Криза сучасного світу знову: що найактуальнішого у працях французького філософа Рене Генона

Розробляючи світоглядні питання, філософи в усі часи по-різному розуміли, оцінювали й пояснювали навколишній світ та його проблеми.

В цьому неважко переконатися, знайомлячись із творами відомого і водночас суперечливого французького філософа, письменника і сходознавця Рене Генона.

Саме контраверсійність, притаманна висунутим Геноном концепцій, жодним чином не сприймалася марксистською філософією, оскільки не вписувалась у канони комуністичної доктрини, а тому теорії іноземного науковця замовчувались й ігнорувались десятиліттями.

Навіть незважаючи на те, що в його працях ішлося про занепад західної цивілізації, зокрема буржуазного суспільства, яке, на думку французького мислителя, з якихось причин обрало хибний шлях розвитку.

Якщо вульгаризатори радянського штибу вважали, що цей процес деградації розпочався з кінця ХІХ століття і спиралися на вироблену ними утопічну ідеологію, то Рене Генон розглядав цю проблему в ретроспективі, вказуючи на Середньовіччя, після якого західна цивілізація, на його думку, почала регресувати.

Вивчення основних релігій світу

Ще навчаючись у столичному університеті Генон потрапив під вплив ідей відомого на той час окультиста Палюса і відкрив для себе Орден мартиністів, напівтаємну організацію, члени якої культивували християнський містицизм та езотеричне християнство, що з позицій Біблії розглядало гріховність людини, її матеріальну залежність і відстороненість від божественного джерела.

Згодом, розчарувавшись в ідеях мартиністів, які уособлювали цей специфічний окультний рух, Генон приєднався до об’єднання, заснованого на стародавньому шотландському обряді.

Заглиблення у суть популярних на той час у Франції всіляких містичних теорій спонукали Генона до фундаментального їх вивчення, а заразом тісно пов’язаних з ними основних релігій світу — індуїзму, ісламу та християнства, в результаті чого упродовж наступних десятиліть з’явилося близько двадцяти ґрунтовних праць.

Серед них — «Вступ у вивчення індуїстських доктрин», «Теософізм — історія псевдорелігії», «Облудність спіритизму», «Схід і Захід», «Цар світу», «Символізм хреста», «Численні стани буття», «Східна метафізика».

Осібне місце у цьому переліку займає праця «Криза сучасного світу», написана в часи, коли в Європі з’явились перші ознаки тривожного передчуття світової катастрофи, що наближалась.

Крім Рене Генона, це інтуїтивно відчули, втіливши фатальні передбачення у своїх творах, німецький філософ Освальд Шпенглер («Занепад Заходу»), іспанський філософ і гуманіст Хосе Ортега-і-Гассет («Повстання мас»), голландський історик Йохан Гейзінг («Криза цивілізації»).

Висловлені занепокоєння набули ще більшої гостроти, коли амбіції Адольфа Гітлера, який прийшов до влади у Німеччині, почали реалізовуватись на практиці, актуалізувавши вічне питання: чи правильно було обрано цивілізаційний шлях, по якому людство рухається у майбутнє?

Мабуть, пошуки нагальної відповіді на це запитання спонукали київське видавництво «Пломінь» ще раз повернутися до книги «Криза сучасного світу» Рене Генона (в перекладі Івана Калюги), щоб у контексті подій 2014-го, а тепер і 2022 року спробувати зрозуміти та відшукати вихід із нинішнього стану, в якому опинилась Україна під дією зовнішніх і внутрішніх факторів, з’ясувати, чи є шанс остаточно розірвати зачароване коло, яке втягувало і втягує у свою орбіту не одне покоління українців упродовж століть.

Іншою метою, поставленою випуском книги, стало заповнення тих прогалин, що утворилися внаслідок незнання творчого спадку французького мислителя, яке й досі лишається маловідомим для широкого загалу. Його твори не вивчають, вони мало цитовані у засобах масової інформації і їх майже не згадують у своїх виступах посадові особи й політики.

Ігнорування григоріанського календаря

Впадає в око намагання автора ігнорувати григоріанський календар, запроваджений ще в 1582 році і який з плином часу почав сприйматися як своєрідний міжнародний стандарт, на відміну від юліанського.

