Удар струмом: філія «Полтаваобленерго» виписала пенсіонеру шалений штраф за недоведену крадіжку

Полтавська філія районних електричних мереж АТ «Полтаваобленерго» за недоведене «ліве» використання електро­енергії на дачній садибі в селі Петрівка, що неподалік Полтави, призначила її власнику Миколі Страшку майже 52 тисячі гривень штрафу.

«Мені вже 84 роки, і досі у своєму житті не зустрічав такої кричущої несправедливості, хамської неповаги до людини, такого приниження людської гідності, з якими зіткнувся на схилі літ», — скаржиться Микола Петрович, котрий вважає, що всі звинувачення на його адресу є надуманими.

Жодним юридичним документом крадіжка електроенергії не підтверджена

Свого часу Микола Страшко працював на Державну телерадіомовну компанію (згодом — Національну телекомпанію) України. За свою багаторічну журналістську кар’єру захищав бага­тьох людей, допомагав вирішувати навіть складні питання обласного масштабу. А от себе захистити не може.

У чому ж суть цієї прикрої історії? 17 вересня минулого року представники Полтавської філії районних електромереж, міняючи лічильник електроенергії на дачі (в батьківській садибі) мого старшого колеги, виявили порушення схеми його підключення, зафіксувавши використання «штучного нуля», що нібито призвело до необлікованого споживання електричного струму.

Ця звістка вразила Миколу Петровича як грім серед ясного неба.

Тим часом працівники згаданої філії продемонстрували йому, як можна красти електроенергію: перед тим як під’єднати якийсь потужний прилад, треба робити певні маніпуляції з лічильником — щось вимикати, щось підкручувати.

Але ж господар садиби цього не знав. Та й знати, зізнається, не хотів би. Прилад обліку електроенергії працював у звичному режимі, ніякого втручання в його роботу не було.

Втім Микола Страшко погодився: порушення є, але ж він до нього жодним чином не причетний. Ані кіловата електроенергії не вкрав, що й підтвердив своїм підписом під складеним актом.

«Імовірно, електроенергію до металевого гаража свого часу провів місцевий монтер за сприяння мого родича (на всякий випадок), а «прийняв роботу», опломбувавши лічильник, представник філії районних електромереж, — припускає Микола Петрович.

— І сталося це понад 35 років тому, коли я ще не був повноправним господарем батьківської садиби та й узагалі був відсутнім. Ані того родича, ані монтера вже немає серед живих. Та запевняю: ніхто й ніколи отією ведмежою послугою не скористався».

Із зовнішнього боку гаража, розміщеного на дачному подвір’ї Миколи Страшка, на видному місці (без будь-якої конспірації) верхній кінець кабелю за допомогою болта прикріплений до стіни, а нижній — металевим стрижнем входить у землю.

Понад 35 років у домоволодінні це вважали заземленням. До речі, що суттєво? За цей час представники філії районних електромереж тричі(!) міняли лічильник електроенергії, чотири рази бригади професійних електриків, перевіряючи лінію електропередачі, заходили на подвір’я. І жодного разу технічні фахівці порушення не виявили. А що ж говорити про людину з гуманітарною освітою?

«Свого часу кіловат-година електроенергії коштувала 5 копійок. Приїздили сім’єю на дачу тільки у вихідні. Окрім малопотужних побутових електротехнічних приладів, інших у господарстві ніколи не було, як немає й зараз. Тож чи потрібна мені була ота копійчана економія? Не секрет, усе таємне колись стає явним. Уявіть собі: отакий інцидент трапився б до мого виходу на заслужений відпочинок. Розмова зі мною була б короткою: мене звільнили б із роботи, диплом журналіста можна було б викинути на смітник. Уся моя подальша доля була б перекресленою: такого «злодія» не взяли б і на посаду сторожа», — наводить свої аргументи мій співрозмовник.

Останнім часом Микола Страшко проводить час у селі на дачі тільки теплої пори року. А із середини листопада до середини квітня, тобто майже пів року, дачна садиба пустує.

