, у тому числі неоголошених і з додатковим доступом, з перевірки інвентарних кількостей ядерного матеріалу і діяльності з його використання, а також з виконання інших положень і вимог Угоди про гарантії між Україною і МАГАТЕ та Додаткового протоколу до цієї Угоди.

За результатами цих інспекцій, жодних ознак проведення незадекларованої ядерної діяльності не було виявлено, так само як і розробок, які могли б давати підстави для припущень щодо проведення робіт зі створення «брудної бомби».

Для українських учених, як і для всіх українців, людське життя є найбільшою цінністю, і тому, незалежно від обставин, варварські дії, якими є використання «брудної бомби», несумісні з їхньою ментальністю та світоглядом».

Справді, для того, щоб «брудна бомба» мала ефект, радіоактивної речовини потрібно багато (в іншому разі її вибуху просто ніхто не помітить). А такої кількості «необлікованої» радіоактивної речовини в Україні знайти неможливо — вся вона перебуває під пильним контролем МАГАТЕ.

За таких умов запрошення міністром Дмитром Кулебою позачергової місії МАГАТЕ для інспекції українських ядерних об’єктів слід вважати найкращою відповіддю на інформаційну кампанію Кремля.

Така інспекція з її прогнозованими результатами не переконає, звісно, російських «яструбів». Але вона змусить навіть ті країни, які досі демонстративно дотримувалися «нейтралітету» (й насамперед Індію та Китай) дедалі скептичніше ставитися до чергових вигадок росіян.

А це, в свою чергу, й зменшуватиме ймовірність того, що цю інформаційну вакханалію навколо «української брудної бомби» буде насправді використано для прикриття російської ядерної провокації.

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, професор, заступник міністра освіти і науки України в 2008—10 і в 2014—19 рр.