На переконання Генона, запроваджене літочислення не відображає істинних «причин» і «наслідків» того, що насправді відбувається з людською цивілізацією, яка не є статичною, а постійно розвивається. Тому він знайомить читача з більш ускладненою системою визначення часу, в основу якої покладено індуїстську доктрину космічних циклів.

За григоріанським календарем, дні складають місяці, місяці — роки, а роки — століття, відповідно, людство зараз перебуває у ХХІ столітті від дня народження Ісуса Христа, як це написано у Біблії.

Індуїстська доктрина підрахунку часу, на яку вказує у книзі Генон, поділяє літочислення на чотири віки, три з яких — сатья юга (юга — світова епоха), трета юга, двапара юга — людство вже прожило.

Нині четвертий за рахунком вік, що має назву «калі юга» і в індуїзмі вважається найгіршою з юг, бо в ній переважають конфліктність і гріховність.

Істотно виникає запитання: а чому, власне, з людською цивілізацією з моменту її зародження відбулася така зміна до гіршого? Французький мислитель наводить низку аргументів, чому це сталося, переконливо доводить свою правоту.

Згадувані автором чотири юги викликають стійку асоціацію із золотим, срібним, бронзовим та залізним віками, про які згадував давньогрецький поет Гесіод іще наприкінці VIII — на початку VII ст. до н. е. в дидактичній поемі «Роботи і дні».

Калі юга, як переконує Генон, — це «темний вік», що триває вже понад шість тисяч років, завершення якого має супрово­джуватися різноманітними катаклізмами. Чому саме за таким сценарієм має все відбуватися, стає зрозумілим, коли натрапляємо на закономірність, помічену автором книги: циклічний розвиток будь-якого явища має висхідний і низхідний напрямки (початок у найвищій точці й обов’язкове закінчення у точці падіння).

Аби не викликати окремих панічних настроїв, Генон намагається зрозуміти, де людство проскочило розвилку в часі, що призвело, з його точки зору, до сумних наслідків, і як цьому зарадити у майбутньо­му.

У пошуках ідеального суспільства

Ніби пронизуючи поглядом глибину віків, французький філософ звертається до епохи Середньовіччя, коли тамплієри здійснили хрестові походи на Схід для звільнення Святої Землі від мусульман, що тривало з ХІ до ХV століття.

Саме тоді лицарі-храмовники здобули безцінні знання, ознайомившись з арабськими сувоями, силою зброї відібраних у невірних і дбайливо привезених до Європи.

Через короткий проміжок часу як гриби після дощу у Франції і сусідніх із нею країнах почали зводитись неймовірної краси і величі замки, костьоли, собори, збудовані за принципово іншими кресленнями і з використанням раніше не відомих матеріалів.

Цей прорив в архітектурі, як і в інших царинах людської діяльності, на жаль, занадто швидко закінчився. Як вважає автор, Схід, у широкому значенні слова, не став могутньою підоймою для Заходу.

А дарма! Можна тільки уявити, які б перспективи відкривалися з тією ж чашею Святого Граалю, якою нібито заволоділи тамплієри під час одного з хрестових походів, визволяючи Храм Гробу Господнього від мусульман.

Якщо вірити легенді, майстерно втіленій Голлівудом у кінострічці «Індіана Джонс і останній хрестовий похід», людство могло отримати вічне Джерело Сили. Цього не сталося через внутрішні уособиці, й людська цивілізація дивним чином розділилась, обравши два протилежні вектори розвитку — східний і західний.

Рене Генон, 1925 рік.

З біографії Рене Генона відомо, що він прийняв іслам у двадцять шість років. Одним із мотивів цього важливого у всіх відношеннях рішення (адже Генон виховувався у доволі консервативній римо-католицькій родині) стало те, що обрана віра в його розумінні відзначалась віковими традиціями, нехарактерними для інших світових релігій.

І надалі він неухильно дотримувався цієї установки, не збиваючись на манівці, навпаки, виступаючи непримиренним критиком західного світу, зокрема культури, мистецтва, науки.

Чи мав він рацію? Однозначно відповісти на це запитання досить складно. Можливо, народившись, здобувши академічні звання і сформувавшись як особистість на Заході, він добре бачив його недоліки, намагаючись виправити їх за допомогою різних учень, витворених індуїзмом й ісламом.