Щороку Микола Петрович справно повідомляє про це в заяві контролеру.

«Незважаючи на це, 6 жовтня минулого року на засіданні так званої адміністративної комісії мені вручили копію заздалегідь підготовленого протоколу, в якому зазначено, що за минулі 12 місяців (від часу останньої перевірки лічильника контролером) я спожив 13 тисяч 295 кіловат-годин необлікованої електроенергії, заборгувавши 51 тисячу 994 гривні, — розповідає далі мій колега. — Такого документа я не підписав. Самі розумієте, для пенсіонера зазначена сума непідйомна: щоб розрахуватися з отим необґрунтованим «боргом», треба віддати до копійки всю мою пенсію за цілий рік. Та й за що платити? Були б на дачній ділянці об’єкти на зразок теплиці з електропідігрівом, пилорами, майстерні з електрозварюванням тощо, з отим покаранням ще можна було б якось змиритися. Але ж нічого подібного немає. Садиба як на долоні — контролери її прискіпливо оглянули. Жодним юридичним документом крадіжка електроенергії не підтверджена».

Затягнувши пасок, 84-річний пенсіонер уже погасив частину згаданої суми, внісши на рахунок обленерго загалом 22 тисячі гривень. Це чотири повні місячні пенсії Миколи Петровича. Говорить: допомогли рідні, а ще — заліз у борги, які теж потрібно віддавати. Але як погасити ще значно більшу суму? Та й узагалі, чому він мусить її погашати?

На підтримку побратима по перу виступили секретаріат Полтавської обласної організації Національної спілки журналістів України, провідні журналісти, звернувшись із листом до голови правління АТ «Полтаваобленерго» Руслана Стройного, в якому просили неупереджено, зважено та об’єктивно розібратися в ситуації, що склалася, зняти з колеги, який гідно пройшов свій довгий журналістський шлях і якого всі знають як порядну людину, безпідставні звинувачення в крадіжці електроенергії. Микола Страшко є володарем численних премій, нагороджений почесними грамотами Держтелерадіо України, медаллю «Ветеран праці». Чи могла людина з такою бездоганною репутацією опуститися до необлікованого споживання електроенергії? Запитання риторичне.

«Обленерго лишає мене без засобів для існування»

«Навіть на це колективне звернення за дев’ять місяців акціонерне товариство «Полтаваобленерго» так і не спромоглося дати відповідь. Із приводу ситуації, в яку потрапив, я консультувався з кількома юристами. Їхній висновок однозначний: справа сфабрикована з численними порушеннями. Представник філії районних електромереж під’єднав дроти й опломбував лічильник — отже, філія й має нести відповідальність. Мого втручання в роботу лічильника не виявлено, — наголошує Микола Страшко.

— До слова, копію листа від секретаріату обласної організації НСЖУ та інших колег направив і до Полтавської обласної прокуратури. Відповідь отримав буквально через чотири дні — мені повідомили, що колективне звернення спрямували до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. 16 лютого нинішнього року звідти надіслали лист до АТ «Полтаваобленерго» (і копію — мені), де, зокрема, зазначалося: «Не пізніше, ніж через 10 робочих днів повідомити поштою ґрунтовні пояснення стосовно оформлення звинувачувального документа». Та, схоже, і цю вимогу акціонерне товариство проігнорувало».

Микола Петрович показує мені ще один документ — складену АТ «Полтаваобленерго» «угоду» про визнання обсягу та вартості необлікованої електричної енергії згідно з актом про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Запевняє, що тієї так званої угоди не підписував, бо якраз перебував у лікарні. Коли зателефонували, щоб забрали якийсь документ, замість нього пішла онука і, налякана погрозами, поставила свій підпис. У тій «угоді» «заборгованість», що лишилася, розписали на рік.

