Вибір під дулами автоматів: як голосували за «приєднання до росії» в Мелітополі

— Поширюй інформацію про те, як проходять фейкові референдуми на тимчасово окупованих територіях України, де тільки можна, — просить мене далекий родич Микола Іванович (ім’я змінене) з Мелітополя.

— Всі розуміють, що росіяни «намалюють» відсотки, які їм потрібні. Але це не наш вільний вибір! Свободою тут і не пахне. Колаборанти ходять по домівках з урнами для голосування у супроводі автоматників, «дільничних поліціянтів», старших по дому або квартальних. Це суцільний абсурд.

Ми спілкуємося з родичем в одному з чатів, і він одразу ж видаляє написане.

Наприкінці просить написати йому щось нейтральне, скажімо, поцікавитись, яка в них погода.

«У нас чудова осіння погода» — тут же дає відповідь й ілюструє її кількома знімками.

Це такий прийом маскування. На випадок, якщо окупантам заманеться заглянути в телефон власника.

Каже, у них в першу чергу викликають підозри зачищені чати, і можуть затримати до з’ясування обставин, а в комендатурі просканувати телефон і знайти навіть видалені знімки.

Так от, власне, про так званий референдум. За повідомленням Миколи Івановича, він із дружиною всі ці п’ять днів «референдуму» вирішив сидіти за зачиненими дверима у квартирі, не відгукуючись ні на дзвінки у двері, ні на вперті стуки кулаками.

Звісно, в місцевих пабліках люди повідомляють про власний досвід голосування. Микола скопіював кілька розповідей. Ось перша (подаємо мовою оригіналу).

«Только что к нам приходили трое: старшая по дому и еще пара вооруженных солдат. От последних — такое амбрэ, будто они неделю пили, не просыхая. Подали нам листок, больше похожий на кусок туалетной бумаги. Нужно было ставить галочку. Сами понимаете: это не тайный выбор. Они прямо над душой стояли и смотрели, в какой именно клеточке я поставлю галочку. Разумеется, пришлось поставить «ЗА». Но хочу, чтобы вы понимали, это не мой выбор. И вообще, о каком выборе можно говорить, когда рядом — вооруженные нелюди? Потом они спустились к соседке на 4-й этаж. Слышу, та им ещё кофе предлагала... Предательница...».

Інша мешканка міста написала, що її вже попередили про «відповідальність» — вона не відчинила двері окупантам, які принесли урну для голосування.

«Хвилин за 40 після цього мені зателефонувала наша старша по будинку. Вона сказала, що я вчинила дуже негарно. Мовляв, усі знають, що я домогосподарка і зранку могла проголосувати за від’єднання від України...

Почалися навіть погрози. «Я мушу доповісти про це в комендатуру», — заявила вона мені. Я з нею сваритися не стала. Просто поклала слухавку. Сиджу зараз на кухні. Хильнула для хоробрості трохи коньячку. Чекаю... Може «гості» прийдуть. Відчиняти не буду! Якщо хочуть, нехай вибивають двері. Скільки вже можна боятися тих тварюк? Ненавиджу».

«Рівно за 5 днів балицький (це самопроголошений гауляйтер Запорізької області, яку окупанти не змогли захопити повністю!) оголосить результати голосування за приєднання до рашки. І навіть якщо всі проголосують проти, окупанти все одно на чорне скажуть біле. Так потрібно путіну! Уже зараз містяни розповідають про прибуття до міста якихось людей в автобусах. Багатьох поселили в готелі «Мелітополь». Можливо, це просто актори для масовки? Потрібно ж комусь давати інтерв’ю. А може, так звані спостерігачі фейкового референдуму. В будь-якому разі до 28 вересня в Мелітополі явно буде неспокійно», — цитує мій родич опозиційний телеграм-канал «Мелитополь в курсе. Война».

— До 28-го школярі сидітимуть удома, на час виборів їх звільнили від занять, — додає Микола. — А після 28-го, говорила вчителька нашого внука, в нас у всіх розпочнеться нове життя в новій країні. З пам’ятником Леніну обов’язково. Уже навіть постамент підготували для нього — на тому самому місті, де він стояв до декомунізації.

— Як ти гадаєш, який відсоток у Мелітополі мріє ввійти до складу ерефії?

— Цього ніхто не знає. Як це можна виміряти? Є такі, що одразу стали працювати у школах та дитсадках та нав’язувати нашим дітям, що залишилися в місті, рашистські наративи. Зараз школярів змушують учити гімн росії. І в кожному дошкільному закладі, у школах та інших учбових закладах чергують російські вояки з автоматами, та ще казаки з місцевих, що також стали запроданцями. І в багатьох людей серед колег є ті, хто пішов на співпрацю з окупантами. Дуже здивувався, що моя давня знайома підтримала агресію путіна. Тут не знаєш, хто наш чи не наш. По-перше, розумні люди зайвого не кажуть, по-друге, я ж не запитую і не буваю в громадських місцях, щоб хоча б почути це. Але місто проросійське, як і Одеса, бо торговельне, і тут здавна були міцні зв’язки з росією. А ще наш попередній нардеп євген балицький тривалий час «годував» місто та район ідеєю «русского міра», тому багато охочих іти й голосувати «за».

Ну, ось нібито обласне видання — «Запорожский вестник», що також видає нова влада, повідомляє, що в «Мелитополе местные жители устроили автопробег в поддержку референдума о воссоединении Запорожской области с россией».

Хоча напередодні псевдорефередуму в Мелітополі та районі сталася низка підривів виборчих штабів «єдиної росії», а також ліквідація деяких найактивніших колаборантів, тому люди, боячись за своє життя, стали масово відмовлятися працювати в комісіях навіть за гонорар у розмірі 50 тисяч рублів.

Але організаторка псевдореферендуму Галина Катющенко он говорить, що начебто мешканці Мелітополя дуже активні й із задоволенням працюють у виборчих комісіях. Якщо їй вірити, то й виборці, й працівники виборчих комісій із «нетерпінням чекають історичної події — включення Запорізької області до складу росії». А ми чекаємо ЗСУ.

Родич дуже просить підкреслити такий момент. Дехто вважає, ніби всі, хто залишився у тимчасово окупованому місті, — колаборанти. Тобто, якщо не виїхали, то згодні з нав’язаним режимом, чекають росіян і переходу в рф.

«Ні! — каже чоловік. — Ті, з ким довелося спілкуватися, дуже ображаються на це. До того ж організованих евакуацій до Запоріжжя було всього три, і то їхало лише кілька автобусів. Волонтери ж у більшості випадків брали 6-10 тисяч гривень із людини. За тварин вимагали окрему плату. Не всі погоджувалися кинути домашніх улюбленців напризволяще. Багато не могли залишити старих і немічних родичів. Дехто залишився в місті свідомо, бо це НАШЕ місто. На жаль, ми часто чуємо від знайомих, особливо від тих, хто виїхав за кордон, що ми всі колаборанти. Ні, ми тут, щоб дивитися, хто насправді колаборант, хто топить за рашку, і все запам’ятати!».

— До речі, ми з дружиною жодного разу не ходили по «гуманітарку», не отримували ні безкоштовного пристрою для телевізора, ні електроплиту «Мечта», не записувалися на російську пенсію — нічого з того, чим окупанти намагалися підкупити місцевих жителів. Тобто не світили свої паспорти. Тому сподіваємось, наші голоси ніде не будуть використані. Добре, що я отримую непогану пенсію, що маємо сад-город. Це дозволяє бути більш-менш незалежними в тимчасово окупованому місті. І жити з Україною в серці!