Одним з основних недоліків, виявлених Геноном у становленні західної цивілізації, було превалювання матеріального над духовним. Його присуд звучить у книзі достатньо жорстко і до певної міри справедливо:

«Через бажання звести все до людини як самоцілі сучасна цивілізація ступила на шлях послідовної деградації, людина націлилася винятково на задоволення потреб, властивих матеріальній стороні її природи, й ця мета була досить ілюзорною, оскільки у цей спосіб твориться більше штучних потреб, аніж можливо задовольнити».

Адже й справді, ринкова економіка постійно орієнтована на зростаючі потреби споживачів, добиваючись якості й кількості вироблених товарів і наданих послуг, бо від цього залежить прибуток підприємців і добробут населення.

З іншого боку, залежність людей від матеріального забезпечення, в прямому значенні слова, застилає їм очі, робить рабами речей, особами, не здатними виявляти співчуття до знедолених, продукує зневагу і презирство до тих, хто через різні обставини опинився за межею бідності.

Складається враження, що Генон постійно перебуває у пошуках ідеального суспільства, де людина існувала б у гармонії із зовнішнім світом, була позбавлена суттєвих недоліків і вад, випромінювала доброту і виявляла щедрість.

Невипадково на сторінках книги оживає міф про загадкову доісторичну країну — Гіперборею, де люди жили доти, доки не задовольняли всі свої бажання, виявляли неземну обдарованість у різних мистецтвах і володіли надприродними здібностями.

Рене Генон, як і його однодумці в окультній сфері Олена Блаватська і Юліус Евола, анітрохи не вагаючись, стверджував, що люд­ство зародилось саме у Гіпербореї, але по­ступово деградувало, мігруючи на південь.

Іншою квітучою державою всі троє вважали Атлантиду, де, за їхніми уявленнями, мешкали могутні атланти, наділені неймовірною силою і світлим розумом.

Навіть психотип західної людини не такий, як у вихідця зі Сходу

Творчу працю Рене Генона, що тривала понад чотири десятиліття, можна поділити за чотирма основними темами: виклад фундаментальних метафізичних принципів, фундаментальні дослідження ініціації й езотеризму, розвідка символізму і критика сучасного світу та «неоспіритуалізму».

До останньої теми, крім «Кризи сучасного світу», належать  ще п’ять книг: «Схід і Захід», «Духовна влада та світська влада», «Теософія: історія псевдорелігії», «Спіритистська помилка» та «Панування кількості та ознаки часу».

В кожній з них, так чи інакше, розкривається відмінність східних і західних традицій, релігійних уявлень, сприйняття зовнішнього світу, трактування минулого, сьогодення і майбутнього, не кажучи про використання різних духовних джерел.

На думку Генона, навіть психотип західної людини не такий, як у вихідця зі Сходу. Останньому притаманна споглядальність, а іншому, навпаки, дія. Відтак західна цивілізація, як переконує читача автор книги, схильна до постійних змін, швидкості, що постійно зростає.

Сказане, хочеться це комусь, чи ні, має підтвердження хоча б у тому, що Захід вже пережив чотири промислові революції, кожна з яких пришвидшувала в той чи інший спосіб сам процес виробництва за рахунок вивільнення людини і впровадження навзамін автоматизованих систем.

Іншими словами, це, як доводить Генон, нагадує обробку матерії в промислових цілях. Цифрова революція, що розпочалась наприкінці минулого століття, скоріше за все, жодним чином не змінить цю тенденцію в столітті нинішньому.

Швидкості в усіх сферах людської діяльності зростатимуть і далі, створюючи передумови для збоїв, а можливо, катастроф через неможливість повністю контролювати технологічний ланцюг.

«Це природні та неминучі наслідки матеріалізації, котра набирає обертів, оскільки матерія є сутнісно множинністю та поділом, — підсумовує Генон, — і тому все, що з неї витікає, здатне породжувати боротьбу та всілякі конфлікти як між народами, так і між індивідами».

У «Кризі сучасного світу» ді­стається на горіхи й науковцям, сучасникам Генона, які опонували, критикуючи висунуті ним концепції. Французький мислитель дорікає опонентам, нібито у них насправді не виникає бажання з’ясувати істину, а радше спостерігається прагнення за будь-яку ціну довести власну правоту, тим самим вони уподібнюються священникам-догматикам, яких ніколи і ні в чому неможливо переконати.