«Згідно з цією реструктуризацією, маю сплачувати щомісяця 3 тисячі 33 гривні та плюс 160 гривень комісійних. Коли представники обленерго складали згадану «угоду», в них перед очима, очевидно ж, був документ про мої доходи. Думаю, вони прекрасно знають, що розмір моєї пенсії становить 5,5 тисячі гривень. Із цієї суми в опалювальний період сплачую 3,5 тисячі гривень тільки за «комуналку».

До того ж, оскільки маю хронічні захворювання, понад тисячу гривень щомісяця витрачаю на ліки. Тобто акціонерне товариство «Полтаваобленерго» лишає мене без засобів для існування, а це, як запевняє один із юристів, уже саме по собі є злочином. Зараз сплачую монополісту, скільки можу, — по 500 гривень щомісяця. Як для пенсіонера це теж немалі гроші.

Та навіть якщо жертвуватиму (інакше, як пожертвою, це не назвеш) по 1 тис. гривень щомісяця, мені доведеться платити понад три роки. Тобто це кабала, з якої не вибратися, — песимістично заявляє літній чоловік.

— Якби хтось раніше сказав мені, що колись потраплю в отаку ситуацію, я б із нього тільки посміявся. Ну хіба не зрозуміло, що я не міг використати оті понад 13 тисяч кіловат-годин електроенергії — притому, що майже пів року дача стоїть закритою? То, може, спершу треба було добре подумати, перш ніж підписувати отакий убивчий документ?»

Микола Страшко пригадує, що, коли працював на Держтелерадіо, його репортажам, телесюжетам довіряли мільйони телеглядачів. А тут йому, чесній людині, узагалі не вірять.

«Їм потрібно в будь-який спосіб витягнути з мене гроші. Уявляю, який гонорар за свою фальсифікацію заробили ті, хто «накрутив» пенсіонеру отаку суму. А тепер не для преси, — Микола Петрович просить вимкнути диктофон, — бо цим людям те, що скажу далі, буде тільки в радість. Вони вкрали як мінімум п’ять років мого життя. Коли це сталося, ночами не спав, цілими днями ходив як чумний. А пігулок прийняв стільки, скільки, мабуть, і за все життя не вжив».

У надії захистити свої права і врятувати чесне ім’я Микола Страшко вирішив звернутися до керівництва міста та області. Знову розказує цілу історію про те, як пробував записатися на прийом до чиновників і як байдужі клерки його скрізь ввічливо «відфутболювали» або обіцяли передзвонити й не передзвонювали.

«Хотів потрапити й до Руслана Стройного (як до депутата Полтавської обласної ради від партії «За майбутнє»), однак і тут піймав облизня: повірте, навіть додзвонитися до його приймальні неможливо. Не хотів би такого «майбутнього» й після чергових виборів. В Україні повномасштабна війна, шалений стрибок цін на продукти, а мене загнали в пастку й вимагають гроші ні за що.

Якщо й після цієї публікації мене не почують, шукатиму справедливість у столиці — звертатимуся до всеукраїнських інстанцій. Терпець уже урвався. В АТ «Полтаваобленерго» мені погрожують судом. Та всі юристи, з якими радився, одностайні в думці, що в мене достатньо аргументів, аби виграти справу. При цьому вони додають: але не в нашому суді.

Як правило, коли йдеться про компанії олігархів, суди стають на бік монополістів, виносячи рішення не на користь пересічних українців. Завважте: про це говорять юристи. Звичайна людина зараз повністю безправна, — робить висновок Микола Петрович. — Я в цьому переконався на власному досвіді».

І все ж нині Микола Страшко вже не просто просить скасувати юридично необґрунтоване нарахування захмарної грошової суми, а й вимагає перерахувати оті 22 тисячі гривень своїх кревних, які, на його тверде переконання, незаконно перекочували на рахунок обленерго, на допомогу українській армії, аби наблизити нашу перемогу.

«Разом із членами своєї родини (при скромних статках) ми вже перерахували на підтримку наших захисників понад 5 тисяч гривень. Буде чесно, порядно, справедливо, якщо до них додадуться ще й оті 22 тисячі», — вважає Микола Петрович.