Сестра про брата: рідні понад двох тисяч полонених із Маріуполя чекають на визволення

Черкащанка Лілія Короп каже, що війна в їхню сім’ю прийшла 23 лютого, коли її брат Юрій, захисник Маріуполя, того дня ввечері гучно забив на сполох і попросив: «Ти ніколи в житті мене не слухала, послухай один раз, їдь з Києва».

«Ті речі, які він писав мені в той вечір, узагалі не вписувались у мою картину сприйняття світу. Я не повірила, що треба тікати з Києва, що можливе щось більше, ніж «загострення на сході». І я, звичайно, не послухалась. А треба було», — написала Лілія на своїй сторінці у фейсбуці.

Наразі її брат — військовополонений. Він не «азовець», каже Лілія, бо Маріуполь тримали не лише вони. «Мій брат не зрадник — не здався до останнього шматка хліба і остан­ньої зброї. Мужній, добрий і спокійний, як відгукуються про нього ті, хто пройшов разом з ним Маріуполь і наразі вже повернувся з полону», — зазначає Лілія Короп.

Дні з 23 лютого до 12 квітня в їхній сім’ї вимірювалися «від смс до смс», згадує жінка.  Брат виходив на зв’язок раз на добу, після першої ночі. Писав смс, що живий, питав, як справи у нас. Казав, що в них «усе нормально».

«Усе нормально, ну згоріли всі речі, але все нормально. Все нормально, піду й перевірю, чи всі мої живі і цілі. Все нормально, п’ємо воду з труб, сточуємо.

Потім він виходив на зв’язок раз на дві доби. І час у проміжку — це для нас мертвий час», — констатує Лілія Короп.

На початку березня, коли в Маріуполі пропав зв’язок, від брата не було новин шість днів. Тоді родина знайшла контакти військової частини і запитала там, що з захисниками.

Їм відповіли: «Не можемо знати, вони нам не підпорядковуються, вони відкомандировані на схід, у місцевого командування теж немає з ними контакту».

«Я ще обов’язково порушу тему підготовки психологів і їх комунікацію з сім’ями військових на нулі. До цієї сухої відповіді я ще могла тримати «настрой» і дух удома. Після — все стерлось. Якщо з ними немає зв’язку і в місцевого командування, тоді це що?» — запитує Лілія.

І продовжує розповідь: «5 квітня вночі брат написав мені: «Може бути все що завгодно, бережи батьків за двох». Про що треба було спілкуватися з ним у ті дні? Що казати? Як не плакати в трубку, а підтримати? Це наша перша війна. Ми не знали. Нас такого не вчили», — роздумує Лілія.

Спілкування з 5 квітня до 12 квітня з Юрієм було переривчасте — живий, люблю. Тим часом питання про те, чи є ще їжа і зброя, — без відповіді.

«Дні з 12 квітня вимірюються кількістю брехні, відмовок і залякувань, яку доводиться слухати нам як родині військовополоненого й через яку, ймовірно, проходять родини інших військовополонених. Нам сказали мовчати, щоб не зробити гірше. Але на сьогодні виходить так, що нам сказали мовчати, аби не зробити гірше керівництву частини, якій підпорядковується дивізіон брата», — зазначає Лілія Короп.

Й уточнює, що з мовчанкою покінчено: «Сьогодні, коли військовополонена Мар’яна народила дитину за 4 дні після полону, ця тема публіці ще більше може здаватися казковою і романтичною. Наче кіно, де військовополонена народжує чітко після полону, і всі щасливі. Але не всі щасливі. Цей обмін полоненими в кількості 215 для нас став дуже важким. І те ж саме пережили родичі інших, досі не поміняних, полонених».

За словами Лілії Короп, з одного боку, це те, чого так чекали: обмінів не було з початку літа, нарешті вони розпочалися. Це щира радість і за Україну, і за тих людей, які лишаться живими.  Але з іншого боку, зізнається, це нереально боляче.

«Просто не можу описати, як нам боляче розуміти, що, можливо, основний важіль, на яких могли міняти військовополонених — Медведчук, — тепер відсутній. І що цей обмін влада піднесла, наче цілковиту перемогу в цьому питанні: захисники Маріуполя вдома», — розмірковує Лілія.

На жаль, захисники Маріуполя в переважній більшості досі в полоні.

«Я могла б закликати зараз провести обмін «всіх на всіх». Але не буду цього робити. Бо «всі» росіяни нам не треба — повертати треба всіх наших», — підсумовує черкащанка Лілія Короп.