«Сьогодні ми повсюдно зустрічаємо лише сліпців, котрі ведуть за собою інших сліпців, — обурюється Генон, — яких вони неминуче приведуть до прірви, де разом і загинуть, якщо їх вчасно не спинити».

Сказане філософом-орієнталістом, авторитет якого в інтелектуальних колах Франції був беззаперечним, викликає стійку асоціацію з картиною фламандського художника Пітера Брейгеля Старшого «Притча про сліпих», написана за чотири століття до того, як праця з фаталістичними пророцтвами Генона була опублікована в одному з паризьких видавництв.

В ній, як і в «Кризі сучасного світу», люди через свою сліпоту — вроджену чи набуту — наближаються до свого падіння, бо не відають, що їх чекає попереду.

Символічно, що позаду незрячих, майстерно зображених на картині Брейгелем, німотно видніється будівля церкви, яка є пасивним свідком лиха, що немов магнітом притягує до себе людей.

Пізніше Генон випустить нову книжку «Духовний авторитет і світська влада», в якій пояснить, у чому полягає принципова різниця між «священицькою» (жрецькою або священною) і «королівською» (урядовою) владою, а також згадає про негативні наслідки, що виникають унаслідок узурпації влади однією зі сторін, прозоро натякаючи на знищення Ордену тамплієрів, після чого все для Франції пішло наперекір.

Висловлені ідеї Рене Генона в його творчому доробку мали вплив на вчених зі світовим ім’ям, зокрема на німецького філософа і психіатра, одного з творців екзистенціалізму Карла Ясперса, його одноплемінника, засновника герменевтики і сучасної лінгвістичної філософії Мартіна Гайдеггера, французького філософа і теолога, засновника неотомізму Жака Марітена, сходознавця та філософа Поля Масона-Урселя і представника інтуїтивізму і філософії життя Анрі Бергсона.

Всі вони високо цінували Рене Генона за його ґрунтовний виклад метафізичних доктрин, обізнаність у класичній орієнталістиці, вмілому застосуванні методу синкретизму стосовно теології і міфології, кваліфікований аналіз ведичних священних писань.

Варто зауважити й суттєве упущення розглянутої праці французького мислителя: тут зовсім відсутній критичний аналіз світоглядних засад мусульманського світу.

Чи всі сьогодні країни, де сповідується іслам, є ідеальними для проживання поміркованої людини, не зашореної різними ідеологіями, у тому числі релігійними? Далеко не всі. Це в першу чергу стосується держав, де при владі перебувають ісламські фундаменталісти.

Немає жодного виправдання тим злочинам, які чинять такі правителі як усередині власних країн, так і у зовнішньому світі. Важко осягнути розумом, скажімо, переслідування і винесення заочно смертної кари британському письменнику Салману Рушді за його роман «Сатанинські вірші», розправу з французькими журналістами сатиричного журналу «Шарлі Ебдо», публічні страти інакодумців.

Війна, що триває століттями між сунітами і шиїтами, деза­вуює і ставить під сумнів усі ідеї, висловлені Рене Геноном у праці «Криза сучасного світу» і не лише в ній.

Єдине, що виправдовує французького інтелектуала, то це винесення на широкий загал альтернативного погляду на процеси, що відбувались на європейському континенті впродовж століть і до яких наслідків, з його точки зору, це призвело.

Навіть зараз, у найостанніші дні, вісімдесят міст Ірану охоплені протестними акціями, викликаними нещодавнім убивством двадцятирічної дівчини вартовими ісламської революції лише через те, що вона нібито мала задовге волосся і неналежним чином прикривала тіло хіджабом згідно з приписами шаріату. Іранські фундаменталісти вже нещадно розстріляли сорок протестантів.

А скільки садизму, ненависті, зневаги до людського життя виявлено головорізами так званої Ісламської держави!

Праця Рене Генона дуже вдало доповнена Юрієм Завгороднім, який умістив тут ґрунтовну передмову «Безкомпромісний вирок профанному світу», тим самим розширивши уявлення про вагомий внесок французького мислителя у світову філософію, а ще належним чином оформив науковий апарат видання.

Кожний розділ книги доповнюють примітки і коментарі, які допомагають читачеві краще зрозуміти доволі специфічний авторський текст.

Тарас ГОЛОВКО